ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 332/561/17
провадження № 61-12612св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", подану її представниками Мардарем Романом Олександровичем та Роговим Сергієм Панасовичем, на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2017 року, ухвалене у складі судді Сінєльніка Р. В., та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 6 липня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця") про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.
В обґрунтування позову зазначав, що з 1 лютого 2010 року по 13 червня 2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі "Вагонне депо Запоріжжя-Ліве" Державного підприємства "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця". При звільненні йому виплачено 22 407,71 грн за 169 діб загального часу домашнього відпочинку, який ним не використаний. Вважав, що вказана сума розрахована у порядку, передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку, а не у порядку, передбаченому для оплати надурочної роботи, як визначено законодавством.
Вказував, що сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку як надурочної роботи складає 42 912,48 грн, у зв`язку з чим заборгованість відповідача зі сплати заробітної плати складає 20 504,77 грн.
За таких обставин просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у сумі 20 504,77 грн та компенсувати витрати на правову допомогу.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 20 504,77 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з умов Колективного договору ДП "Придніпровська залізниця", якими встановлено, що режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентовано Правилами внутрішнього трудового розпорядку та Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку. Працівнику, постійна робота якого відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, має бути надано відпочинок, як правило, після кожної поїздки повністю. Якщо протягом однієї-двох наступних поїздок (турів) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (тур) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Врахувавши положення статті 106 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України (322-08) ), суд першої інстанції дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_1 йому повинна бути виплачена заробітна плата за кількість робочих годин невикористаного домашнього відпочинку у подвійному розмірі годинної ставки.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині компенсації витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з його недоведеності належними та допустимими доказами.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 6 липня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ "Українська залізниця" відхилено, рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Зазначив, що оскільки ОСОБА_1 працював за восьмигодинним графіком, йому має бути компенсовано 1 352 годин невикористаного відпочинку (169 діб * 8 годин), сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється шляхом множення 1 352 годин на годинну тарифну ставку в сумі 15,87 грн в подвійному розмірі, що разом становить 42 912,48 грн. При звільненні ОСОБА_1 сплачено 22 407,71 грн, у зв`язку з чим вважав, що з відповідача підлягає стягненню 20 504,77 грн різниці між сумою, яка підлягала до сплати, та фактично сплаченою сумою заробітної плати.
Також апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині компенсації витрат на правову допомогу з посиланням на його відповідність нормам процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2017 року представники ПАТ "Українська залізниця" Мардарь Р . О. та Роговий С. П. подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просили скасувати рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 6 липня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що невикористаний час відпочинку, належний позивачу за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунком встановленого місячного окладу чи без оплати.
Зазначили, що позивач звільнився з роботи у червні 2012 року, а позов до суду пред`явлено у лютому 2017 року, у зв`язку із чим він без поважних причин пропустив тримісячний строк, встановлений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.
Також вказували, що, у порушення вимог статті 60 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судових рішень, позивачем не доведено факту залучення його до надурочних робіт, тому висновок судів щодо оплати такої роботи у подвійному розмірі є безпідставним.
Доводів щодо незаконності судових рішень у частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу касаційна скарга не містить.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 4 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої і апеляційної інстанцій
Судами встановлено, що з 1 лютого 2010 року по 13 червня 2012 року ОСОБА_1 працював у відокремленому структурному підрозділі "Вагонне депо Запоріжжя-Ліве" ДП "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця". З 10 грудня 2010 року працював механіком вагона-транспортера зчленованого типу з режимом роботи, який передбачав потурний облік робочого часу та, відповідно, надання оплачуваного часу домашнього відпочинку.
Суди встановили, що при звільненні з позивачем було проведено розрахунок та виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку за 169 доби на загальну суму 22 497,71 грн.
Також судами встановлено, що сторони визнають 169 днів невикористаних позивачем при звільненні діб відпочинку; спірною для них обставиною є порядок обчислення компенсації за дні відпочинку.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до статті 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.
Пунктом 4.1 Колективного договору ДП "Придніпровська залізниця" визначено, що режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується Правилами внутрішнього трудового розпорядку та наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року № 40-Ц "Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов`язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів" (далі - Наказ № 40-Ц).
Згідно з пунктом 1.1 Наказу № 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.
Пунктами 1.3, 1.7 Наказу № 40-Ц визначено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.
При роботі потурно пунктом 11.8 Наказу № 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, слід визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.
Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури).
Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.
За змістом Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників відокремленого структурного підрозділу "Вагонного депо Запоріжжя-Ліве" встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п`ятиденним робочим тижнем.
Відповідно до статті 106 КЗпП України оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.
Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України.
За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що при звільненні ОСОБА_1 йому повинна бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.
Визначаючи розмір заборгованості з виплати заробітної плати, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у 2012 році середньорічна норма робочого часу склала 166,8 годин (2001 година/12=1668,8). Годинна тарифна ставка складає 15,87 грн (2 647 грн посадового окладу/166,8 годин). ОСОБА_1 працював за восьмигодинним графіком, у зв`язку з чим йому повинно бути компенсовано 1 352 години невикористаного відпочинку (169 доби*8 годин). Сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється шляхом множення 1 352 годин на годинну ставку в сумі 15,87 грн в подвійному розмірі, що разом становить 42 912,48грн.
Встановивши, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 виплатив йому частину вказаної суми у розмірі 22 407,71 грн, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача не сплаченої ним позивачу заробітної плати у розмірі 20 504,77 грн.
Доводи касаційної скарги про те, що невикористаний час відпочинку, належний за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунком встановленого місячного окладу чи без оплати, є безпідставними, оскільки відповідно до частини четвертої статті 106 КЗпП України компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.
Посилання заявника про те, що суди не врахували пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, відхиляються касаційним судом, оскільки цією статтею визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено факт його роботи у надурочний час фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду, передбачених статтею 400 ЦПК України.
Оскільки судове рішення фактично оскаржується в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, то відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України законність судових рішень, ухвалених у іншій частині, касаційний суд не перевіряє.
Як роз`яснено рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (v008p710-13) під заробітною платою, що належить працівникові необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій у відповідній частині без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", подану її представниками Мардарем Романом Олександровичем та Роговим Сергієм Панасовичем, залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 6 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованості із заробітної плати залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний