розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційні скарги Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" та Міністерства оборони України на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Борисової О. В., Поліщук Н. В.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та компенсації з урахуванням індексу інфляції.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 22 серпня 2014 року обіймає посаду голови ліквідаційної комісії Консорціуму "Військово-будівельна індустрія". Згідно з наданими відповідачем довідок, його посадовий оклад, із урахуванням всіх обов'язкових утримань до бюджету та відповідних фондів, становив 7 980,00 грн, проте заробітна плата за період із 22 серпня 2014 року по 01 лютого 2016 року позивачу виплачена не була.

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив стягнути з Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" на свою користь грошові кошти у сумі 129 832,84 грн, із яких: 109 124,87 грн - заборгованість із заробітної плати; 20 707,97 грн - інфляційні витрати за період із 01 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" на користь ОСОБА_4 130 384,04 грн, яка складається із наступного: заборгованості із заробітної плати у сумі 109 124,87 грн; компенсації з урахуванням індексу інфляції за період із 01 вересня 2014 року по 01 лютого 2016 року від суми заборгованості із заробітної плати у розмірі 20 707,97 грн. Рішення в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за один місяць у розмірі 6 419,11 грн без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів, допущено до негайного виконання. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, 20 квітня 2018 року Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року закрито апеляційне провадження відкрите за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не вирішував питання про права і обов'язки Міністерства оборони України, а тому воно не є особою, що має право на оскарження рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У вересні 2018 року Консорціум "Військово-будівельна індустрія" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Вказує на те, що Міністерство оборони України є органом управління Державного господарського об'єднання Консорціум "Військово - будівельна індустрія" та до його повноважень належить встановлення розміру посадового окладу керівника Консорціуму, яким є ОСОБА_4

У жовтні 2018 року Міністерство оборони Україниподало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу до суду апеляційної інстанції для розгляду поданої апеляційної скарги, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Вказує на те, що повноваження щодо встановлення розміру посадового окладу керівника об'єднань державних підприємств, яким є відповідач, належать Міністерству оборони України як органу управління майном. Вимоги позивача про стягнення заробітної плати (посадового окладу), яку позивач встановив собі самостійно, не маючи на це жодних повноважень та без укладення трудового контракту з Міністерством оборони України, матеріальний характер і хоча й спрямовані до відповідача, проте зачіпають права й інтереси Міністерства оборони України, зокрема, в частині відібрання позивачем у нього як центрального органу виконавчої влади у цьому конкретному випадку повноважень щодо встановлення розміру посадового окладу, що негативно впливає на репутацію Міністерства оборони України, підриваючи його авторитет у суспільстві та в системі центральних органів виконавчої влади.

У січні 2019 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу Міністерства оборони України, згідно з яким ухвала суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 10 жовтня та 04 грудня 2018 року відкриті провадження у справі за касаційними скаргами Міністерства оборони України та Консорціуму "Військово-будівельна індустрія", витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзивів на касаційні скарги.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права. Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що Державне господарське об'єднання Консорціум "Військово-будівельна індустрія" утворено наказом міністра оборони України від 07 червня 2005 року № 308.

Згідно зі Статутом Державного господарського об'єднання Консорціум "Військово-будівельна індустрія", воно утворено на державній власності та належить до сфери управління Міністерства Оборони України (пункт 1.1). Консорціум є юридичною особою, його державна реєстрація здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством України, і з дня реєстрації Консорціум набуває прав і обов'язків (пункт 3.1.). Консорціум функціонує як єдина господарська структура, має самостійний зведений баланси, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням (пункт 3.2).

Управління діяльністю Консорціуму здійснює правління Консорціуму і генеральний директор Консорціуму. Генеральний директор призначається на посаду і звільняється Міністром оборони України шляхом укладення з ним контракту. До компетенції його діяльності віднесено самостійне вирішення питань діяльності Консорціуму за винятком тих, що віднесені чинним законодавством чи Статутом до компетенції Міністерства оборони України чи правління. При цьому, затвердження розміру посадових окладів та розміру заробітної плати працівників віднесено до компетенції генерального директора (пункти 4.1, 4.2). А джерелом коштів на оплату праці працівників апарату Консорціуму є частина доходу, одержаного в результаті його діяльності та відрахувань підприємств госпрозрахункових установ (організацій), що входять до складу Консорціуму (пункт 7.5).

Із метою визначення головних напрямків і координації діяльності Консорціуму, поєднання інтересів підприємств, що входять до його складу, в Консорціумі утворюється правління. До складу правління Консорціуму входять генеральний директор, його заступники, начальники Центрального спеціалізованого будівельного управління і Центрального управління будівельної промисловості та матеріально-технічного забезпечення, керівник державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний проектний інститут" (пункт 4.3.).

Управління поточною діяльністю Консорціуму доручено адміністрації Центрального спеціалізованого будівельного управління - Головній установі Консорціуму (пункт 4.5). Ліквідація консорціуму здійснюється за рішенням Міністерства оборони України (пункт 8).

Наказом міністра оборони від 27 жовтня 2011 року № 656 "Про ліквідацію державного господарського об'єднання Консорціум "Військово-будівельна індустрія" прийняте рішення про припинення юридичної особи - державного господарського об'єднання Консорціум "Військово-будівельна індустрія" шляхом її ліквідації. Цим же наказом був визначений склад ліквідаційної комісії.

Наказом Міністерства оборони України від 05 лютого 2018 року № 41 визнаний таким, що втратив чинність наказ Міністра оборони від 27 жовтня 2011 року № 656 "Про ліквідацію державного господарського об'єднання Консорціум "Військово-будівельна індустрія".

Із Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається, що станом на 08 лютого 2018 Консорціум "Військово-будівельна індустрія" є самостійною юридичною особою.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У статті 129 Конституції Українизакріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Таким чином, вирішуючи питання про прийняття апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції має встановити, чи вирішувалося питання про права та обов'язки цієї особи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що відповідач у справі - державне господарське об'єднання Консорціум "Військово-будівельна індустрія" є самостійною юридичною особою, з окремим від Міністерства оборони України джерелом фінансування, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Міністерства оборони України, оскільки предметом цього спору не є питання пов'язанні з призначенням та/або звільненням ОСОБА_4, а є стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, при цьому встановлення розміру та фінансування цих витрат здійснюється, відповідно до Статуту самим Консорціумом "Військово-будівельна індустрія", яке відповідно до статті 96 ЦК України самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а отже у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення у Міністерства оборони України не виникає жодних зобов'язань, а суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не вирішував питання про його права та обов'язки.

Оцінюючи доводи касаційних скарг, Верховний Суд не визнає їх такими, що мають вирішальне значення під час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення, оскільки спрямовані на спростування висновків суду першої інстанції по суті пред'явлених вимог, що не є предметом цього касаційного перегляду, оскільки цим судом здійснюється виключно перевірка того, чи вирішене судом першої інстанції питання про права та обов'язки Міністерства оборони України.

Підсумовуючи, Верховний Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про закриття апеляційного провадження правильно застосував норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.