Постанова

Іменем України

04 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 758/3816/16-ц

провадження № 61-27707св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у складі судді Ларіонової Н. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є працівником Збройних сил України (військова частина А0202), має практичний досвід роботи на керівних посадах (34 роки), відзначений державними нагородами за бездоганну службу та працю, має ступінь кандидата військових наук, користується повагою серед колективу і жодних нарікань на його професійну діяльність зі сторони керівництва чи колег за весь період не було. У березні 2015 року йому стало відомо, що за заявою колишнього працівника військової частини А0202 ОСОБА_5 Військовою прокуратурою Київського гарнізону та Військовою службою правопорядку проводиться перевірка військової частини А0202 у зв'язку з тим, що він разом із керівництвом військової частини А0202 входить до злочинного угрупування як такого, що веде агітаційну роботу проти керівництва держави та Міністерства оборони України і в "потрібний період", як зазначає ОСОБА_5, може зробити державний переворот. Вважає, що таке безпідставне звинувачення в антиконституційній діяльності порушує його честь і позицію як громадянина України, особливо в такий період. Стверджує, що такий наклеп створює "нездорову" психологічну атмосферу, відволікає провідні підрозділи від виконання першочергових завдань, заважає працювати. Більше того, така образлива дезінформація підриває стан його здоров'я. Припускає, що це пов'язано з невдоволенням ОСОБА_5 через його цілком законне звільнення з роботи (закінчення дії контракту 31 серпня 2014 року). Направляючи такі заяви до правоохоронних та контролюючих органів України, ОСОБА_5, виражає особистий протест та суб'єктивні припущення, наводить неправдиву інформацію. Від цього страждає весь колектив, оскільки ОСОБА_5 виливає бруд на працівників військової частини А0202, і відверто "нечесно" використовує їх, звертаючись до державних органів від імені всіх працівників (чого фактично не було і це доведено результатами перевірки). Внаслідок дій відповідача йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 30 000,00 грн та яка, зокрема, виявилася в приниженні його честі, гідності (ділової репутації).

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, відомості поширені у заяві ОСОБА_5 до Військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України та Військової служби правопорядку в заяві від 26 листопада 2014 року; зобов'язати ОСОБА_5 спростувати недостовірні відомості в заяві, шляхом подання відповідної заяви до Військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України та Військової служби правопорядку та спростування інформації перед колективом Центрального науково-дослідного Інституту Збройних сил України на загальних зборах інституту; стягнути з ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що інформація у висловлюванні щодо ОСОБА_4 не є твердженням про факти, а є виключно оціночним судженням, які не є предметом судового захисту.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що звернення відповідача із заявою до Військової прокуратури Київського гарнізону, що містить певні відомості про позивача, були повідомлені не з метою поширення негативної інформації невизначеному колу осіб чи хоча б одній особі, а з метою її перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами у встановленому законом порядку. За таких обставин суд обґрунтовано вважав, що заяву відповідача адресовану Військовій прокуратурі Київського гарнізону з метою перевірки вказаних у ній фактів, не можна вважати поширенням відомостей, що порочать честь, гідність чи ділову репутацію, зокрема, позивача.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У травні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди неправильно надали оцінку лінгвістичному висновку. Поширення відповідачем інформації про нього невизначеному колу осіб мало на меті опорочення його ділової репутації.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК (1618-15) України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що 26 листопада 2014 року ОСОБА_5 звернувся із заявою до Військового прокурора Київського гарнізону України та просив провести перевірку особового складу Центрального науково-дослідного інституту Збройних сил України, в якій про ОСОБА_4 у тексті згадано двічі у таких фрагментах: "ОСОБА_6 створив біля себе "угруповання" зі звільнених генерал-полковників та генерал-лейтенантів (генерал-майорів "угруповання" до себе не підпускає") ... командування сил підтримки ЗСУ (командуючий КСП ОСОБА_4 та його помічники)... Тобто, генерали, які, в основному займали всі основні посади у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, які можуть встати на визначені посади у "потрібний час" у випадку державного перевороту. Вони щось планують, збирають дані за ЗСУ, МВС, національну гвардію, тощо штатну структуру, кількість особового складу та техніки, проводять агітаційну роботу проти керівництва влади та МОУ тощо"; "По-сьоме, в інституті створена "дисертаційна" команда, яка займається написанням дисертаційних робіт потрібним людям (зараз ці люди входять у "угруповання"), які зовсім не прикладали зусиль до їх написання. Це Міністри оборони України, Начальники Генерального штабу ЗСУ, командувачі та ін., від яких залежала військова діяльність ОСОБА_6 та отримання військових звань (ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 та багато інших)".

Відповідно до висновку від 04 серпня 2015 року № 8271 експертного семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження, проведеного ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз", встановлено, що фрагменти тексту заяви від імені ОСОБА_5, від 26 січня 2014 року на ім'я військового прокурора Київського гарнізону України Вітюка В. А. містять висловлювання негативного характеру щодо особи ОСОБА_4, але ці висловлювання відповідають нормам мовної поведінки в ситуації висловлювання критичних зауважень, звинувачень, вимог та ін. Висловлювання щодо особи ОСОБА_4, які містяться у заяві від імені ОСОБА_5 від 26 січня 2014 року на ім'я військового прокурора Київського гарнізону України Вітюка В. А., є оціночними судженнями.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно статті 201 ЦК Україничесть, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК Українипередбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК Українисвідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно статті 40 Конституції Україниусі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції Українисвідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу (435-15) 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до "нового" Цивільного кодексу (435-15) 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (v_001700-09) (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що метою публічного звернення ОСОБА_5 до Військового прокурора Київського гарнізону України було не поширення недостовірної інформації щодо позивача, а реалізація відповідачем свого конституційного права, визначеного статтею 40 Конституції України, що не є поширенням недостовірної інформації, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач діяв у рамках, установлених законом для подання подібних заяв. Звернення відповідача із заявою до Військової прокуратури Київського гарнізону, що містить певні відомості про позивача, повідомлені не з метою поширення негативної інформації про ОСОБА_4, а з метою її перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами у встановленому законом порядку.

Твердження заявника про те, що за результатами перевірки заяви ОСОБА_5 не було встановлено порушень на які він вказував у заяві, є безпідставними, оскільки у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте під час перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Безпідставними є доводи заявника про неправильну оцінку судами лінвістичного висновку, оскільки суд касаційної інстанції є судом права а не факта, а тому з огляду на вимоги процесуального закону, суд касаційної інстанції не здійснює переоцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2017року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г. І. Усик