Постанова

Іменем України

04 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 753/22185/16-ц

провадження № 61-27094св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва",

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва" на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року у складі судді Парамонова М. Л. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 вересня 2017року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва" (далі - КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва"), третя особа - ОСОБА_5, про визнання звільнення з роботи незаконним та поновлення на роботі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 01 серпня 2016 року вона прийнята на посаду лікаря загальної практики-сімейний лікар в КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва". 31 жовтня 2016 року вона дізналась про те, що на підставі наказу відповідача від 30 вересня 2016 року про припинення трудового договору № 23 її звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин згідно з пунктом четвертим статті 40 КЗпП України.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати незаконним звільнення та скасувати наказ КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва" від 28 жовтня 2016 року № 23 про звільнення ОСОБА_4; поновити її на посаді лікаря загальної практики-сімейний лікар КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва".

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано наказ від 28 жовтня 2016 року № 23 про звільнення ОСОБА_4 із посади лікаря загальної практики - сімейний лікар КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва" із 30 вересня 2016 року згідно з пунктом четвертим статті 40 КЗпП України (за прогули без поважних причин) - незаконним. Поновлено ОСОБА_4 на посаді лікаря загальної практики - сімейний лікар КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва" із 30 вересня 2016 року. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 не була під розписку ознайомлена з наказом про переведення її на посаду лікаря загальної практики-сімейного лікаря в амбулаторію № 2 після закінчення інтернатури, з визначенням її місця роботи; ОСОБА_4 звільнена з посади наказом від 28 жовтня 2016 року № 23 - із 30 вересня 2016 року без погодження з Департаментом охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), наказом якого вона була зарахована на роботу як молодий спеціаліст (після закінчення навчання у Національному медичному університеті імені О. О.Богомольця); за встановлених обставин (надання відпусток та хвороба позивача) відповідачем фактично не встановлено факту вчинення прогулу без поважних причин, адже відповідачем не було отримано від позивача письмових пояснень щодо причини відсутності її на роботі; при цьому, акта про відмову у наданні таких пояснень у матеріалах справи не має.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що звільнення позивача мало місце із порушенням процедури звільнення та з порушенням трудового законодавства, оскільки факт вчинення позивачкою ОСОБА_4 прогулу 30 вересня 2016 року (відсутність на роботі без поважних причин) є не доведеним.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У жовтні 2017 року КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що позивач фактично була ознайомлена з наказом від 01 серпня 2016 року № 75 про її переведення та знала про визначене їй місце роботи, а формальне не ознайомлення її з наказом про переведення не може бути підставою для визнання наказу про звільнення незаконним. Залишення позивачем роботи до закінчення строку, який вона зобов'язана була пропрацювати за призначенням після закінчення вищого учбового закладу не є поважними причинами відсутності позивача на роботі (прогулу), та при вирішенні спору суд не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК (1618-15) України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, згідно з наказом від 01 серпня 2014 року № 17 ОСОБА_4 прийнята на роботу з 01 серпня 2014 року на посаду лікаря-інтерна зі спеціальністю "загальна практика - сімейна медицина", робота - основна, трудовий договір - безстроковий. Працевлаштування ОСОБА_4 відбулось на підставі наказу від 11 липня 2014 року № 842/к Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), згідно з яким термін працевлаштування на посаду лікаря-інтерна встановлено з 01 серпня 2014 року по 01 серпня 2016 року; після закінчення інтернатури ОСОБА_4 підлягала переведенню на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва".

Відповідно до наказу від 01 серпня 2016 року № 75 ОСОБА_4 переведена з посади лікаря-інтерна на 1,0 ставки лікаря загальної практики - сімейного лікаря в амбулаторію № 2 із 01 серпня 2016 року; цим же наказом позивачу дозволено відпустку без збереження заробітної плати на 15 календарних днів із 01 серпня по 15 серпня 2016 року за сімейними обставинами. Згідно з наказом від 16 серпня 2016 року № 85 ОСОБА_4 надана щорічна відпустка на 22 календарних дні - із 16 серпня по 07 вересня 2016 року; наказом від 08 вересня 2016 року № 92 надана щорічна відпустка на 9 календарних дні - із 08 вересня по 16 вересня 2016 року.

Згідно з наданого відповідачем копії листка непрацездатності відповідальною особою відповідача заповнено, що працівник став до роботи 30 вересня 2016 року, тобто позивачем особисто цей документ зданий до бухгалтерії відповідача, з подальшою відповідною оплатою працівникові періоду тимчасової непрацездатності.

Із табелю обліку робочого часу за вересень 2016 року вбачається, що ОСОБА_4 30 вересня 2016 року відсутня на роботі з нез'ясованих причин.

Наказом від 28 жовтня 2016 року № 23 КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва" ОСОБА_4 звільнено з 30 вересня 2016 року з посади лікаря загальної практики - сімейний лікар амбулаторії № 2 "за прогули без поважних причин пункт 4 статті 40 КЗпП України" з утриманням за 26 календарних днів, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого часу.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з пунктом 4 статі 40 КЗпП України (322-08) , трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до статті 149 КЗпП Українидо застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що ОСОБА_4 не була ознайомлена із наказом про переведення її на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря в амбулаторію № 2 після закінчення інтернатури, з визначенням її місця роботи та звільнена з посади наказом від 28 жовтня 2016 року № 23 - із 30 вересня 2016 року без погодження з Департаментом охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), наказом якого вона була зарахована на роботу як молодий спеціаліст, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про поновлення ОСОБА_4 на роботі, оскільки звільнення проведено без дотримання вимог пункту четвертого статті 40 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, дійшли обґрунтованого висновку про незаконність звільнення ОСОБА_4, оскільки факт вчинення прогулу 30 вересня 2016 року (відсутність на роботі без поважних причин) відповідачем не доведений, а отже, суд першої інстанції, взявши до уваги довідку сімейного лікаря від 30 вересня 2016 року, якою підтверджується звернення ОСОБА_4 до лікаря у цей день, дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати вчинення ОСОБА_4 прогулу 30 вересня 2016 року, з урахуванням також і того, що відповідачем не заперечується факт присутності ОСОБА_4 на роботі вранці 30 вересня 2016 року.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва"залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 вересня 2017року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г. І. Усик