розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 року у складі судді Гладун Х. А. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М.,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури. Під час розгляду справи судом замінено відповідача Голосіївське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві на Головне управління Національної поліції у м. Києві.

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що 25 квітня 2012 року слідчим відділом Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - СВ Голосіївського РУ ГУ МВС у м. Києві) відносно нього порушено кримінальну справу № 01-20401 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

08 червня 2012 року слідчим СВ Голосіївського РУ ГУ МВС у м. Києві Поміталкіною А. П. йому встановлено запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та 28 червня 2012 року пред'явлено обвинувачення.

03 липня 2012 року прокурором Голосіївського району м. Києва затверджено обвинувальний висновок та направлено справу до суду.

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 серпня

2014 року, його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 263 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 січня 2015 року за результатами розгляду касаційної скарги захисника в інтересах засудженого ОСОБА_4 ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08 вересня 2015 року, вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2014 року скасовано. Кримінальну справу закрито за відсутністю у діях ОСОБА_4 складу злочину, передбаченого частиною другою статті 263 КК України.

Позивач зазначав, що внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури йому завдано моральної шкоди, що полягає у незаконному притягненні до кримінальної відповідальності та застосуванні до нього запобіжного заходу, оскільки протягом трьох років і п'яти місяців, що тривало досудове слідство і суди, він перебував у стані емоційної напруги, не міг повноцінно працювати та утримувати свою родину, допомагати батькам-пенсіонерам, був позбавлений можливості втілити у життя свої плани.

Крім того у ході виконання вироку Голосіївського районного суду м. Києва від

19 травня 2014 року, який у подальшому скасовано, державним виконавцем було накладено арешт на належне йому рухоме майно та заборону відчуження вказаного майна, що позбавило можливості розпорядитися ним на власний розсуд.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року справу передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня

2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 75 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач перебував під слідством та судом з дня пред'явлення йому обвинувачення, тобто з 08 червня 2012 року по дату закриття кримінальної справи - 25 лютого 2015 року, а загалом 32 місяці та 17 днів, що є підставою для відшкодування йому моральної шкоди у розмірі, що не може бути меншим за 47 850,00 грн. Ураховуючи наведене, а також тривалість та глибину моральних страждань позивача, виходячи із засад розумності та справедливості, суд задовольнив такі вимоги у розмірі 75 000,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києві від 08 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що стягуючи на користь позивача

75 000,00 грн моральної шкоди, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, оскільки кримінальну справу за обвинуваченням позивача було закрито у зв'язку з недоведеністю його вини, відсутністю у його діях складу злочину. Внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури відносно позивача тривалий час було застосовано запобіжний захід - підписку про невиїзд, що позбавляло його права вільно пересуватися.

Державна казначейська служба України хоча і є самостійним суб'єктом цивільних правовідносин, однак згідно пред'явленого позову є виключно органом через який держава реалізує свою правосуб'єктність, а тому на неї покладається обов'язок списати кошти у разі їх стягнення з держави Україна.

Розмір моральної шкоди визначений судом у розмірі не меншому від встановленого Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) (далі - Закон від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (266/94-ВР) ), доводів щодо незгоди з порядком обрахунку розміру такої шкоди відповідачем не заявлено.

У серпні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга

Державної казначейської служби України, у якій заявник просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року, ухвалити у справі нове рішення яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди неправильно застосували положення Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (266/94-ВР) та не звернули увагу на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16, щодо необхідності дотримання підсудності при розгляді зазначеної категорії справ. Крім того, визначаючи розмір моральної шкоди, суди безпідставно включили до розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди періоди з 25 квітня

2012 року по 08 червня 2012 року та з 25 лютого 2015 року по 08 вересня

2015 року, протягом яких ОСОБА_4 не зазнав жодних негативних наслідків його засудження, що у свою чергу призвело до завищення розміру відшкодування.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу не надійшли.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

25 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки наявні підстави, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 25 квітня 2012 року

СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві відносно ОСОБА_4 порушено кримінальну справу за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 263 КК України.

08 червня 2012 року ОСОБА_4 встановлено запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

28 червня 2012 року ОСОБА_4 пред'явлено обвинувачення за частиною другою статті 263 КК України, складено обвинувальний висновок, який 03 липня 2012 року затверджено прокурором Голосіївського району м. Києва та направлено кримінальну справу до Голосіївського районного суду м. Києва.

2014 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 263 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08 вересня 2015 року, вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 травня 2014 року скасовано, кримінальну справу закрито за відсутністю у діях ОСОБА_4 складу злочину, передбаченого за частиною другою статті 263 КК України.

Таким чином, позивач перебував під слідством і судом з 08 червня 2012 року (дата пред'явлення йому обвинувачення) по 25 лютого 2015 року (дата закриття кримінальної cправи), тобто 32 місяці 17 днів.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

Частинами першою та другою статті 12 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, у разі винесення виправдовувального вироку, для визначення розміру шкоди, передбаченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглянув справу по першій інстанції.

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством (частини перша, друга статті тринадцятої Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (266/94-ВР) ).

Отже, вирішення вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди вирішується судом в однаковому порядку в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті дванадцятої Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (266/94-ВР) .

Відповідний висновоквикладений Верховним Судом України у постанові від

24 квітня 2017 року у справі№6-2885цс16.

Звертаючись до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури,

ОСОБА_4, посилаючись як на підставу своїх вимог на положення Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (266/94-ВР) , вірно визначив її підсудність Голосіївському районному суду м. Києва, враховуючи, що саме цей суд розглядав кримінальну справу по першій інстанції.

Зміна суб'єктного складу учасників справи шляхом заміни співвідповідача не породжувала для суду першої інстанції правових підстав для зміни територіальної юрисдикції з розгляду заяви ОСОБА_4

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Печерський районний суд м. Києва не є судом, який визначено Законом від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (266/94-ВР) для вирішення питання відшкодування ОСОБА_4 моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури.

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд є ухвалення судом судового рішення з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), що відповідно до пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК України є підставою для їх обов'язкового скасуванні із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанцією за встановленою підсудністю.

Обгрунтованість інших доводів касаційної скарги перевірці не підлягає з огляду на встановлення касаційним судом порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права, що тягнуть за собою обов'язкове скасування судових рішень.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Голосіївського районного суду м. Києва.