Постанова

Іменем України

04 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 761/20140/16-ц

провадження № 61-17326 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді

Юзькової О. Л. від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.

від 22 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу.

Позовну заяву мотивовано тим, що 13 вересня 2003 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб. Вказувала, що з лютого 2014 року сторони разом не проживають та не підтримують подружніх стосунків, подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливе, шлюб носить формальний характер, у зв'язку із чим просила його розірвати.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня

2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва

від 22 березня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та зареєстрований 13 вересня 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського районного управління юстиції у

м. Києві.

Судові рішення мотивовані тим, що подальше спільне подружнє життя сторін та збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а тому такий підлягає розірванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди вирішуючи позовні вимоги про розірвання шлюбу встановили факти, які є преюдиційними та можуть вплинути на вирішення спору в іншій справі про поділ майна подружжя. Зокрема, судовими рішеннями встановлено, що сторони не проживають разом з лютого 2014 року, тоді як спільне проживання сторін припинилося з січня 2016 року, про що він неодноразово наголошував в судах попередніх інстанцій.

У червні 2017 року від ОСОБА_4 надійшли заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій установлено, що13 вересня 2003 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 756.

Шлюб між сторонами укладався повторно. Попередній шлюб було розірвано 03 грудня 1994 року.

Від шлюбу сторони неповнолітніх дітей не мають.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_4 посилалася на те, що сторони не проживають разом з лютого 2014 року та не підтримують подружніх стосунків, подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливе, шлюб носить формальний характер.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (стаття 24 СК України).

Відповідно до статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

Згідно зі статтею 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Встановивши, що сторони припинили спільне проживання у лютому 2014 року, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам

ОСОБА_4, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що сторони не проживають разом з лютого 2014 року, тоді як спільне проживання сторін припинилося з січня 2016 року безпідставні, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, яким суди надали належну оцінку, зокрема: висновком дільничним інспектором міліції Шевченківського РУ ГУМВС України в

м. Києві від 18 лютого 2014 року про те, що 09 лютого 2014 року між сторонами виник конфлікт, внаслідок якого ОСОБА_4 залишила постійне місце проживання; актом від 24 листопада 2016 року, складеним депутатом Боярської міської ради Слободюком О. М. про те, що з 10 лютого 2014 року по 20 квітня 2015 року ОСОБА_4 проживала у квартирі

№ АДРЕСА_1, тобто за адресою, відмінній адресі проживання відповідача. Про вказаний факт свідчили сусіди ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а. с.76-78) та допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_10, ОСОБА_11 та

ОСОБА_12

Вказані докази відповідач не спростував.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва

від 22 березня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта