У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. (далі - приватний нотаріус КМНО Чуловський В. А.), Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), третя особа - Рахівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що 30 серпня 2006 року між Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ЗАТ "АКПІБ", ПАТ "Промінвестбанк"), правонаступником якого є ТОВ "Кредитні ініціативи", і нею було укладено кредитний договір № 430 (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого їй надано кредит в сумі 49 500 тис. доларів США на строк до 29 серпня 2026 року. 19 грудня 2007 року між банком і нею було укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору, за умовами якого банк надав їй кредит в сумі 59 400 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором 30 серпня 2006 року між ЗАТ "АКПІБ", ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено іпотечний договір № 430/430, згідно з умовами якого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 передали в іпотеку банку нежиле приміщення - вбудоване приміщення міні-цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 254,13 кв. м. 11 травня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В. А. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 5674, який став підставою для відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на належне їй на праві власності майно. Виконавчий напис вчинено з грубим порушенням законодавства, оскільки в банку не виникло право вимоги до неї у зв'язку з тим, що термін дії Кредитного договору не закінчився. Нотаріус не переконався у безспірності вимог банку, а виконавчий напис було вчинено на підставі одностороннього розрахунку заборгованості кредитора, який не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача. Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 5675, вчинений 11 травня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В. А. щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 04 липня 2017 року у складі судді Тулик І. І. позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 5675, вчинений 11 травня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В. А. щодо стягнення суми заборгованості за Кредитним договором. Судові витрати залишено за позивачем.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не володів усіма документами, які б підтверджували безспірність заборгованості позивача за Кредитним договором, зокрема розрахунком розміру невиконаних зобов'язань за цим договором із зазначенням суми боргу за тілом кредиту, відсотками за користування кредитом та пені. Виконавчий напис було вчинено на підставі розрахунку заборгованості, який не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача. Тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості, зазначений у виконавчому написі, є безспірним.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 04 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ТОВ "Кредитні ініціативи" надало нотаріусу всі необхідні документи, які підтверджують безспірність заборгованості, встановлюють прострочення виконання зобов'язання, а також докази направлення кредитором та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень. Висновки місцевого суду є помилковими, оскільки зроблені без належного з'ясування всіх обставин справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У липні 2018 року представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_6 подала касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 10 травня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Право вимоги в банку у 2015 році ще не виникло, оскільки термін дії Кредитного договору не закінчився. При вчиненні виконавчого напису приватний нотаріус не врахував і не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості. Розрахунок розміру невиконаних зобов'язань за Кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотками за користування кредитом і пені у виконавчому написі зроблено ТОВ "Кредитні ініціативи" одноособово без врахування думки позивача. Виконавчий напис було вчинено на підставі розрахунку заборгованості, який не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача. В матеріалах справи відсутні докази направлення позивачу вимоги про погашення кредитної заборгованості.

У вересні 2018 року ТОВ "Кредитні ініціативи" надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що докази направлення вимоги про усунення порушень містяться в нотаріальній справі. ТОВ "Кредитні ініціативи" надало нотаріусу оригінали документів, які підтверджують безспірність заборгованості за Кредитним договором. Обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні були встановлені дійсні обставини справи та дотримані норми матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, щоза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановлено, що 30 серпня 2006 року між ЗАТ "АКПІБ" і ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_4 надано кредит в сумі 49 500 тис. доларів США під 12 % річних на строк до 29 серпня 2026 року.

19 грудня 2007 року між банком і ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 59 400 доларів США на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 30 серпня 2006 року між банком, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 було укладено іпотечний договір № 430/430, за яким ОСОБА_7 і ОСОБА_8 передали в іпотеку банку нежиле приміщення - вбудоване приміщення міні-цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 254,13 кв. м, яке належить іпотекодавцям на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О. І. 22 серпня 2006 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Промінвестбанк", яке є правонаступником ЗАТ "АКПІБ", та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір про відступлення прав вимоги і договір про передачу прав за Кредитним договором та іпотечним договором від 30 серпня 2006 року № 430/430.

ОСОБА_4 не виконувала належним чином своїх зобов'язань за Кредитним договором, у зв'язку з чим 06 квітня 2015 року ТОВ "Кредитні ініціативи" надіслало їй вимогу № 4860-34 про повернення заборгованості станом на 01 березня 2015 року в розмірі 2 995 997 грн 68 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 1 463 757 грн 75 коп., заборгованості за нарахованими і несплаченими відсотками за користування кредитом - 1 067 698 грн 80 коп. та пені - 464 541 грн 13 коп.

11 травня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В. А. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 5675, згідно з яким запропоновано стягнути з ОСОБА_4 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитом за період з 17 грудня 2012 року до 01 березня 2015 року в розмірі 1 463 757 грн 75 коп. та заборгованість за відсотками за користування кредитом - 1 067 698 грн 80 коп.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" (3425-12) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава14 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та Глава16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" (3425-12) та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Розглядаючи цей спір, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що надані ТОВ "Кредитні ініціативи" нотаріусу документи підтверджують безспірність заборгованості, яка виникла за Кредитним договором.

Апеляційний суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачу вимоги про погашення кредитної заборгованості, не заслуговують на увагу і спростовуються вимогою про усунення порушень від 06 квітня 2015 року, реєстром поштових відправлень ТОВ "Кредитні ініціативи" та поштовою квитанцією.

Посилання у касаційній скарзі на те, що при вчиненні виконавчого напису приватний нотаріус не врахував і не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, є помилковими, оскільки ТОВ "Кредитні ініціативи" надали нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Вказані обставини були предметом дослідження апеляційного суду, який дав їм належну правову оцінку. Будь-яких доказів на спростування розрахунку заборгованості за Кредитним договором ОСОБА_4 суду не надала.

Аргументи заявника про те, що право вимоги в банку у 2015 році не виникло, так як строк дії Кредитного договору не закінчився, є неспроможними з огляду на те, що за змістом вищенаведеної частини другої статті 1050 ЦК України в разі порушення позичальником умов договору кредитор вправі пред'явити до нього вимогу про повне дострокове погашення заборгованості.

Обставини справи встановлені апеляційним судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції виходив з достатності досліджених доказів для того, щоб зробити висновки по суті спору.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Судді:	В. А. Стрільчук

	С. О. Карпенко

	В. О. Кузнєцов