розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 березня 2017 року у складі судді Крупінської С. С. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 04 травня 2017 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Грушицького А. І., Данилюк В. А.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що відповідач є батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, при цьому матеріальної допомоги на її утримання відповідач в добровільному порядку не надає.

Враховуючи наведене, позивач просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 35 % від усіх видів заробітку (доходу) відповідача до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частки від усіх видів доходу відповідача щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 лютого 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є батьком неповнолітньої ОСОБА_6 та зобов'язаний надавати матеріальну допомогу на її утримання, враховано, що відповідач працює, має самостійний заробіток, стан здоров'я відповідача та дитини, а також прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 04 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що відповідач має постійний заробіток, працює головним спеціалістом Служби містобудівного кадастру та моніторингу при управлінні містобудування і архітектури Луцької міської ради і його заробітна плата становить 8 568,61 грн; на утриманні інших осіб не має; є фізично здоровою особою і спроможний сплачувати аліменти у визначеній судом частці, яка відповідає рівню його фінансових можливостей. Сума стягуваних аліментів відповідає інтересам та розумним потребам дитини.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У травні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 04 травня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди здійснили розгляд справи поверхнево та односторонньо, при ухваленні рішень судами враховані обставини лише на користь позивача, та відхилені всі доводи, які свідчать на його користь. Визначаючи розмірі аліментів у частці 1/3 частини від його доходів суди не врахували, що він отримує порівняно невелику заробітну плату, при тому, що заробітна плата позивача є значно вищою за його. Крім того, 1/3 частка від його доходу становить 2 260,00 грн, що є більшим за прожитковий мінімум дитини відповідного віку. Стягнення з нього аліментів у розмірі 1/3 частки замість 1/4 частки буде наслідком лише того, що позивач не буде всі кошти витрачати саме на дитину, а тому він не бажає сплачувати аліменти у більшому розмірі.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на неї.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК (1618-15) України (у редакції на час їх ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Відповідач є батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Домовленості про розмір і порядок сплати аліментів на утримання доньки подружжям не досягнуто.

Відповідач має постійний заробіток, працює головним спеціалістом Служби містобудівного кадастру та моніторингу при управлінні містобудування і архітектури Луцької міської ради і його заробітна плата становить 8 568,61 грн, на утриманні інших осіб не має, є фізично здоровою особою.

Позивач працює вчителем біології комунального закладу "Луцький навчально-виховний комплекс № 9 Луцької міської ради" та отримує заробітну плату, яка в середньому на місяць становить 9 000,00 грн. Крім того, на її утриманні перебуває двоє синів від іншого шлюбу, які є студентами.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною другою статті 182 СК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до статей 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача аліментів на неповнолітню дитину у розмірі 1/3 частки від усіх видів доходи відповідача, суди правильно застосувавши наведенні вище положення СК України, на підставі доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку, що зазначений розмір аліментів, враховуючи наявність у відповідача постійного заробітку та розмір його заробітної плати, відсутність на його утриманні інших осіб, є достатнім для нормального забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким суди надали належне обґрунтування, а переоцінка доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Судді:	О. В. Ступак
	С. О. Погрібний Г. І. Усик