Постанова
Іменем України
31 січня 2019 року
м. Київ
справа № 686/2873/16-ц
провадження № 61-32918св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4, в інтересах якого діє представник ОСОБА_6, та ОСОБА_5, в інтересах якої діє представник ОСОБА_7, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 червня 2017 року у складі судді Продана Б. Г., та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 01 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що між сторонами укладено договори позики грошових коштів у формі письмових розписок, відповідно до яких ОСОБА_4 позичив ОСОБА_5 19 серпня 2011 року - 3 000 дол. США, 07 грудня 2011 року - 1 920 дол. США, 03 грудня 2012 року - 5 216 дол. США.
29 грудня 2014 року ОСОБА_4 звертався до відповідача із письмовою вимогою про повернення грошових коштів в сумі 10 136 дол. США, проте ОСОБА_5 зобов'язання щодо повернення коштів за договорами позики в добровільному порядку не виконала.
На підставі вищевикладеного ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_5 10 136 дол. США основного боргу, 309,08 дол. США - 3 % річних та 4 390,20 дол. США - інфляційних нарахувань на підставі частини другої статті 625 ЦК України, 2 668,96 дол. США - процентів по курсу НБУ станом на 29 лютого 2016 року на підставі статті 1048 ЦК України.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 червня 2017 року в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розписки ОСОБА_5 про отримання грошових коштів не містять зобов'язання про їх повернення ОСОБА_4, тому відсутні передбачені законом підстави для задоволення позовних вимог про стягнення боргу.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 01 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надала доказів, передбачених законом про наявність факту надання вказаних коштів відповідачу на умовах позики із зобов'язанням іншої сторони їх повернути, відтак суд першої інстанції обґрунтовано виходив з недоведеності заявлених вимог.
У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, в інтересах якого діє представник ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про недоведеність позивачем укладання між сторонами договору позик та передачу грошових коштів, оскільки за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, що відповідає правовій позиції викладеній Верховним Судом України в постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, в інтересах якої діє представник ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, встановивши, що відповідач ОСОБА_5 не брала на себе обов'язку повернення коштів позивачу ОСОБА_4 за розписками та між ними не існує відносин, що виникли із договору позики, вийшов за межі позовних вимог позивача та межі апеляційної скарги, зіславшись на застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України.
31 травня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Судами встановлено, що згідно з письмовими розписками 19 серпня 2011 року ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 кошти в сумі 3 000 дол. США; 07 грудня 2011 року ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 1 920 дол. США; 03 грудня 2012 року ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 кошти в сумі 5 216 дол. США, про що свідчать розписки, наявні в матеріалах справи.
29 грудня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_5 із письмовою вимогою про повернення грошових коштів в сумі 10 136 дол. США, яку вона відмовилася отримати.
Надані за розписками кошти в загальній сумі 10 136 дол. США ОСОБА_5 не повернула ОСОБА_4
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Суди попередніх інстанцій встановили, що договори про отримання відповідачем коштів, в письмовій формі укладені між сторонами у справі, не містять обов'язків відповідача повернення ОСОБА_4 цих коштів.
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, місцевий суд з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача спірних грошових коштів.
Позивач не довів належними та допустимими доказами, що давав ці кошти відповідачу саме в борг.
Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог оскільки додані до позовної заяви розписки ОСОБА_5 про отримання грошових коштів не містять зобов'язання про їх повернення ОСОБА_4
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4, в інтересах якого діє представник ОСОБА_6, не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права, що виходить за межі компетенції касаційного суду і не спростовують висновків апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_5, в інтересах якої діє представник ОСОБА_7, про безпідставність висновку апеляційного суду про наявність між сторонами правовідносин, що виникли з вимог статті 1212 ЦК України, не заслуговують на увагу та не впливають на суть спору, оскільки предметом спору було стягнення коштів які отриманні у борг та підтвердженні розпискою, тобто на підставі вимог статей 1046- 1050 ЦК України, що регламентують правовідносини позики та є договірними.
Верховний Суд не встановив порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору по суті, оскільки судами оцінено докази за їх внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також під час розгляду справи не виявлено порушення апеляційним судом норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_4, в інтересах якого діє представник ОСОБА_6, та ОСОБА_5, в інтересах якої діє представник ОСОБА_7, залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 01 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк