розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 05 липня 2017 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_4 02 листопада 2016 року звернувся до суду із позовом до Кременчуцької міської ради Полтавської області, ОСОБА_5 про визначення йому, позивачу, додаткового строку тривалістю в два місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_7, після смерті якої залишилось спадкове майно у виді 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Оскільки він доглядав за ОСОБА_8, племінницею ОСОБА_7, та здійснив всі витрати на її поховання згідно із заповітом, складеним ОСОБА_7 та посвідченим державним нотаріусом Четвертої Донецької державної нотаріальної контори 20 травня 2014 року, за реєстровим № 2-944, зазначену частку квартири ОСОБА_7 заповіла ОСОБА_4 Позивач зазначає, що підтримував зв'язок з дочкою померлої, ОСОБА_5, однак про смерть ОСОБА_7 він дізнався лише у вересні 2016 року. Після цього він отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_7 та звернувся до Курахівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із пропуском строку для прийняття спадщини. У зв'язку із наведеними обставинами позивач звернувся до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечувала, пояснивши, що вона відразу повідомила ОСОБА_4 про смерть її матері і, на її переконання, будь-яких перешкод для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини вчасно у позивача не існувало.

Кременчуцька міська рада Полтавської області заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_4, посилаючись на відсутність ознак поважності причин пропуску позивачем шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 квітня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визначено ОСОБА_4 додатковий строк тривалістю у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що в судовому засіданні доведений та не оспорюваний сторонами факт, що позивач в родинних або дружніх стосунках із померлою ОСОБА_7 та її родиною не перебував, спілкування із родиною померлої підтримував лише за допомогою телефонного зв'язку, намагаючись при цьому бути обізнаним про життя та стан здоров'я ОСОБА_7, при цьому маючи реальні перешкоди у відвідуванні останньої з підстав її проживання на території Мар'їнського району Донецької області, поблизу місця, де постійно ведуться бойові дії, суд вважав доведеними обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, що він не мав реальної можливості бути обізнаним про смерть ОСОБА_7 і, відповідно, реалізувати своє право на звернення із заявою про прийняття спадщини. Суд не взяв до уваги пояснення представника третьої особи, приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ВеселовськогоА.Г., в частині обізнаності позивача про смерть ОСОБА_7, такі пояснення визнані належним доказом в розумінні вимог Глави 5 ЦПК України (1618-15) (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року).

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 квітня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до Кременчуцької міської ради Полтавської області, ОСОБА_5 про визначення додаткового строку на прийняття спадщини відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що висновок суду першої інстанції, що причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_4 у виді фактичного приховування відповідачем ОСОБА_5 інформації про смерть її матері ОСОБА_7 від позивача та наявність у позивача реальних перешкод у відвідуванні останньої з підстав її проживання на території Мар'їнського району Донецької області, поблизу місця, де постійно ведуться бойові дії, є необґрунтованими. Зазначені обставини не є такими, що пов'язані із об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для позивача щодо вчинення ним дій з прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що незнання ним про смерть спадкодавця є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а тому наявні підстави для визначення додаткового строку для подання позивачем заяви про прийняття спадщини. Такий висновок зроблено на підставі доказів, поданих позивачем, які мають суб'єктивний характер, зважаючи на зацікавленість обох сторін, та без належного мотивування підстав для відхилення доказів наданих відповідачем. Причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просив рішення Апеляційного суду Полтавської області від 05 липня 2017 року скасувати, рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 квітня 2017 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що з незалежних від нього причин він не знав та не міг знати про смерть ОСОБА_7, він не вчинив дій, які б свідчили про відмову від прийняття спадщини. На обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просила касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

ІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу та матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_7

18 травня 2015 року Курахівською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 128/2015 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійне місце проживання якої було за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з матеріалами зазначеної спадкової справи 18 травня 2015 року дочка померлої ОСОБА_7, ОСОБА_5, звернулась до Курахівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за № 224.

Згідно із заявою від 16 травня 2015 року, за реєстровим номером 3-22, дочка померлої, ОСОБА_9, відмовилась від прийняття спадщини після померлої матері за законом та заповітом. Інші заяви про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини у спадковій справі відсутні.

Відповідно до копії спадкової справи № 30/2014 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_8, ОСОБА_7 прийняла спадщину після померлої ОСОБА_8, але не оформила своїх спадкових прав. Зазначену спадкову справу закінчено 05 жовтня 2016 року.

Згідно з наданою до суду копією заповіту, посвідченого 20 травня 2014 року державним нотаріусом Четвертої Донецької державної нотаріальної контори, та зареєстрованого в реєстрі за номером 2-944, ОСОБА_7 на випадок смерті заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Наявність зазначеного заповіту підтверджується також відомостями інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 18 травня 2015 року № 40411772.

Листом від 22 серпня 2016 року, за вих. № 603/02-14, Курахівською державною нотаріальною конторою Головного територіального управління юстиції у Донецькій області повідомлено ОСОБА_4 про необхідність явки до нотаріальної контори у зв'язку із тим, що на його ім'я ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, залишила заповіт.

У зв'язку із наведеними обставинами ОСОБА_4 звернувся до Курахівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Постановою державного нотаріуса Курахівської державної нотаріальної контори ОстроверховоїО.А. від 26 вересня 2016 року відмовлено ОСОБА_4 у реєстрації заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

27 вересня 2016 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_7 та звернувся до Курахівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Постановою державного нотаріуса Курахівської державної нотаріальної контори ОстроверховоїО.А. від 17 жовтня 2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку квартири АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_7, у зв'язку із ненаданням документів, що посвідчують факт прийняття ОСОБА_4 спадщини.

На обґрунтування факту поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини ОСОБА_4 зазначав, що померла постійно мешкала в селі Дачне Мар'їнського району Донецької області, він постійно підтримував спілкування з останньою через її доньку, відповідача у справі, ОСОБА_5, за допомогою телефонного зв'язку не менше ніж один раз на місяць. Оскільки відповідач жодного разу під час їх спілкування не повідомила позивача про смерть її матері, а постійно відвідувати останню він не мав можливості з підстав її проживання на території Мар'їнського району Донецької області, поблизу місця, де постійно ведуться бойові дії, то єдиним, за його твердженням, засобом повідомлення про смерть ОСОБА_7 є лист Курахівської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 22 серпня 2016 року, після отримання якого позивач відразу звернувся із заявою про прийняття спадщини.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд має досліджувати поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Оцінюючи доводи позивача про поважність причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність причин, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Суд має враховувати тривалість пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини. У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, а позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у вересні 2016 року.

Позивач визнав, що йому було відомо про наявність заповіту, складеного ОСОБА_7 на його користь. ОСОБА_4 повідомив суду, що не підтримував особистого зв'язку та не спілкувався зі спадкодавцем за її життя й після смерті тривалий період не виявив дієвої зацікавленості у її долі.

В оцінці наведеного Верховний Суд врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі

№ 6-496цс17, відповідно до якого необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Аналіз наведеного правового висновку дає підстави для твердження, що обізнаність спадкоємця про наявність заповіту спростовує його доводи про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Суд має передбачати, що у позивача дійсно могли бути труднощі у спілкуванні зі спадкодавцем, проте, враховуючи тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що становить більше року, а також визнані обставини, Верховний Суд визнає, що заявник втратив й не підтримував тісний зв'язок зі спадкодавцем, а також не довів існування об'єктивних та неподоланних перешкод для прийняття спадщини, а отже Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду в тому, що позивачем не доведено, що пропуск зазначеного строку відбувся з поважних причин.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.