Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 296/597/16-ц

провадження № 61-18941св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 09 червня 2016 року у складі судді Бондарчука В. В. та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 22 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Гансецької І. А., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, третя особа - Приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу (далі - Приватний нотаріус) ОСОБА_4, про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 13 серпня 2013 року між нею та ОСОБА_2 було укладено та нотаріально посвідчено попередній договір, за умовами якого відповідач зобов'язався у строк до 13 серпня 2014 року укласти договори купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, які розташовані в Соколовському масиві товариства "Труд" на території Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, а вона - купити вказане майно за 56 тис. грн. На підтвердження наміру придбати будинок і земельну ділянку та з метою забезпечення оформлення основних договорів при підписанні попереднього договору вона сплатила відповідачу грошові кошти в розмірі 28 тис. грн. Однак договори купівлі-продажу не були укладені. У зв'язку з цим 26 вересня 2014 року між нею та ОСОБА_2 було укладено та нотаріально посвідчено ще один попередній договір про укладення в майбутньому (у строк до 22 грудня 2014 року) договорів купівлі-продажу вищевказаного майна, за умовами якого вона передала відповідачу 30 тис. грн, з яких 28 тис. грн нею було сплачено за попереднім договором від 13 серпня 2013 року, а 2 тис. грн передано 23 вересня 2014 року. Окрім того, вона сплатила ОСОБА_2 8 тис. грн, які він зобов'язувався використати на виготовлення документів, необхідних для укладення основних договорів. Вказаною угодою також передбачено, що якщо порушення зобов'язання станеться з вини продавця, він зобов'язаний повернути покупцю отримані кошти у розмірі 38 тис. грн та додаткового сплатити таку ж грошову суму. З вини відповідача основні договори не були укладені у визначений сторонами строк. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 76 тис. грн з урахуванням інфляційних втрат за період з 01 січня 2015 року по 26 січня 2016 року у розмірі 28 652 грн та трьох процентів річних - у розмірі 2 442 грн 41 коп.

Заочним рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 09 червня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 38 тис. грн, сплачених нею за попереднім договором від 26 вересня 2014 року, 38 тис. грн - за невиконання зобов'язань, передбачених цим договором, 28 652 грн - інфляційних втрат, 2 442 грн 41 коп. - три проценти річних, 5 тис. грн - витрат на правову допомогу, а також 1 396 грн - судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час розгляду справи позивачем доведено факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 38 тис. грн, а також - факт його ухилення від виконання умов попереднього договору та укладення основних договорів. Враховуючи, що між сторонами виникло грошове зобов'язання, яке полягає у поверненні сплаченої суми в подвійному розмірі, то наявні підстави для стягнення коштів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 22 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 09 червня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 1 396 грн скасовано. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Разом з тим, при вирішенні питання про розподіл між сторонами судових витрат суд залишив поза увагою ту обставину, що ОСОБА_2 є інвалідом 2-ої групи, а тому звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У лютому 2017 року ОСОБА_2подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 09 червня 2016 рокуі рішення Апеляційного суду Житомирської області від 22 грудня 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази вручення йому судових повісток та копії позовної заяви. Позивачем не надано розписки на підтвердження отримання ним грошових коштів у розмірі 38 тис. грн. В порушення умов попереднього договору від 06 вересня 2014 року ОСОБА_1 не з'явилася до Приватного нотаріуса за день до закінчення строку укладення основних договорів. Місцевим судом безпідставно стягнуто з нього як інваліда 2-ої групи судові витрати.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 23 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10 травня 2018 року справу № 296/597/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

Судами встановлено, що 13 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір (далі - Попередній договір № 1), посвідчений Приватним нотаріусом ОСОБА_4., за умовами якого відповідач зобов'язався у строк до 13 серпня 2014 року укласти договори купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки площею 0,045 га для ведення садівництва, які розташовані в Соколовському масиві товариства "Труд" на території Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, а позивач - прийняти у власність в майбутньому (купити) зазначене нерухоме майно за ціною 56 тис. грн, про що буде укладено та посвідчено окремі договори купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки.

Пунктом 2.1 Попереднього договору № 1 передбачено, що на його виконання та в рахунок належних за основними договорами платежів, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 28 тис. грн, які він отримав від покупця при підписанні цієї угоди. Факт передачі та отримання вказаних грошових сум буде підтверджуватися підписами продавця на даному договорі. Решту ціни продажу нерухомого майна, а саме 28 тис. грн буде сплачено покупцем в день укладення основних договорів. Якщо порушення зобов'язання станеться з вини покупця, вказана грошова сума залишається у ОСОБА_2 Якщо порушення зобов'язання станеться з вини продавця, він зобов'язаний повернути покупцю отриману ним за цим договором грошову суму та додатково сплатити таку ж грошову суму.

Згідно з пунктом 3.1 Попереднього договору № 1 на момент укладення основних договорів купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки продавець зобов'язується отримати всі документи, необхідні для їх укладання, а саме: свідоцтво про право власності на земельну ділянку, Витяг з Державного земельного кадастру, висновки про експертну вартість нерухомого майна.

Проте з вини відповідача основні договори не були укладені у визначений сторонами строк.

26 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено ще один попередній договір (далі - Попередній договір № 2), посвідчений Приватним нотаріусом ОСОБА_4., за умовами якого відповідач зобов'язався у строк до 22 грудня 2014 року укласти договори купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки площею 0,045 га для ведення садівництва, які розташовані в Соколовському масиві товариства "Труд" на території Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, а позивач - прийняти у власність в майбутньому (купити) зазначене нерухоме майно за ціною 56 тис. грн, про що буде укладено та посвідчено окремі договори купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки.

Пунктом 2.1 Попереднього договору № 2 передбачено, що на його виконання та в рахунок належних за основними договорами платежів, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 28 тис. грн, які він отримав від покупця при підписанні цієї угоди. Факт передачі та отримання вказаних грошових сум буде підтверджуватися підписами продавця на даному договорі. Решту ціни продажу нерухомого майна, а саме 28 тис. грн буде сплачено покупцем в день укладення основних договорів. Якщо порушення зобов'язання станеться з вини покупця, вказана грошова сума залишається у ОСОБА_2 Якщо порушення зобов'язання станеться з вини продавця, він зобов'язаний повернути покупцю отриману ним за цим договором грошову суму та додатково сплатити таку ж грошову суму.

Сторони домовилися за день до укладення основних договорів зустрітися у приміщенні за місцем розташування робочого місця Приватного нотаріуса ОСОБА_4 з метою передачі документів для підготовки проектів основних угод. Нез'явлення будь-якої із сторін у приміщення, що є робочим місцем Приватного нотаріуса, до 18 години 22 грудня 2014 року буде вважатися порушенням їх обов'язків за цим договором (пункт 1.3 Попереднього договору № 2).

Пунктом 2.1 Попереднього договору № 2 передбачено, що на його виконання та в рахунок належних за основними договорами платежів, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 30 тис. грн, з яких 28 тис. грн було передано згідно з попереднім договором, посвідченим Приватним нотаріусом ОСОБА_4. 13 серпня 2013 року, решту коштів - 2 тис. грн - передано 23 вересня 2014 року, про що продавець стверджує своєю заявою, справжність підпису на якій засвідчено 23 вересня 2014 року Приватним нотаріусом ОСОБА_4., за реєстром № 3651. В момент підписання цього договору ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 8 тис. грн, які він зобов'язується використати для виготовлення документів, необхідних для укладення основних договорів.

Згідно з пунктом 2.2 Попереднього договору № 2, якщо порушення зобов'язання станеться з вини покупця, отримана продавцем грошова сума у розмірі 38 тис. грн залишається у ОСОБА_2 Якщо порушення зобов'язання станеться з вини продавця, він зобов'язаний повернути покупцю отриману ним за цим договором грошову суму, тобто 38 тис. грн, та додатково сплатити таку ж грошову суму, а разом - 76 тис. грн.

На момент укладення основних договорів купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки продавець зобов'язується отримати всі документи, необхідні для їх укладання, а саме: свідоцтво про право власності на земельну ділянку, Витяг з Державного земельного кадастру, висновки про експертну вартість нерухомого майна (пункт 3.1 Попереднього договору № 2).

В судовому засіданні, яке відбулося 21 грудня 2015 року в Житомирському районному суді Житомирської області (справа № 278/2307/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про виселення з приватного будинку), відповідач визнав, що необхідних для укладення основних договорів документів він не отримав та не планує відчужувати садовий будинок і земельну ділянку.

Допитана в суді апеляційної інстанції як свідок Приватний нотаріус ОСОБА_4 пояснила, що сплата коштів за попередніми угодами відбулася в її присутності, після чого сторони підписали зазначені договори. Вона не пам'ятає, які саме суми грошових коштів були передані позивачем, однак при посвідченні угод ОСОБА_2 не заявляв будь-яких заперечень чи зауважень. 22 грудня 2014 року наприкінці робочого дня ОСОБА_2 з'явився у приміщення, що є її робочим місцем, та повідомив про відсутність у нього необхідних документів для відчуження земельної ділянки, а саме: експертної оцінки та Витягу з Державного земельного кадастру. Вона точно не пам'ятає, чи з'являлася ОСОБА_1 в офіс протягом зазначеного дня, однак відсутність документів у відповідача в будь-якому разі перешкоджала укладенню основних договорів.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 6, 627 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладені сторонами договори відповідають загальним засадам цивільного законодавства, а умови цих договорів не суперечать його положенням.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 38 тис. грн, а також факт його ухилення від виконання умов попереднього договору та укладення основних договорів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, визначених умовами Попереднього договору № 2, з урахуванням сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

При цьому, скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача та користь позивача судового збору, апеляційний суд правильно виходив з того, що ОСОБА_2 є інвалідом 2-ої групи, у зв'язку з чим звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку в їх сукупності та взаємозв'язку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року.

Рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду є законними й обґрунтованими, відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 не надала розписки на підтвердження отримання ним грошових коштів у розмірі 38 тис. грн., не заслуговують на увагу, оскільки сам зміст Попереднього договору № 2, який підписаний відповідачем, свідчить про сплату позивачем указаних коштів.

Доводи касаційної скарги про те, що в порушення умов Попереднього договору № 2 ОСОБА_1 не з'явилася до Приватного нотаріуса за день до закінчення строку укладення основних договорів, є неспроможними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім цього, саме відсутність у відповідача необхідних документів для відчуження земельної ділянки слугувала перешкодою для укладення основних договорів.

Аргументи заявника про те, що йому не були вручені судові повістки та копія позовної заяви, не заслуговують на увагу, оскільки він був повідомлений про час і місце всіх судових засідань, про що свідчать рекомендовані повідомленням про вручення поштового відправлення.

Крім цього, місцевим судом двічі задовольнялися клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з метою його ознайомлення з її матеріалами, в тому числі з позовною заявою.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Передбачені законом підстави для скасування оскаржуваних рішень судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваних судових рішень було зупинене ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року, у зв'язку із залишенням цих рішень без змін необхідно поновити їх виконання.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 09 червня 2016 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 22 грудня 2016 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 09 червня 2016 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 22 грудня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.