розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Залізничого районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року у складі судді Бориславського Ю. Л. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., касаційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником - адвокатом ОСОБА_3, на постанову Апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - державний нотаріус Другої Львівської державної нотаріальної контори Шершун Н. К., про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 звернулася до Залізничного районного суду м. Львова з позовом про визнання недійсним договору ренти, що укладений 16 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, визнання права власності в порядку спадкування у зв'язку із тим, що згідно з актом психолого-психіатричної експертизи № 167 від 04 лютого 2013 року ОСОБА_6 на момент підписання такого договору страждав стійким хронічним розладом психічної діяльності, що позбавляла його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відтак, позивачі вважали очевидним той факт, що ОСОБА_6 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, як у момент підписання договору ренти, так і на момент складення 03 лютого 2010 року заповіту на користь ОСОБА_4

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним заповіт від 03 лютого 2010 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Залізничого районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійснимзаповіт, складений ОСОБА_6, посвідчений 03 лютого 2010 року державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Шершун Н. К., зареєстрований у реєстрі за № 3-162.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2551,20 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 у момент складення ним заповіту від 03 лютого 2010 року за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що підтверджується висновком судово-психіатричної експертизи від 27 травня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком районного суду, зазначивши, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, встановив дійсні обставини справи, надав належну правову оцінку наявним у справі доказам, які відповідачем не спростовані. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заповіт, складений ОСОБА_6, необхідно визнати недійсним, оскільки він укладений особою, яка в момент його укладення перебувала у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (абсолютна неспроможність).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням Залізничого районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_26 069,24 грн на відшкодування судових витрат.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що при ухваленні рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року не було вирішено питання про стягнення з відповідача судових витрат, понесених ОСОБА_2 на оплату комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи, у розмірі 6 069,24 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Додаткове рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року скасовано, відмовлено в ухваленні додаткового рішення за заявою ОСОБА_2 про стягнення на його користь з ОСОБА_4 6 069,24 грн витрат, понесених на оплату комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи.

Апеляційний суд, скасовуючи додаткове рішення районного суду та відмовляючи в ухваленні додаткового рішення за заявою ОСОБА_2, виходив із того, що питання про розподіл судових витрат вирішується судом одночасно з ухваленням рішення суду. У мотивувальній частині рішення суд повинен визначити склад цих витрат та їх розподіл між сторонами. На час ухвалення 30 жовтня 2017 року судом першої інстанції рішення у справі позивачами були подані лише докази про сплату судового збору у розмірі 551,20 грн. У рішенні від 30 жовтня 2017 року суд вирішив питання про розподіл документально підтверджених судових витрат. Це рішення в частині розподілу судових витрат не оскаржувалося. Додаткове рішення суду не може бути ухвалене на підставі додатково поданих доказів про розмір та склад судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У травні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 та постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката ОСОБА_3, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі додаткове рішення районного суду.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 в указаній справі і витребувано цивільну справу із Залізничого районного суду м. Львова.

26 вересня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3, у цій справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - державний нотаріус Другої Львівської державної нотаріальної контори Шершун Н. К., про визнання заповіту недійсним призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали права звертатись із позовом про визнання заповіту від 03 лютого 2010 року недійсним, оскільки вони не є заінтересованими особами, суб'єктивні спадкові права яких виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (435-15) .

При цьому суд першої інстанції, задовольняючи позов, не встановив у чому полягає порушення, невизнання або оспорення прав та законних інтересів позивачів, які саме їх права були порушені, оскільки вони не є спадкоємцями за законом, спадкоємцями за іншим заповітом, чи відказоодержувачами.

Також у матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення її про розгляд справи, вона не була повідомлена про судове засідання та не знала про розгляд справи, який відбувся 30 жовтня 2017 року.

Крім того, суди не врахували, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. В основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатись висновок експертизи, який є неповним та ґрунтується на припущеннях. Висновок, до якого дійшли експерти в ході проведення експертизи, є неповним та неясним, що свідчить про наявність підстав для призначення додаткової експертизи в порядку, визначеному статтею 150 ЦПК України 2004 року. Проте вона була позбавлена можливості скористатись своїм правом на подання клопотання про призначення додаткової експертизи та про допит експертів у зв'язку із проведенням заочного розгляду справи.

Апеляційний суд формально поставився до вирішення справи, проігнорував доводи апеляційної скарги, не взяв до уваги положення статті 225 ЦК України, частини другої статті 1257 ЦК України, не встановив належність позивачів та наявності у них порушених прав.

Касаційна скарга ОСОБА_2, подана представником - адвокатом ОСОБА_3,мотивована тим, що постанова апеляційного суду є незаконною, оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. У прохальній частині позовної заяви позивачами було зазначено про покладення судових витрат на відповідача. Проте у рішенні суду від 30 жовтня 2017 року судом не вирішено питання щодо судових витрат, понесених за проведення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи.

Крім того, на момент ухвалення рішення суду від 30 жовтня 2017 року у матеріалах справи знаходився висновок комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи від 27 травня 2017 року, що, безумовно, свідчить про проведення експертизи у справі та понесені витрати на нього.

При цьому у суду першої інстанції були докази щодо вартості проведеної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи у розмірі 6 069,24 грн - копія листа завідуючої відділенням судово-психіатричної експертизи від 12 травня 2017 року щодо вартості експертизи, яка проводилася у справі.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційні скарги

У серпні 2018 року адвокат ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3, подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому зазначила, що заочне рішення Залізничого районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року та постанова Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Також зазначила, що ОСОБА_4 у силу статті 60 ЦПК України 2004 року не довела обставин, на які вона посилалась, як на підставу своїх заперечень.

У листопаді 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначила, що постанова Апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2018 року є законною і обґрунтованою. Суд правильно застосував норми цивільного процесуального права, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Також зазначила, що ні у суді першої інстанції, ні в апеляційному суді ОСОБА_2 не заявляв вимоги про стягнення на його користь витрат, понесених у зв'язку з оплатою проведеної у справі посмертної судово-психіатричної експертизи та не надав доказів на їх підтвердження. Таким чином, суди вирішили у справі питання про розподіл лише підтверджених позивачами судових витрат у визначений процесуальним законом спосіб та строк.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 лютого 2010 року ОСОБА_6 уклав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Шершун Н. К., зареєстрований в реєстрі за № 3-162, згідно з яким все його майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, і все те, що буде йому належати на день смерті, і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_4

У провадженні Залізничного районного суд м. Львова знаходиться справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та визнання права власності в порядку спадкування, в якій ОСОБА_4 просить суд визнати недійсним договір ренти, що укладений 16 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, та визнати за нею право власності в порядку спадкування з тих підстав, що ОСОБА_6 на момент підписання такого договору страждав стійким хронічним розладом психічної діяльності, що позбавляло його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки наведене підтверджується актом психолого-психіатричної експертизи від 04 лютого 2013 року № 167, проведеної у межах цивільної справи № 1309/2337/12.

Позивачі вважають, що ОСОБА_6 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, як на момент підписання договору ренти - 16 вересня 2009 року, так і на момент складення оскаржуваного заповіту - 03 лютого 2010 року, про що й пред'явили позов.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 27 травня 2017 року на момент складення заповіту від 03 лютого 2010 року ОСОБА_6 страждав тяжким психічним розладом у формі розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу (судинного, травматичного) з вираженим психоорганічним синдромом та наростаючою деменцією. За своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не був здатний прогнозувати наслідки власних дій пов'язаних з укладенням заповіту (а.с. 85-89).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Касаційна скарга ОСОБА_2, подана його представником - адвокатом ОСОБА_3, підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права щодо касаційної скарги ОСОБА_4

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_4 цих висновків не спростовують.

У частині першій статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Оскільки у частині першій статті 225 ЦК України вживається термін "момент" вчинення правочину, то в разі призначення психіатричної експертизи слід ставити перед експертом запитання стосовно конкретно визначеного відрізку часу, оскільки протягом дня психічний стан особи може змінюватись.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постановою Касаційного цивільного судуу складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 61-5896св18.

Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212-214 ЦПК України (1618-15) 2004 року, статей 89, 263- 264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясували обставини справи, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, вірно застосувавши положення частини першої статті 225 ЦК України, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки під час укладення заповіту від 03 лютого 2010 року ОСОБА_6 за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не був здатний прогнозувати наслідки власних дій пов'язаних з укладенням заповіту.

Отже, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про неповідомлення її судом першої інстанції про розгляд справи, який відбувся 30 жовтня 2017 року, не заслуговують на увагу, оскільки заочне рішення Залізничого районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року переглядалось за заявою її представника та її апеляційною скаргою, тобто вона мала можливість довести обставини, на які посилалася, в апеляційному суді.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_4 на те, що висновок проведеної у справі експертизи неповний та неясний і суд повинен був призначити додаткову експертизу, є безпідставним, оскільки в апеляційній скарзі (а.с. 165-170) ОСОБА_4 не просила призначити додаткову експертизу, а, навпаки, без дослідження цієї обставини просила скасувати рішення районного суду й відмовити у позові. Тобто в апеляційному суді ОСОБА_4 не довела своїх доводів апеляційної скарги.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права щодо касаційної скарги ОСОБА_2

Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Так, за проведення комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_2 18 травня 2017 року проведено оплату згідно з рахунком № 13 від 11 травня 2017 року в розмірі 6 069,24 грн (а.с. 6 т. 2).

Позивачі у прохальній частині позовної заяви просили покласти судові витрати на відповідача (а.с. 4 т. 1).

Проте у рішенні суду від 30 жовтня 2017 року судом не вирішено питання щодо судових витрат, понесених за проведення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із заявою про ухвалення додаткового рішення і вирішення питання щодо відшкодування йому судових витрат, понесених за проведення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи (а.с. 1-5, т. 2).

Таким чином, у порушення статей 133, 270 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув, не врахував, що витрати, за проведення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, підлягають відшкодуванню, про що позивачами було заявлено у позові.

Саме до таких правильних висновків і дійшов суд першої інстанції, встановивши всі необхідні обставини, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне додаткове рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400- 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Залізничого районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником - адвокатом ОСОБА_3, задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2018 року скасувати, додаткове рішення Залізничого районного суду м. Львова від 03 липня 2018 року залишити в силі.