розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 травня 2017 року в складі судді Панфілової А. В. та на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2017 року в складі колегії суддів Суровицької Л. В., Авраменко Т. М.,Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 і просила визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення її з посади на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України в зв`язку з утратою довіри, зобов`язати відповідача не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення звільнити її з займаної посади з 12 січня 2015 року на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням, видати наказ про звільнення та внести запис про звільнення до її трудової книжки.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указувала, що працювала за трудовим договором у ФОП ОСОБА_2 на посаді бухгалтера.

У грудні 2014 року вона двічі направлялароботодавцю письмові заяви про звільнення за власним бажанням, які відповідач отримував, але відмовлявся звільнити її.

Із грудня 2014 року позивач не виходила на роботу.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 отримала лист ФОП ОСОБА_2, із якого дізналася, що звільнена з посади бухгалтера на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України в зв`язку з утратою довіри.

Уважає, що посада бухгалтера не пов`язана з безпосереднім обслуговуванням матеріальних цінностей або грошей, а тому бухгалтер не може бути звільнена з роботи за втратою довіри.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцїі

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач звільнена з посади з дотриамнням вимог трудового законодавства, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 травня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що звільнення працівника з посади на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП Україин здійснене з порушенням трудового законодавства, однак позов поданий із пропуском передбаченого статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) дана справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заперечення на касаційну скаргу

Заперечення до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на дану касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 13 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 укладений трудовий договір, зареєстрований 13 жовтня 2014 року Кіровоградським міськрайонним центром зайнятості за № 11061401681.

Відповідно до умов пунктів 2, 3 цього договору працівник зобов`язаний виконувати обов`язки бухгалтера, а ФОП - щомісячно оплачувати його працю.

Договір про повну матеріальну відповідальність з позивачем не укладався.

30 листопада 2014 року ОСОБА_1 за дорученням роботодавця ОСОБА_2 здійснила в магазині ревізію товарно-матеріальних цінностей. За наслідками ревізії склала інвентарний опис № 14 від 30 листопада 2014 року, в якому вказала про відсутність нестачі.

02 грудня 2014 року в магазині була проведена повторна ревізія, відповідно до якої виявлена нестача товарів на суму 59 998 грн.

03 грудня 2014 року відповідач розірвав трудовий контракт з ОСОБА_1 у зв`язку з утратою довіри на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України.

05 жовтня 2015 року ОСОБА_1 отримала лист-повідомлення ФОП ОСОБА_2 про її звільнення з посади з 03 грудня 2014 року в зв`язку з утратою довіри та про необхідність прибути 12 жовтня 2015 року до міськрайонного центру зайнятості для зняття трудового договору з реєстрації.

03 червня 2016 року вказаний трудовий договір знятий з реєстрації в міськрайонному центрі зайнятості.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно зі статтею 234 КзпП України в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

У разі пропуску передбачених статтею 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору та вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав, не аналізуючи в рішенні обґрунтованості вимог по суті.

Аналогічний висновок щодо застосування вказаної норми викладений, зокрема, в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 303/798/17 (провадження № 61-20708св18), від 22 травня 2019 року в справі № 757/53948/16-ц (провадження № 61-7248св18).

Відповідно до пункту 2 статті 42 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Із зазначених підстав трудовий договір може бути розірваний тільки з працівниками, що безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності, тобто з такими, з якими може бути укладено договір про повну індивідуальну чи колективну (бригадну) матеріальну відповідальність або які незалежно від можливості укладення цього договору зайняті прийманням, зберіганням, транспортуванням, відпуском або розподілом матеріальних цінностей. Приводом для звільнення може бути вчинення таким працівником умисних або необережних дій, що дають роботодавцю підстави для втрати довір`я до нього. Зокрема, це може бути порушення працівником правил проведення операцій із матеріальними цінностями, а не сам факт недостачі останніх.

Звільнення з підстав втрати довіри є обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати: чи становить виконання операцій, що пов`язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного суду України від 24 вересня 2014 року в справі № 6-104цс14 і в постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 320/7672/17 (провадження № 617183-св19).

Правильним є висновок апеляційного суду, що бухгалтер не належить до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, оскільки до основних посадових обов`язків бухгалтера не належить виконання операцій, що пов`язані з обслуговуванням цінностей (прийняття їх під звіт, збереження), виконання нею трудових обов`язків не має відповідального, підзвітного характеру з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Ураховуючи викладене, обґрунтованим є висновок апеляційного суду, що звільнення позивача здійснене роботодавцем із порушенням передбаченого законом порядку.

Про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася 05 жовтня 2015 року, а з позовом звернулася 14 листопада 2016 року, тобто після спливу передбаченого статтею 233 КЗпП України строку для звернення до суду.

Установивши факт пропуску позивачем передбаченого статтею 233 КЗпП України строку для звернення до суду та відсутність належних і допустимих доказів на підтвердежння поважності причин його пропуску, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову з підстав пропуску такого строку.

Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільи зводяться до переоцінки встановлених судом доказів і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.