розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2017року у складі судді Гончарука В. П. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Головачова Я. В.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_6, Житлово-будівельного кооперативу "Молодіжний-2" (далі - ЖБК "Молодіжний -2"), Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП КМР "КМБТІ") про визнання права власності в порядку спадкування.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що після смерті їхнього батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та їхньої матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1. Після звернення у визначеному законом порядку до державного нотаріуса Десятої державної нотаріальної контори ОСОБА_9, вони отримали постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14 квітня 2016 року та 06 червня 2016 року, у зв'язку із відсутністю відомостей про те, що майно належить спадкодавцю. Із інформаційної довідки КП КМР "КМБТІ", наданої на запит Десятої київської державної нотаріальної контори від11 квітня 2016 року вбачається, що спірна квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 на підставі довідки, виданої ЖБК "Молодіжний-2" від 20 травня 1992 року № 285, а відповідно у довідці зазначено, що ОСОБА_6 повністю вніс пайові внески за квартиру у 1984 році. Зазначене вважають неможливим так як відповідно до листа ЖБК "Молодіжний -2" від 15 березня 2016 року за № 51 виплата пайових внесків відбувалась із 1972 року, в той час коли ОСОБА_6 був ще неповнолітнім та не мав можливості сплачувати пайові внески та вчиняти правочини. Крім того, у довідці вказано, що ця особа є членом ЖБК "Молодіжний -2" із 1971 року, в той час коли він ще був неповнолітнім.

Посилаючись на викладене позивачі просили визнати недійсною угоду щодо набуття ОСОБА_6 права приватної власності на квартиру АДРЕСА_2, оформлену довідкою від 20 травня 1992 року № 285, видану ЖБК "Молодіжний -2" та реєстраційним посвідченням від 17 грудня 1992 року, виданим КП "КМ БТІ", а також визнати недійсним реєстраційне посвідчення від 17 грудня 1992 року на квартиру АДРЕСА_2, видане КП "КМ БТІ" ОСОБА_10 та відповідно визнати право власності в порядку спадкування за кожним по 1/2 частини вказаної квартири після смерті їхнього батька ОСОБА_7

У вересні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: ЖБК "Молодіжний -2", про визнання права власності в порядку спадкування.

Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 оспорюють його право на частину квартири АДРЕСА_3, яка йому повинна належати в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_11 та зазначають, що квартира АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_5 є їхньою спадщиною після смерті батьків. Однак він набув у власність квартиру АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку, а частина квартири АДРЕСА_3 повинна належати йому як спадщина після смерті матері, та оскільки він у встановленому законом порядку звернувся у шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_11, а нотаріус винесла постанову про відмову йому у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частини квартири АДРЕСА_3, з підстав відсутності документів, що підтверджують право власності ОСОБА_11 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3, тому він змушений звернутись до суду із цим позовом.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати за ним право власності у порядку спадкування після смерті його матері ОСОБА_11 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_3.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 березня 2017 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_12 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_11 право власності на 1/4 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_3 у Дніпровському районі м. Києва, житловою площею 31,1 кв. м. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що квартира АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_6 з 1992 року. Передача ОСОБА_10, який повністю виплатив пай, паєнакопичення своєму сину на квартиру АДРЕСА_1, здійснена згідно з чинним на той момент законодавством, та право власності відповідачем було зареєстровано в передбаченому на той час порядку, а тому вказана квартира не є спадщиною після смерті їхніх батьків.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_12 та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не мають права на спадкування квартири АДРЕСА_1, оскільки вона не входить до спадкового майна померлих ОСОБА_7 та ОСОБА_8, як така, що не перебувала у їхній власності. При цьому квартира АДРЕСА_3 згідно з обміном та переведенням паю належить ОСОБА_7, та не входить до складу спадкового майна померлої ОСОБА_11, а отже, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_6

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року, в якій просили скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні їхнього первісного позову та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказують на те, що судами попередніх інстанції було неправильно витлумачено та застосовано частину третю статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та не застосовано належну до застосування Інструкцію. Суди не перевірили належним чином обставину фактичної наявності угоди щодо відчуження ОСОБА_10 за згодою його дружини майнових прав на квартиру.

У листопаді 2017 року на адресу суду надійшли заперечення ОСОБА_6 на касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5, згідно з якими рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову є законними та обґрунтованими, оскільки квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_10, який передав її за своєю волею йому.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справзазначену справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Позиція Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційного суду - без змін. Рішення судів в частині зустрічного позову ОСОБА_6 не оскаржується, а тому і не переглядається судом касаційної інстанції.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7, а ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_8

Позивачі є рідними братами, батьками яких є померлі ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відкрилася спадщина, у зв'язку із чим їхні сини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після померлих батьків. Державним нотаріусом відкриті спадкові справи № 99-2016 після померлого ОСОБА_7, та № 501/2016 після померлої ОСОБА_8

ОСОБА_4, ОСОБА_5 разом із матір'ю та батьком проживали та зареєстровані в АДРЕСА_9.

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про смерть. ІНФОРМАЦІЯ_5 року померла дружина ОСОБА_10 - ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про смерть. ОСОБА_6 є їхнім сином. Матір позивачів - ОСОБА_8 є їхньою дочкою. Тобто, померлі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є дідом та бабою позивачів. ОСОБА_6 є рідним дядьком ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відповідно до копії довідки від 30 червня 1971 року, виданої ОСОБА_10, встановлено, що рішенням Виконавчого комітету від 28 червня 1971 року № 1484 він затверджений членом ЖБК "Молодіжний - 2" на трикімнатну квартиру і йому дозволяється внести кошти на розрахунковий рахунок кооперативу у розмірі 3 200,00 карб.

05 липня 1971 року ОСОБА_10, як член ЖБК "Молодіжний -2", вніс кошти у розмірі 3 200,00 карб. на рахунок ЖБК "Молодіжний -2", про що свідчить копія квитанції № 400.

07 липня 1971 року ОСОБА_10 сплатив вступний внесок до ЖБК "Молодіжний -2", що підтверджується копією квитанції № 312.

05 січня 1972 року ОСОБА_10 отримав ордер на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_6 зі своєю сім'єю (він, дружина ОСОБА_11, дочка ОСОБА_13, син ОСОБА_6.), що підтверджується копією ордера. Згодом, у квартирі були зареєстровані чоловік ОСОБА_13 - ОСОБА_7 та їхні сини ОСОБА_14 та ОСОБА_15.

У 1983 році ОСОБА_10 передав пай чоловіку доньки - ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1 та передав саму квартиру з метою надання сім'ї доньки окремої квартири та у зв'язку з отриманням ним іншої квартири в цьому ж ЖБК про що свідчить копія витягу з рішення Київської міської ради народних депутатів від 21 листопада 1983 року № 1882.

Так, відповідно до ордера, 10 квітня 1979 року ОСОБА_10 отримав ще одну квартиру АДРЕСА_3 в ЖБК "Молодіжний -2" на сім'ю, яка складалась із трьох осіб: він, дружина ОСОБА_11, син ОСОБА_6 Згодом в квартирі були зареєстровані дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_16 та їх донька ОСОБА_17

У 1985 році відбувся обмін квартирами між ОСОБА_7 та ОСОБА_10, а саме трикімнатна квартира АДРЕСА_7, де була зареєстрована сім'я ОСОБА_7, тобто він, дружина ОСОБА_8, сини ОСОБА_4 та ОСОБА_5, була обмінена з двокімнатною квартирою АДРЕСА_8, де були зареєстровані ОСОБА_10, його дружина ОСОБА_11, син ОСОБА_6, невістка ОСОБА_16 та онука ОСОБА_17 Внаслідок такого обміну ОСОБА_10 зі своєю сім'єю (5 осіб) вселився до квартири АДРЕСА_1 по обмінному ордеру від 12 листопада 1985 року № 724, про що свідчить копія ордера. ОСОБА_7, ОСОБА_8 із дітьми ОСОБА_4, ОСОБА_5, переселились із квартири АДРЕСА_7 до квартири АДРЕСА_3 та у 1986 році були зареєстровані у АДРЕСА_9, про що свідчить копія квартирної карточки, виданої ЖБК "Молодіжний -2".

Відповідно до копії виписки з протоколу від 12 лютого 1992 року № 5 зборів уповноважених членів ЖБК "Молодіжний -2", ОСОБА_10 виключено з членів ЖБК "Молодіжний -2" та прийнято до членів ЖБК "Молодіжний -2" ОСОБА_6 і переведено на нього особовий рахунок і паєнакопичення в сумі 5 929 карб. на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. На підставі цього 20 травня 1992 року головою правління ЖБК "Молодіжний -2" видано довідку № 285, відповідно до якої ОСОБА_6 було оформлено його право власності на квартиру АДРЕСА_1, відповідно до реєстраційного посвідчення від 17 грудня 1992 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 15 Закону України "Про власність" член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Положення пункту 31 Постанови Пленуму Ради міністрів Української РСР "Про затвердження Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу" від 30 квітня 1985 року № 186, визначали, що член житлово-будівельного кооперативу має право за згодою загальних зборів членів кооперативу передати свій пай будь-кому з постійно проживаючих з ним членів сім'ї, які досягли вісімнадцятирічного віку або одружилися чи влаштувалися на роботу в передбачених законом випадках до досягнення зазначеного віку.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 (v0009700-87) судам необхідно мати на увазі, що згідно із статтею 15 Закону України "Про власність" член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд - продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом. Виходячи з цього, особа, якій відчужена членом ЖБК квартира, має переважне право на вступ до цього кооперативу, а пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що передача ОСОБА_10, який повністю виплатив пай, паєнакопичення своєму сину на квартиру АДРЕСА_1, здійснена згідно з чинним на той час законодавства, а право власності ОСОБА_6 зареєстроване в передбаченому законом порядку, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні первісного позову, оскільки квартира АДРЕСА_6 не є спадковим майном та не підлягає поділу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 так як є власністю ОСОБА_6 При цьому судами правильно враховано, що ні ОСОБА_10, ні його дружина ОСОБА_18 право власності свого сина - ОСОБА_6 на зазначену квартиру за життя не оспорювали.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову, суди, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, дійшли обґрунтованого висновку, що квартира АДРЕСА_1 не є спадковим майном померлих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 і, відповідно, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не мають права претендувати на зазначену квартиру в порядку спадкування.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.