розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року у складі судді Притули Н. Г. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2017 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Білич І. М., Шахової О. В.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті"), за участю третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А. М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що 10 лютого 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинив нотаріальний напис про звернення стягнення на автомобіль Audi Q7, державний номерний знак НОМЕР_1, у рахунок погашення 857 314,72 грн заборгованості за кредитним договором від 26 липня 2012 року, який було укладено між ОСОБА_3 та ТОВ "Порше Мобіліті", на підставі договору застави транспортного засобу від 27 серпня 2012 року, укладеного між тими ж сторонами для забезпечення виконання зобов'язань за кредитом. Позивач зазначала, що вказана заборгованість не була безспірною, оскільки у погашення кредиту за період з 15 серпня 2012 року до 30 грудня 2014 року вона сплатила 341 423,32 грн, що більше суми платежів згідно з графіком погашення кредиту, а стягнення за виконавчим написом здійснено за період, строк платежу за яким настав 16 червня 2014 року. На думку ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ХижнякА. М. не перевірив безспірність заборгованості станом на 16 червня 2014 року, надання ТОВ "Порше Мобіліті" виписки з рахунка, зазначення суми заборгованості та строків її погашення, відмітки про непогашення заборгованості здійснено без врахування суми платежів за кредитом.

Просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 10 лютого 2015 року № 200, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А. М.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не сплачувала кредит за обмінним курсом валют на момент виставлення рахунку, в результаті чого утворилась заборгованість. Крім того, починаючи з вересня 2012 року ОСОБА_3 сплачувала щомісячні платежі з порушенням строків, визначених графіком погашення кредиту. За викладених обставин суд дійшов висновку, що заперечення позивача стосовно заборгованості не свідчить про спірність цієї суми.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини; вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису відповідає закону, ТОВ "Порше Мобіліті" у такий спосіб реалізувало право на захист цивільного права. Суд зазначив, що ОСОБА_3 було відомо про існування заборгованості, проте заперечень щодо цієї суми до відповідача чи приватного нотаріуса вона не подавала.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до суду касаційної інстанції, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували пункти 284 та 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) (втратила чинність з 07 березня 2012 року), статті 87 та 88 Закону України "Про нотаріат" та пункт 1 Переліку документів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) . Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги арифметичні помилки в розрахунку заборгованості, строк позовної давності щодо пред'явлення за якими вже минув, у результаті чого відбулось безпідставне збільшення заборгованості за кредитним договором. Також зазначає, що вона була позбавлена можливості подати до нотаріальної контори заперечення стосовно розміру заборгованості, оскільки оспорюваний виконавчий напис нотаріуса вчинений без її відома. Крім того, ТОВ "Порше Мобіліті" змінило строк виконання основного зобов'язання, оскільки направило їй вимогу про дострокове стягнення заборгованості 04 грудня 2013 року, а потім направляло вимоги 16 грудня 2013 року та 15 серпня 2014 року. На думку ОСОБА_3, на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса минув один рік, встановлений законом для пред'явлення вимог про стягнення пені та штрафів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 26 липня 2012 року між ОСОБА_3 і ТОВ "Порше Мобіліті" укладено кредитний договір № 50005321, відповідно до умов якого позивач отримала 482 406,44 грн (що еквівалентно 59 648,40 дол. США) строком на 60 місяців зі сплатою 9,90 % річних (змінна ставка) за користування кредитом та разовою комісією у розмірі 2,50 % від суми кредиту. У подальшому сторони уклали додаткову угоду, якою змінили строк повернення кредиту, визначив новий строк - 84 місяці.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 липня 2012 року між тими ж сторонами укладено договір застави транспортного засобу, предметом якого є автомобіль Audi Q7, номер кузова НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1.

Відповідач зазначав, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_8 умов кредитного договору 15 серпня 2014 року їй було направлено вимогу стосовно дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, а саме: повернення невиплаченої суми кредиту у розмірі 522 691,88 грн, несплачені платежі (прострочені проценти та прострочена сума основного боргу) у розмірі 35 454,22 грн, штрафні санкції у розмірі 3 387,79 грн, витрати, понесені з метою повернення простроченої заборгованості у розмірі 5 407,50 грн, штраф за порушення вимог щодо страхування майна у розмірі 15 % від суми кредиту, що становить 119 445,92 грн, штраф за порушення терміну повернення кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту, що становить 159 261,23 грн, компенсація страхових платежів у розмірі 11 666,18 грн. Також роз'яснено, що у разі неповернення суми кредиту та несплати заборгованості протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги кредит та заборгованість будуть стягнуті примусово, зокрема за рахунок заставленого автомобіля.

Позивач отримала зазначену вимогу 28 серпня 2014 року.

06 лютого 2015 року ТОВ "Порше Мобіліті" звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А. М. із заявою про вчинення виконавчого напису на договорі застави транспортного засобу у зв'язку з невиконанням вимоги від 15 серпня 2014 року.

10 лютого 2015 року приватний нотаріус вчинив виконавчий напис, яким зобов'язано звернути стягнення на транспортний засіб марки Audi, модель Q7, 2012 року виробництва, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, на підставі договору застави від 27 липня 2012 року за рахунок коштів, отриманих від реалізації транспортного засобу, запропоновано задовольнити вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" на суму 857 314,72 грн.

ОСОБА_3 оскаржує цей нотаріальний акт, вважаючи розмір зазначеної у ньому заборгованості спірним.

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

У частині першій статті 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

При цьому частиною першою статті 24 цього ж Закону передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження (частина третя статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

Зазначене також узгоджується з частиною першою статті 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання.

Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Указані вимоги є імперативними, а не виконуються на розсуд стягувача.

Якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувала (частина друга статті 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до пункту 4 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 (830-2004-п) (далі - Порядок № 830), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація відомостей про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису, а також змін і додаткових відомостей до запису.

Державна реєстрація обтяження рухомого майна може проводитися будь-яким реєстратором (пункт 5 Порядку № 830).

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок № 296/5).

У підпунктах 3.1, 3.2 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку № 296/5 передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) .

Відсутність у Законі України "Про нотаріат" (3425-12) та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту такої реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог, оскільки при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо його не скасовано виданим пізніше загальним актом.

Такий висновок про застосування зазначених норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).

Розглядаючи спір, суди попередніх інстанції залишили поза увагою те, що звернення стягнення на предмет застави пов'язується саме з реєстрацією у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та сплив тридцятиденного строку для добровільного виконання боржником свого зобов'язання.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_3 не знала, що кредитор звернув стягнення на предмет застави, а відсутність записів у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження підтверджує неможливість дізнатися.

У справі, яка переглядається, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу не перевірив реєстрації вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, не врахував, що звернення стягнення на предмет застави може бути розпочате лише в разі невиконання боржником свого зобов'язання протягом тридцяти днів з дня реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.

За викладених обставин суд касаційної інстанції вважає, що недотримання стягувачем частини третьої статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" дає підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2017 року відповідно до статті 412 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини тинадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Витрати ОСОБА_3, пов'язані з розглядом справи, становлять: сплачений нею судовий збір у розмірі 243,60 грн за подання позовної заяви, 606,34 грн за подання апеляційної скарги та 768,00 грн за подання касаційної скарги. У зв'язку з ухваленням нового рішення зазначені витрати покладаються на відповідача.


Головуючий	В. С. Висоцька

Судді:	А. О. Лесько

	С. Ю. Мартєв

	І. М. Фаловська

	С. П. Штелик