розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 березня 2017 року у складі колегії суддів: Швецової Л. А., Бровченка І. О., Яцини В. Б.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_5 про встановлення факту надання неправдивих відомостей.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що Голова Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_5 на запит суддів цього ж суду надав відповіді, в яких зазначив що 31 серпня 2015 року в провадження судді Павлюченко С. В. надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 до УПФУ в Лозівському районі Харківської області про визнання дій органу державної влади неправомірними та зобов'язання вчинити дії, який на той час не розглянутий. 02 вересня 2015 року в провадження судді Помазан В. А. після скасування судового рішення Апеляційним судом Харківської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 до УПФУ в Лозівському районі Харківської області про визнання дій органу державної влади неправомірними та зобов'язання вчинити дії, який також не розглянутий. 06 жовтня 2015 року в провадження суді Мішуровської С. Т. надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 до УПФУ в Лозівському районі Харківської області про визнання дій неправомірними, який також не розглянутий.

Зі змісту вказаних відповідей він вбачає інформацію, яка не відповідає дійсності та порушує його права. Так, у відповідях зазначено, що на розгляді у судді Павлюченка С. В. не перебував його адміністративний позов до УПФУ в Лозівському районі Харківської області, проте зазначений позов знаходився у провадженні судді Помазан В. А., по-друге у суддів Помазан В. А. та Мішуровської С. Т. на момент надання йому відповідей не перебували в провадженні адміністративні справи, у зв'язку з тим, що термін "в провадженні" можливо застосовувати тільки після прийняття суддею ухвали про відкриття провадження у справі відповідно до частини другої статті 107 КАС України.

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_4 просив встановити факт надання неправдивих відомостей відповідачем на підставі яких прийнято судове рішення, яке є незаконним та необґрунтованим, зобов'язати Лозівський міськрайонний суду Харківської області розглянути справу з урахуванням нових обставин, а також скасувати рішення судів першої, другої та третьої інстанції з відшкодуванням судових витрат у справах № 629/4263/15-а, 629/3090/16-ц.

Ухвалою Близнюківського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_5 в частині позовних вимог про зобов'язання Лозівського міськрайонний суду Харківської області розглянути справу з урахуванням нових обставин та скасування рішень суддів першої, другої та третьої інстанції з відшкодуванням судових витрат у справі 629/4263/15-а закрито.

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року в задоволені позову ОСОБА_4 до голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_5 про встановлення факту надання неправдивих відомостей відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності недостовірної (неправдивої) інформації (відомостей) у відповідях голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_5 від 15 жовтня 2015 року № 8724, 8725.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 березня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені), разом із тим, позивач не довів, що у наданих відповідачем відповідях міститься неправдива інформація щодо нього.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 березня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що відомості, які зазначені відповідачем у відповіді на запит не відповідають дійсності, проте апеляційний суд розглянув справу без повного з'ясування обставин справи, не перевірив доводів апеляційної скарги, чим порушив норми матеріального та процесуального права.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ЦПК України (1618-15) (у редакції на час ухвалення судового рішення у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що 08 жовтня 2015 року за № 8570 та 12 жовтня 2015 року за № 8616 суддями Лозівського міськрайонного суду Харківської області Мішуровською С. Т. та Поповим О. Г. на ім'я голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області надіслані запити щодо знаходження в цьому судді інших справ за позовом ОСОБА_4 до УПФУ в Лозівському районі Харківської області.

15 жовтня 2015 року за № 8724 та № 8725 голова Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_5 у відповідь на запити надав відповіді, в яких зазначив що 31 серпня 2015 року в провадження судді Павлюченко С. В. надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 до УПФУ в Лозівському районі Харківської області про визнання дій органу державної влади неправомірними та зобов'язання вчинити дії, який на той час не розглянуто. 02 вересня 2015 року в провадження судді Помазан В. А. після скасування судового рішення апеляційним судом Харківської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 до УПФУ в Лозівському районі Харківської області про визнання дій органу державної влади неправомірними та зобов'язання вчинити дії, який також не розглянутий. 06 жовтня 2015 року в провадження судді Мішуровської С. Т. надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 до УПФУ в Лозівському районі Харківської області про визнання дій неправомірними, який також не розглянутий.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) .

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Крім того, відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Частиною четвертою статті 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Отже, встановлення факту надання недостовірної інформації може мати місце судом за умови, що встановлення такого факту має наслідком застосування належного та ефективного способу захисту порушених прав заявника у зв'язку з наданням (поширенням) відповідачем такої інформації.

У цій справі позивач просив встановити факт надання недостовірної інформації і як наслідок - зобов'язати Лозівський міськрайонний суд Харківської області переглянути іншу справу. Провадження у справі в частині цих вимог закрито ухвалою суду від 26 жовтня 2016 року.

Закриваючи провадження у справі в частині, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом, а отже такі вимоги у відповідності до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року не підлягають розгляду в суді.

Верховний Суд зазначає, що за відсутності вимоги про захист порушеного права, вимога про встановлення факту надання недостовірної інформації не є належним та ефективним способом захисту порушеного права у суді.

У цій справі, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові, виходив із недоведеності позивачем своїх вимог.

Безумовно, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, на підставі наявних в матеріалах справи доказах, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів, що у наданих відповідачем відповідях міститься неправдива інформація щодо нього, а також, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновку апеляційного суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, крім того, вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Судді:	О. В. Ступак
	С. О. Погрібний Г. І. Усик