Постанова

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа № 761/21104/15-ц

провадження № 61-23361св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Департамент комунальної власності у м. Києві виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Ліквідаційна комісія з припинення Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної ради у м. Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю "МКТ-Комюнікейшн",

третя особа - Київська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року у складі судді Маліновської В. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепи О. В., Іванченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів.

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася із позовом до Департаменту комунальної власності у м. Києві виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - ДКВ у м. Києві ВО КМР (КМДА)), Ліквідаційної комісії з припинення Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної ради у м. Києві (далі - Ліквідаційна комісія), Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ-Комюнікейшн" (далі - ТОВ "МКТ-Комюнікейшн"), третя особа - Київська міська рада (далі - КМР), про визнання незаконним та скасування наказу про видачу свідоцтва про право власності, скасування свідоцтва про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є власником житлового приміщення № 19 у житловому будинку по АДРЕСА_1. На час приватизації мешканцями квартир житлового будинку по АДРЕСА_1, всі нежитлові підвальні приміщення цього ж будинку, у тому числі приміщення з № 1 по № 27 (група приміщень № 37), загальною площею 207,90 кв. м, не використовувалися як самостійні об'єкти цивільно-правових відносин, не мали окремого технічного паспорта, інвентарної справи, самостійних інженерних комунікацій. Нежитлові підвальні приміщення житлового будинку перебували у спільному користуванні мешканців будинку та використовувались для технічного обслуговування несучих конструкцій, прокладання інженерних мереж каналізації, гарячого і холодного водопостачання та опалення, водовідведення, які складають внутрішньобудинкову систему інженерного забезпечення житлового будинку. Проте, згідно з договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 06 червня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрованим у реєстрі за № 1892, що був укладений між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації та Акціонерним товариством "МКТ- Комюнікейшн", у подальшому реорганізоване у ТОВ "МКТ- Комюнікейшн", нежитлові підвальні приміщення з № 1 по № 27 (група приміщень № 37), загальною площею 207,90 кв. м, які розташовані в АДРЕСА_1, на відплатній основі передані у власність товариства. Разом з тим згідно з положеннями законодавства, вільні підвальні приміщення за згодою власників квартир будинку переобладнуються під кладові і передаються їм у власність безкоштовно у встановленому порядку. Допоміжні приміщення у житловому будинку окремо приватизації не підлягають. Водночас, нежитлові підвальні приміщення житлового будинку одночасно використовувалися як споруда цивільного захисту для мешканців житлового будинку, а отже, наказ Головного управління комунальної власності міста Києва ВО КМР (КМДА) від 12 квітня 2006 року № 581-в про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові (підвальні) приміщення з № 1 по № 27 (група приміщень № 37) у АДРЕСА_1 є незаконним, свідоцтво по право власності від 12 квітня 2006 року серії НОМЕР_1, що видане на підставі зазначеного наказу підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 06 червня 2006 року є недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України, внаслідок його невідповідності актам цивільного законодавства України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2016року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нежилі приміщення з № 1 по № 27 (групи приміщень № 37) в буд. 26а по вул. Артема у м. Києві є допоміжними приміщеннями. При цьому визначення ціни продажу нежитлових приміщень проведено відповідно до діючих на час проведення такої оцінки норм та вимог законодавства.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що нежиле приміщення в буд. АДРЕСА_1 взято на облік як складова фонду захисних споруд як сховище, та не надано доказів на підтвердження того, що у 2014-2015 роках позивач та інші співвласники загальних приміщень розпочали облаштування вказаного нежилого приміщення у якості захисних споруд цивільного захисту. Зазначення в договорі від 27 червня 1995 року № 2454/1 про оренду нежитлових приміщень, що нежитлове приміщення в будинку, загальною площею 150,0 кв. м є бомбосховищем не дає підстав для висновку, що нежилі приміщення загальною площею 207,90 кв. м, є захисною спорудою цивільної оборони - сховищем, яка відповідає встановленим вимогам захисту та підлягає списанню в разі встановлення її непридатності у визначеному порядку.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги.

У січні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що судами залишені без належної уваги письмові докази, які за наявними у справі матеріалами технічної інвентаризації підвалу літера "А" та поверху 1 літера "Б" житлового будинку по АДРЕСА_1 (проведеної 16 листопада 1963 року), підтверджують факт знаходження спірних приміщень із позначками арабською цифрою XIII, арабською цифрою ХІІІА, арабською цифрою XIV, арабською цифрою XV, арабською з цифрою XIV, арабською цифрою XV, арабською цифрою XVА, які вже 12 травня 2006 року на поетажному плані цього ж об'єкта вже позначені римською цифрою 26 "Підсобне приміщення", римською цифрою 2 "Сходи", римською цифрою 3 "Комора", римською цифрою 18 "Сходи", римською цифрою 18 "Підсобне". Вказана обставина свідчить про умисну зміну відповідачами цільового призначення допоміжних приміщень. Різниця між фактичною вартістю продажу спірних нежитлових приміщень за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06 червня 2006 року та фактичною вартістю будівництва загальної площі житлових будинків у місті Києві за цінами, що склалися на момент продажу, складає 197 983,80 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 лютого 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК (1618-15) України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1.

Рішенням КМР від 27 грудня 2001 року № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" затверджено переліки об'єктів комунальної власності територіальних громад районів міста Києва згідно з додатками 2-11. Згідно з додатком 11 у комунальну власність територіальної громади Шевченківського району м. Києва передається зокрема нежиле приміщення загальною площею 250,0 кв. м у будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради від 27 грудня 2005 року № 644 затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом викупу відповідно до Програми приватизації об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва на 2006 рік згідно з додатком № 2, в пункті 35 якого зазначено, що нежилі приміщення загальною площею 207,9 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1 підлягають викупу покупцем - АТ "МКТ-Комюнікейшн" .

Згідно з наказом Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради від 02 березня 2006 року № 17-з наказано приватизувати шляхом викупу, зокрема нежитлові приміщення, площею 207,9 кв. м по АДРЕСА_1.

На підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 12 квітня 2006 року "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" видане Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 12 квітня 2006 року, яким посвідчено, що нежилі приміщення з № 1 по № 27 (групи приміщень № 37), загальною площею 207,90 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1 дійсно належать Територіальній громаді Шевченківського району м. Києва на праві комунальної власності.

Наказом Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради від 21 квітня 2006 року № 47-3 затверджено висновки вартості нежилого приміщення, що орендує АТ "МКТ-Комюнікейшн" у розмірі 377 979,00 грн, крім того, податок на додану вартість 75 595,80 грн, вартість майна разом із ПДВ становить 453 574,80 грн.

06 червня 2006 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві Ради та АТ "МКТ-Комюнікейшн" укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення загальною площею 207,90 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та внесений до реєстру за № 1892.

Судом також встановлено, що з 1995 року АТ "МКТ-Комюнікейшн" орендувало нежитлове приміщення в будинку АДРЕСА_1 в підвалі загальною площею 150,0 кв. м, а в подальшому площа переданого в оренду приміщення збільшилась до 207,9 кв. м, що підтверджується договором від 27 червня 1995 року № 2454/1 про оренду нежитлових приміщень, договором від 07 липня 1995 року № 295 про співробітництво, договором від 24 грудня 1997 року № 4357/1 оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) та додатковою угодою до нього від 29 червня 2000 року, договором від 01 січня 2001 року № 4844/1 оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), договором № 63/612 оренди нежитлових приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва від 01 жовтня 2003року, договором від 01 лютого 2006 року № 142/612 оренди нежитлових приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до статті 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

З указаної вище статті вбачається, що власники квартир у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна в будинку вже згаданих приміщень загального користування, опорних конструкцій та обладнання і, відповідно, співвласниками самого будинку.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Умовами статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

' 'p' Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року (v004p710-04) допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Відповідно до правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (z0927-05) допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Законодавець розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого.

Зокрема в статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" зазначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Для правильного вирішення спору суд повинен був з'ясувати не лише характеристику спірного приміщення за наданими документами, але й виходити з того, чи дійсно спірне приміщення є допоміжним; в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Установивши, що ОСОБА_4 не надала належних та допустимих доказів про те, що нежилі приміщення з № 1 по № 27 (групи приміщень № 37) у буд. АДРЕСА_1 є допоміжними приміщеннями цього будинку, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. При цьому суди правильно вказали на те, що пункт 8 Інструкції "Нумерація квартир (кімнат, жилих блоків, секцій у гуртожитках) та інших приміщень" стосується нумерації квартир та допоміжних приміщень, що знаходяться в таких квартирах, водночас, нумерація допоміжних приміщень спільного загальнобудинкового користування, тобто тих, що належать до загального майна та не підлягають приватизації, здійснюється римськими цифрами, а тому зважаючи, що згідно з технічним паспортом нежитлове приміщення з № 1 по № 27 (група приміщень № 37) позначене "37", то вказане, нежитлове приміщення є окремим самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, на які розповсюджуються вимоги щодо порядку нумерації квартир, визначеного вищезазначеною Інструкцією.

Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що продаж спірних нежитлових приміщень з № 1 по № 27 (група приміщень № 37) АТ "МКТ-Комюнікейшн" здійснений з дотриманням порядку, визначеного Законом України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , Законом України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) та Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) .

Твердження заявника про те, що вказані приміщення не могли бути предметом приватизації є безпідставними, оскільки будь-яке підвальне приміщення може бути найпростішим укриттям для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що фактично входить до складу захисних споруд цивільного захисту, в той час як сховище є спорудою, в якій створено спеціальні умови для захисту розрахункової кількості людей протягом певного проміжку часу. Позивачем не надано доказів, що нежиле приміщення в буд. АДРЕСА_1 взято на облік як складова фонду захисних споруд як сховище. Зазначення в договорі від 27 червня 1995 року, що нежитлове приміщення є бомбосховищем не може бути підставою для висновку, що нежилі приміщення є захисною спорудою цивільної оборони - сховищем, яке відповідає встановленим вимогам захисту та підлягає списанню в разі встановлення її непридатності у визначеному порядку.

У справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людинивизнав порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності) у двох аспектах: по-перше, відносно укладення органом влади інвестиційного контракту на проведення реконструкції горища без згоди заявників та, по-друге, відносно позбавлення заявників горища, а також порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) з огляду на те, що національні суди належним чином не обґрунтували свої рішення.

У справі яка переглядається, судами правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вимоги позивача є безпідставними, такими, що не підтверджені належними доказами, а тому Верховний Суд погоджується з тим, що спірні нежитлові приміщення підлягали приватизації, оскільки протилежного суду доведено не було. При цьому суди врахували всі аргументи та доводи позивача, їм надана належна оцінка, а тому суди попередніх інстанцій є такими, що виконали завдання цивільного судочинства, що полягає у є справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді і вирішенні цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

В.О. Кузнєцов

С.О. Погрібний