Постанова

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа № 523/32/17

провадження № 61-32591св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

третя особа - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Кононенко Н. А., Цюри Т. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є наймачем квартир

АДРЕСА_1. Членами її сім'ї були: ОСОБА_5 - матір, ОСОБА_6 - брат, які мають зареєстроване місце проживання у вказаній квартирі з

1988 року. В лютому 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 добровільно залишили місце проживання, перешкод у проживанні їм ніхто не чинив, витрат по комунальних послугах та квартплаті вони не несуть, їх особистих речей в кімнатах немає, місце фактичного проживання відповідачів невідоме.

ОСОБА_4, посилаючись на статі 71, 72 ЖК (5464-10) Української РСР просила суд визнати ОСОБА_5, ОСОБА_8такими, що втратили право користування жилими приміщеннями АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Заочним рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 14 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування жилим приміщенням АДРЕСА_1.

Визнано ОСОБА_9 таким, що втратив право користування жилим приміщенням АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5, ОСОБА_6 не проживають у квартирі АДРЕСА_1 без поважних причин з

2014 року. Обставини, на які посилається позивач, є достовірними, оскільки відповідачі їх належними доказами не спростували, участі в оплаті комунальних послуг відповідачі не приймають.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 05 липня 2017 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 14 лютого 2017 року у справі № 523/32/17 залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_10 задоволено.

Заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 14 лютого

2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено поважності причин відсутності відповідача в спірній квартирі понад строки, встановлені статтею 71 ЖК Української РСР.

Короткий зміст вимог та наведених у касаційній скарзі доводів:

01 вересня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року та залишити в силі заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 14 лютого 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що обставини, встановлені судом першої інстанції щодо відсутності відповідачів з 2014 року за місцем їх реєстрації, є підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Нарахування за житлово-комунальні послуги здійснюється не по лічильникам, а залежно від кількості зареєстрованих осіб на житловій площі.

Відсутність ОСОБА_5 за місцем реєстрації, як головного наймача квартири, наявність боргу за житлово-комунальні послуги, обмежують конституційні права заявника та позбавляють можливості на одержання довідок та інших пільг від комунального підприємства.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:

Спірна квартира складається із двох кімнат: АДРЕСА_1, в одній із яких проживає позивач ОСОБА_4, її донька ОСОБА_7 та онука

ОСОБА_12, а в іншій - відповідач ОСОБА_5 та її син і брат позивачки - ОСОБА_6, який є інвалідом ІІІ групи.

Основним квартиронаймачем є ОСОБА_5

Спірна квартира належить місцевій раді.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини:

Європейський суд з прав людини вказує, що "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

"Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE,

№ 30856/03, 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

Суд апеляційної інстанції встановив, що у зв'язку із труднощами спільного поживання, ОСОБА_5 та її син ОСОБА_6 вимушено переїхали в інше місце проживання, адресу якого суду не назвали. Проте зазначили, що вони придбали іншу квартиру, в якій проживають, та в якій

ОСОБА_5 здійснює догляд за сином - ОСОБА_6 У спірній квартирі знаходяться їх речі, та до якої вони у будь-який час можуть потрапити, оскільки мають ключі як від квартири, так і від кімнати, однак, ОСОБА_4 перешкоджає їм у цьому, з посиланням на те, що вони не мають права закривати свою кімнату, так як квартира в натурі не розподілена. Згодом позивачка ОСОБА_4 взагалі змінила двері і замок у кімнаті, в якій мають проживати відповідач з сином, що стало перешкодою в користуванні ними спірною квартирою. Тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки встановлені вище судом апеляційної інстанції обставини підтверджують поважність причин непроживання відповідачів у спірній квартирі більше 6 місяців.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи заявника про те, що відсутність ОСОБА_5 за місцем реєстрації, як головного наймача квартири та наявність боргу за житлово-комунальні послуги, обмежують конституційні права заявника та позбавляють можливості на одержання довідок та інших пільг від комунального підприємства є безпідставними, оскільки ці обставини не можуть слугувати підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та встановленими фактичними обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська