розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року, у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Шеремет А. М., Шимківа С. С.,

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду з позовом, в подальшому уточнивши його, до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 27 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") (з 21 грудня 2009 року - ПАТ "УкСиббанк") та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого АКІБ "УкрСиббанк" надав ОСОБА_4 кредит у сумі 15000,00 доларів США, а остання зобов'язалася щомісячно повертати наданий кредит у обсязі та термінах, встановлених графіком погашення кредиту згідно з додатком № 1 до договору, але в будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 23 липня 2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту. Додатковими угодами від 30 березня 2009 року № 1, від 25 травня 2009 року № 2, від 26 березня 2010 року № 2 був змінений графік погашення кредиту.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 27 липня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 укладено договір поруки.

ОСОБА_4 умови кредитного договору належним чином не виконувала з березня 2012 року внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до умов розділу 6 кредитного договору та пункту 2.2. договору поруки ПАТ "УкрСиббанк" направило відповідачам вимоги від 21 січня 2014 року про усунення порушення умов договору про надання споживчого кредиту, які вони не виконали.

Із урахуванням вищезазначеного, ПАТ "УкрСиббанк" просило стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суму боргу з повернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом у розмірі 16492,60 доларів США, з яких: 10469,63 доларів США - кредитна заборгованість; 6022,97 доларів США - заборгованість за процентами, що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості за кредитним договором ОСОБА_4 станом на 04 листопада 2015 року за кредитним договором (розрахунок №3) та суму сплаченого судового збору в розмірі 2847,14 грн.

ОСОБА_5 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 про визнання договору поруки від 27 липня 2007 року припиненим.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що строк основного зобов'язання за вказаним договором про надання споживчого кредиту не було встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги, згідно з порядком визначеним у пункті 6.1.2. цього договору.

ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів і сплати процентів за кредитом, встановлених графіком погашення кредиту не виконала, внаслідок чого з березня 2012 року утворилась заборгованість. Проте банк пред'явив вимогу до неї лише 07 березня 2014 року, тобто після спливу передбаченого законодавством шестимісячного строку для пред'явлення ним вимоги до поручителя з моменту настання в нього такого права.

Крім того, банк змінив умови основного зобов'язання без відома та згоди поручителя, внаслідок чого обсяг її відповідальності перед ПАТ "УкрСиббанк" збільшився. Тому договір поруки від 27 липня 2007 року є припиненим.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2016 року в задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано договір поруки, укладений 27 липня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5, припиненим з 10 січня 2011 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ПАТ "УкрСиббанк" не виконав ухвалу суду про витребування доказів та умови кредитного договору і не надав в якості доказу, на підтвердження своїх позовних вимог, оригінал видаткового касового ордеру про видачу кредитних коштів з рахунку ОСОБА_4 у сумі 15000,00 доларів США, оригінал виписки АКІБ "УкрСиббанк з рахунків ОСОБА_4 в період з 27 липня 2007 року до 01 квітня 2014 року, оригінал заявки ОСОБА_4 на видачу їй готівкових коштів з рахунку, первинні документи (платіжні доручення позичальниці), дані балансу, які б підтверджували проведення фінансової операції з видачі та повернення кредитних коштів, доказів знищення цих документів та поданою до суду заявою від 04 листопада 2015 року визнав розрахунок кредитної заборгованості ОСОБА_4 таким, що проведено з помилками, тому немає можливості з наявних у справі матеріалів встановити зміст правовідносин між ОСОБА_4 та ПАТ "УкрСиббанк".

Також, в період з 01 липня 2008 року до 21 березня 2010 року нараховано відсоткові ставки у розмірі 13 % і 2 % річних, що в сукупності становить 15 % річних, а в період з 11 березня 2009 року до 25 березня 2009 року нараховано 30 % річних, тоді як відповідно до укладеного договору сторони домовились про відсоткову ставку в розмірі 13 % річних. З огляду на викладене, суд першої інстанції вважав, що обсяг відповідальності ОСОБА_5 як поручителя збільшився, що є підставою для визнання поруки припиненою відповідно до вимог частини першої статті 559 ЦК України. Крім того, банк не надіслав вимоги поручителю протягом одного року, як передбачено розділом 6 кредитного договору, тому порука припинилася і на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" відхилено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2016 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 було видано споживчий кредит, який вона зобов'язалась повернути не пізніше 23 липня 2018 року, але допустила заборгованість за кредитом. 21 січня 2014 року банк направив ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вимоги про усунення порушення умов кредитного договору та зобов'язання сплатити прострочену заборгованість. Але оскільки банк не надав жодного доказу про отримання позичальником та поручителем вказаної вимоги, то в нього відсутнє право вимоги повернення споживчого кредиту та плати за кредит, строк виплати якого ще не настав.

Також зазначив про те, що оскільки поручителя ОСОБА_5 жодним чином не було повідомлено про зміни умов кредитного договору щодо підвищення вартості кредиту, а вона додаткових угод про збільшення відсоткової ставки з банком не укладала, то договір порукина підставі статті 559 ЦК України (435-15) є припиненим.

Постановою Верховного Суду від 25 січня 2018 року касаційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до цього суду.

Рішення Верховного Суду мотивоване тим, що суд апеляційної інстанції припустився суперечливих висновків уважаючи, що докази щодо заборгованості позичальника, надані банком, не доводять наявність такої заборгованості й на підставі тих же самих доказів дійшов висновку, що заборгованість позичальника свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Крім того, в додатковій угоді № 2 до договору поруки від 27 липня 2007 року, укладеній банком та поручителем, надано не лише згоду на зміну основного зобов'язання, а й зазначено, що поручитель зобов'язується перед банком відповідно умов договору відповідати за виконання боржником усіх його зобов'язань перед банком, що виникли з кредитного договору, існуючих в теперішній час і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У випадку зміни в подальшому умов кредитного договору поручитель, підписанням цієї додаткової угоди, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін у майбутньому. Сторони погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цього пункту додаткової угоди не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2016 року в частині первісного позову скасовано.

Позов ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк"заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11190201000 від 27 липня 2007 року, яка утворилась станом на 04 листопада 2015 року в загальному розмірі 16492,60 доларів США, з яких: 10469,63 доларів США - заборгованість по основному боргу та 6022,97 доларів США - заборгованість за процентами.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк"понесені витрати по оплаті судового збору у справі в сумі 9395,56 грн.

У задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк"до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 березня 2016 року в частині зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ "УкрСиббанк", ОСОБА_4 про припинення поруки визнано не чинним та провадження в цій частині закрито.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем надані належні і допустимі докази на обґрунтування позовних вимог до ОСОБА_4, а тому суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність можливості за наявних в матеріалах справи доказах встановити зміст правовідносин між ОСОБА_4 та ПАТ "УкрСиббанк".

Крім того, 15 березня 2018 року до початку розгляду справи апеляційним судом надійшла заява від ОСОБА_5 про відмову від зустрічного позову до ПАТ "Укрсиббанк", ОСОБА_4 про припинення поруки, тому рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову визнано нечинним, а провадження у справі - закрито.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що банк без згоди ОСОБА_5 змінив зобов'язання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таким чином порука припинилася на підставі частини першої статті 559 ЦК України з дня її укладення, тобто з 27 липня 2007 року.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ПАТ "УкрСиббанк" просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні його позову до ОСОБА_5, а справу передати в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому підстав для перегляду судом касаційної інстанції не вбачається.

Касаційна скарга мотивована тим, що, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про припинення поруки та безпідставно застосував до спірних правовідносин частину першу статті 559 ЦК України, оскільки укладення додаткової угоди до кредитного договору від 27 липня 2007 року не призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зазначеною додатковою угодою не встановлено нових зобов'язань, а лише доповнено зміст договору умовами, які деталізують обов'язок позичальника щодо сплати платежів на користь третіх осіб при обслуговуванні кредитного договору, а саме: оцінка майна, страхування тощо.

Також, первісними умовами кредитного договору визначено можливість збільшення відсоткової ставки без зазначення конкретного розміру, тобто в будь-якому розмірі.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що, підписуючи додаткову угоду № 2 до договору поруки від 26 березня 2010 року, банк та поручитель погодили, що у випадку змін у подальшому умов кредитного договору поручитель, підписанням цієї додаткової угоди підтверджує свою згоду на здійснення таких змін у майбутньому, а також погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цієї додаткової угоди не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін. Отже, не має підстав вважати поруку припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Також, судом апеляційної інстанції не виконано вимоги Верховного Суду викладені в постанові від 05 січня 2018 року № 61-209св18 ухваленої у цій справі, щодо перевірки підстав припинення поруки за частиною четвертою статті 559 ЦК України, висновки якого обов'язкові для врахування судом під час нового розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи відзивів на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходило.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами установлено, що 27 липня 2007 року АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 уклали договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 15000,00 доларів США, які вона зобов'язалася щомісячно повертати в обсязі та термінах, встановлених графіком погашення кредиту згідно додатку № 1 до цього договору, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 23 липня 2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту.

Відповідно до пункту 7.7 вказаного договору про надання споживчого кредиту строк його дії встановлюється з дати укладення цього договору (дати підписання договору сторонами) до повного повернення банку всієї суми кредиту за цим договором та повного погашення плати за кредит і неустойки в разі її нарахування.

За користування кредитними коштами ОСОБА_4 зобов'язалася сплачувати проценти в розмірі 13 % річних, які нараховуються та сплачуються в порядку, передбаченому пунктами 1.3. та 5.2 зазначеного договору.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника, 27 липня 2007 року АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 уклали договір поруки.

Додатковими угодами до договору про надання споживчого кредиту від 27 липня 2007 року № 1, від 30 березня 2009 року № 1, від 25 травня 2009 року № 2, від 26 березня 2010 року № 2, укладеними банком та ОСОБА_4, було зміненено графік погашення кредиту. При цьому строк повернення кредиту, встановлений у пункті 1.2.2. договору про надання споживчого кредиту залишився незмінним.

Позичальник зобов'язувалася щомісячно погашати заборгованість по тілу кредиту у період з 23 березня 2010 року по 25 липня 2017 року в розмірі 136,00 доларів США, у період з 25 липня 2017 року по 25 червня 2018 року по 199,00 доларів США, а з 25 червня по 23 липня 2018 року - 195,00 доларів США та сплачувати відсотки.

26 березня 2010 року ОСОБА_5 та ПАТ "УкрСиббанк" уклали додаткову угоду № 2 до договору поруки від 27 липня 2007 року, в якій поручитель надала згоду на зміну основного зобов'язання, а саме графіку погашення кредиту.

Згідно пункту 2 додаткової угоди № 2 до договору поруки від 27 липня 2007 року поручитель зобов'язується перед банком відповідно умов договору відповідати за виконання боржником усіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору, існуючих в теперішній час і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У випадку зміни в подальшому умов кредитного договору поручитель, підписанням цієї додаткової угоди, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін у майбутньому. Сторони погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цього пункту додаткової угоди не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін.

10 січня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 26 березня 2010 року щодо зміни процентної ставки за кредитом за основною сумою боргу, згідно якої сторони домовились, що з 10 січня 2011 року за використання кредитних коштів за договором встановлюється процентна ставка в розмірі 13% річних в доларах США, якщо після підписання цієї додаткової угоди не буде встановлена інша процентна ставка згідно умов договору.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 26 березня 2010 року за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування подвійної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

Згідно частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно частини третьої статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносиниміж особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється в разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Застосовуючи до спірних правовідносин частину першу статті 559 ЦК України та дійшовши висновку про те, що внесення додатковою угодою № 1 від 27 липня 2007 року змін до кредитного договору від 27 липня 2007 року про те, що у випадках неналежного виконання умов цього договору - процентна ставка за користування кредитнимикоштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, призвело до збільшення відповідальності поручителя, суди не зазначили, яким чином ці зміни основного договору вплинули на збільшення обсягу відповідальності поручителя, враховуючи, що зазначеною угодою не встановлено нових обов'язків, а лише доповнено зміст основного договору умовами, які деталізують обов'язок позичальника щодо сплати платежів на користь третіх осіб при обслуговуванні кредитного договору, а саме: оцінка майна, страхування тощо.

Так, пунктом 1.3.1 кредитного договору від 27 липня 2007 рокузазначено, що за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється в розмірі 13 % річних. Після закінчення цього строку, та кожного наступного місяця кредитування розмір процентної ставки підлягає перегляду, відповідно до умов договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про встановлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування, відповідно до умов договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці.

Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано ту обставину, що підписуючи 26 березня 2010 року додаткову угоду № 2 до договору поруки від 27 липня 2007 року, поручителем надано не лише згоду на зміну основного зобов'язання (графіку погашення кредиту), а й у пункті 2 цього договору зазначено, що поручитель зобов'язується перед банком відповідно умов договору відповідати за виконання боржником усіх його зобов'язань перед банком, що виникли з кредитного договору, існуючих в теперішній час і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У випадку зміни в подальшому умов кредитного договору поручитель, підписанням цієї додаткової угоди, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін у майбутньому. Сторони погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цього пункту додаткової угоди не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін.

Таким чином, враховуючи, що згідно із частиною першою статті 559 ЦК України підставою для припинення поруки є сукупність двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін, то слід дійти висновку про неправильне застосування судом у даній справі зазначеної норми матеріального права.

Крім того, судом апеляційної інстанції не виконано вимоги Верховного Суду викладені в постанові № 61-209св18 ухваленій у цій справі 05 січня 2018 року, щодо перевірки доводів про те, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів згідно з графіком, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, та не з'ясовано, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем, вказівки якого відповідно до статті 417 ЦПК України є обов'язковими для врахування судом під час нового розгляду справи.

Отже, не встановивши обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, та допустивши зазначені порушення норм матеріального і процессуального права, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_5

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин судове рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Рівненської області від 15 березня 2018 року скасувати в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, справу в цій частині передати на новий розгляд до Рівненського апеляційного суду.

Головуючий	В. А. Стрільчук
Судді:	С. О. Карпенко
	В. О. Кузнєцов
	С. О. Погрібний
	О. В. Ступак