розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 червня 2017 року у складі судді Шуляка А. С. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 18 жовтня 2017 року у складі суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 17 липня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 170 000 доларів США зі сплатою 12 % річних на строк до 16 липня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 березня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, за умовами якого остання взяла на себе зобов'язання відповідати за належне виконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором.

Відповідач ОСОБА_5 належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 28 травня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 92 100,56 доларів США, з яких: 86 065 доларів США - заборгованість за кредитом, 6 035,56 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами та 91 501 грн 89 коп. пені.

Посилаючись на викладені обставини ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 92 100,56 доларів США.

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору та договору про внесення змін до кредитного договору.

Зустрічний позов мотивовано тим, що кредитний договір від 17 липня 2007 року та договір про внесення змін від 06 серпня 2007 року до вказаного кредитного договору укладені з суттєвим порушенням істотних умов договору, які необхідні для його укладення, з використанням елементів нечесної підприємницької практики, суперечать нормам і вимогам діючого законодавства України та грубо порушують його права та інтереси, як споживача фінансових послуг. Вказував, що при укладенні кредитного договору йому не було надано достовірної інформації про умови кредитування, в договорі відсутні обов'язкові умови, які необхідні для укладення договору, зокрема, відсутня згода за всіма істотними умовами договору, які встановлені законодавством, графік платежу не містить сум погашення основного боргу, сплати вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, відсутні основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного зобов'язання. У запропонованих умовах договору та договору про внесення змін відсутні згода за всіма іншими істотними умовами спірного кредитного договору зокрема, в порушення вимог частини 3 пункту 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", частини першої істатті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", та статті 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами".

Також зазначав, що дії відповідача є неправомірними, оскільки банк ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту. Вважає, що кредитний договір є таким, що укладений ним під впливом обману з боку банку з використанням банком елементів нечесної підприємницької діяльності.

Посилаючись на викладені обставини просив суд визнати порушеним його право, як споживача фінансових послуг банку, визнати кредитний договір № 014/89-07/359 від 17 липня 2007 року, договір про внесення змін від 06 серпня 2007 року до кредитного договору недійсними.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 червня 2017 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором від 17 липня 2007 року у розмірі 92 100,56 доларів США, з яких: 86 065 доларів США - заборгованість за кредитом, 6 035,56 доларів США - заборгованість за процентами, та пеню за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 91 501 грн 89 коп., з яких: 73 490 грн 47 коп. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 18 011 грн 42 коп. - пеня за несвоєчасне погашення процентів за кредитом. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_5 неналежним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_5 не надано доказів на підтвердження неповідомлення його банком про інформацію, визначену статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів", здійснення банком нечесної підприємницької діяльності та введення його в оману. Оспорювані договори містять всі істотні умови для такого виду договору, відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, у тому числі і Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . У додатку до кредитного договору, з яким був ознайомлений позичальник та отримав його копію, про що свідчить його підпис, вказана реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту.

Висновки проведеної у справі судово-економічної експертизи № 1903 від 26 вересня 2016 року та інші наявні у справі докази не свідчать про те, що підприємницька практика відповідача, як кредитора була нечесною та ввела позивача в оману щодо обставин, які вплинули на вчинення ним спірного правочину, а відсоткова ставка та вартість кредиту, що були закладені сторонами у кредитному договорі та були відомі позичальнику, є тими обставинами, які обов'язково мали б перешкодити позивачу укласти спірний кредитний договір, а банк навмисно і цілеспрямовано своїми винними діями щодо відсоткової ставки та вартості кредиту ввів його в оману і це вплинуло на укладення позивачем спірного правочину.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 18 жовтня 2017 року рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 16 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги первісного позову та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції вірно виходив із того, що ОСОБА_5 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором в результаті чого виникла заборгованість. При укладенні спірного кредитного договору ОСОБА_5 було доведено до відома всі істотні умови договору, у тому числі про розмір процентів, що підлягають сплаті, проте останній не скористався своїм правом на відкликання згоди на укладення договору. Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо введення його в оману.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що при укладенні кредитного договору були порушені його права, як споживача кредитних послуг, передбачені пунктом 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", оспорювані договори вчинені з використанням нечесної підприємницької практики та банком введено його в оману щодо умов кредитного договору. Судами неповно досліджені письмові докази у справі, які свідчать про те, що він, як позичальник, не був ознайомлений з усіма істотними умовами кредитування, зокрема, щодо сукупної вартості кредиту, банком не було здійснено детального, достовірного та об'єктивного розпису сукупної вартості кредиту для відповідача, як споживачафінансових послуг, не наведено належного графіку погашення заборгованості, не визначено реальної процентної ставки, не зазначено валютні ризики та інфляційні застереження.Також, судами не враховано, що спірний кредитний договір укладений на невигідних умовах для позичальника, формування волі позичальника під час укладання кредитного договору відбувалося під впливом інформації, яка не відповідає дійсності, а виконання такого договору направлено на отримання кредитором прихованого прибутку та виникнення непередбачених втрат у боржника. Також не враховано відсутність вільного волевиявлення його як позичальника на укладання кредитного договору на тих умовах, на яких спірний договір було укладено та введення банком його в оману як споживача фінансових послуг щодо істотних умов договору.

Положення кредитного договору є несправедливими, оскільки згідно висновку експерта реальна відсоткова ставка кредиту в процентному співвідношенні становить 14,27 %, замість узгоджених сторонами 12,68 %,а у грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором (абсолютне значення подорожчання кредиту) у сумі становить 139 648,09 доларів США, що відрізняється від умов передбачених кредитним договором. Крім того, судами попередніх інстанцій не було досліджено оригінали первинних бухгалтерських документів, а надані позивачем докази не є належними та допустимими доказами на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором.

У вересні 2018 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надіслало до Верховного Суду заяву про залучення до участі у справі товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" (далі - ТОВ "ФК "Форінт"), посилаючись на те, що відповідно до договору № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" відступило ТОВ "ФК "Форінт" права вимоги за кредитним договором № 014/89-07/916 від 17 липня 2007 року зі змінами і доповненнями та укладеними додатковими угодами до нього, договором поруки № 014/89-07/916 від 28 березня 2008 року зі змінами і доповненнями та укладеними додатковими угодами, які укладені з ОСОБА_5 та ОСОБА_6

До заяви додано копію договору про відступлення права вимоги № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року, реєстр відступлених прав вимоги до договору № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року, акт прийому-передачі документації до договору № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року, додаток № 10 до договору про відступлення права вимоги № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року(реєстр договорів забезпечення), договір відступлення прав за договорами поруки, які не посвідчені нотаріально № 140/11/211 від 09 серпня 2018 року, додаток № 1 до договору відступлення прав за договорами поруки, які не посвідчені нотаріально № 140/11/211 від 09 серпня 2018 року, акт прийому-передачі документації до договору № 140/11/211 від 09 серпня 2018 року.

Заява ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

За таких обставин, до участі у справі необхідно залучити правонаступника ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" - ТОВ "ФК "Форінт".

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди установили, що 17 липня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та відповідачем ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 014/89-07/359, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 170 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк по 16 липня 2017 року.

06 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір про внесення змін до кредитного договору від 17 липня 2007 року, за умовами якого процентна ставка за користування кредитом встановлювалася на рівні 12,0 %

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 березня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_6 було укладено договір поруки № 014/89-07/916, за умовами якого остання взяла на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність за виконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором.

11 березня 2015 року на адресу відповідачів банком було надіслано письмову вимогу про дострокове виконання боргових зобов'язань та усунення порушень умов кредитного договору.

Відповідач ОСОБА_5 свої зобов'язання за кредитним договором виконував неналежним чином, у встановлені договором строки погашення кредиту щомісячні платежі та проценти за користування кредитом не сплачував, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 28 травня 2015 року становить 92 100,56 доларів США, з яких: 86 065 доларів США - заборгованість за кредитом, 6 035,56 доларів США - заборгованість за процентами; пені за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 91 501грн 89 коп., з яких: 73 490 грн 47 коп. - пеня за несвоєчасне погашення тіла кредиту, 18 011 грн 42 коп - пеня за несвоєчасне погашення процентів за кредитом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно частини першої статті 553 ЦК України (435-15) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки

Таким чином, встановивши, що основне зобов'язання за кредитним договором від 17 липня 2007 року ОСОБА_5 належним чином не виконав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачів заборгованості за цим договором.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зообов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Врахувавши зазначені вимоги закону та умови кредитного договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що правові підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання кредитного договору недійсним відсутні, оскільки банком перед укладенням кредитного договору позичальника було повідомлено та ознайомлено з усіма умовами договору, а також було надано позивачу інформацію щодо сукупної вартості кредиту, з урахуванням процентної ставки за ним, та її складових.

Підписання ОСОБА_5 кредитного договору та графіку платежів свідчить про досягнення сторонами угоди відносно всіх істотних умов договору та його обізнаність про умови кредитування, про вартість кредиту та про інші супутні послуги і тарифи, а також вказує на те, що його намір був спрямований на отримання банківського кредиту в іноземній валюті (доларах США) і що таке його зовнішнє волевиявлення було вільним і спрямованим на отримання кредитних коштів. Будь-яких застережень до договору ОСОБА_5 не зазначив. Удодатку до кредитного договору з яким був ознайомлений позичальник та отримав його копію, про що свідчить його підпис, вказана реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту.

Крім того, погашення позичальником кредитної заборгованості на протязі тривалого часу (сім років) свідчить про те, що ним визнано умови кредитного договору та правовідносини, які виникли з банком на підставі оспорюваного кредитного договору.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що судами не було надано належної оцінки оспорюваному кредитному договору, який є несправедливим, оскільки банк не проінформував позичальника про всі істотні умови договору є безпідставними, суперечать наявним у справі доказам та спростовуються встановленими судами обставинами.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано висновки судово-економічної експертизи № 1903 від 26 вересня 2016 року, оскільки її висновки не спростовують обізнаність та погодження ОСОБА_5 з усіма умовами надання кредиту банком, у тому числі і з детальним графіком погашення кредиту та відсотків із зазначенням сукупної вартості кредиту та встановлення щомісячної суми до сплати.

Правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України, як укладеного внаслідок введення в оману позичальника, позбавлення його поміркованого, ефективного вибору з боку банку, з урахуванням вимог статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, судами не встановлені. Позивач за зустрічним позовом не довів введення його в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписав, усвідомлюючи зміст умов договору, зокрема і валюту договору.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.