розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, у складі судді Продана Б. Г., від 27 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області, у складі колегії суддів: Пастощука М. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І., від 15 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_6. Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з 8/100 житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель в АДРЕСА_1. Вказане спадкове майно позивач прийняла, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину вказаного майна, що від 8/100 складає 1/25 частку. У свідоцтві зазначено, що 1/2 частину майна залишено для іншого спадкоємця, яким є ОСОБА_5, однак вона не цікавилась спадковим майном та не користувалась ним. ОСОБА_4 проживає у вказаному будинку з 1996 року, утримує його в належному стані, добросовісно та відкрито ним користується.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити, визнати за нею право власності на 1/25 житлового будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено правових підстав, визначених статею 344 ЦК України, для задоволення її позовних вимог шляхом визнання за нею права власності на спірне майно за набувальною давністю. Визнання за позивачем права власності на частину будинку на підставі статі 344 ЦК України (435-15) потягне порушення прав відповідача, як спадкоємця.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що вимоги статті 344 ЦК України не розповсюджуються на вказані правовідносини та підстави для їх застосування у цьому випадку відсутні, оскільки за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем, у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 15 листопада 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 344 ЦК України. Відповідач на протязі 20 років не підтвердила державному нотаріусу наявності підстав для закликання до спадкоємства, а тому остання не може вважатися спадкоємцем після смерті ОСОБА_6, а також власником спірного майна, оскільки не отримала свідоцтво про право власності на спадкове майно, яке є предметом спору. Позивач більше двадцяти років добросовісно, відкрито, безперервно та безперешкодно володіє та користується 1/25 частиною спірного будинку, що є підставою для задоволення позовних вимог з підстав, визначених статтею 344 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, щоІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача - ОСОБА_6, про що свідчить копія свідоцтва про смерть НОМЕР_1 (а. с. 5).

Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з 8/100 житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель у АДРЕСА_1. Спадщину після смерті діда позивач прийняла, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину вказаного майна, що від 8/100 частки спадкодавця складає 1/25 частку житлового будинку. У свідоцтві зазначено, що 1/2 частину спадкового майна залишено для іншого спадкоємця (а. с. 6).

Іншим спадкоємцем є ОСОБА_5, яка доводилась дочкою ОСОБА_6

Судами було досліджено матеріали спадкової справи та встановлено, що ОСОБА_5 у визначений законом строк подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а. с. 30 зворот), однак свідоцтво про право на спадщину не отримала.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, наступне: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні позову, міськрайонний суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 не має підстав для набуття права власності на спірне нерухоме майно за давністю володіння, оскільки не могла не знати про те, що спадкоємцем спірного майна є відповідач ОСОБА_5, яка 08 липня 1997 року подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Про обізнаність позивача із наявністю спадкоємця спірної частини (1/25 житлового будинку), зокрема, свідчить подана нею до Першої Хмельницької державної нотаріальної контори заява про видачу свідоцтва про право на спадщину від 13 грудня 1997 року, у якій остання зазначила, що крім неї, спадкоємцем являється дочка померлого ОСОБА_5

Суди попередніх інстанцій із урахуванням положень статей 316, 317, 319, 328, 1216, 1218 ЦК України дійшли правильного висновку, що задоволення позовних вимог з підстав, заявлених позивачем, порушить права відповідача, як спадкоємця спірної частини нерухомого майна.

Таким чином, суди правильно встановили, що позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Судді	Є. В. Синельников
	О. В. Білоконь
	С. Ф. Хопта