розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, у складі судді Мороз В. О., від 04 травня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області, у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І., від 17 жовтня

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що у грудні 2008 року до неї звернулась ОСОБА_5 з проханням позичити їй грошові кошти. Оскільки позивач власних коштів не мала, фактично позикодавцем виступив ОСОБА_4 31 грудня 2008 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір позики на суму 21 040 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становило 162 тис. грн. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики між ОСОБА_4 та нею було укладено договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1. Вказувала, що зазначені грошові кошти вона не отримувала, а ОСОБА_4 одразу передав їх ОСОБА_5, про що остання написала розписку. У встановлений договором позики строк ОСОБА_5 позику не повернула. У серпні 2009 року було проведено прилюдні торги з реалізації її квартири. У зв'язку з такими діями ОСОБА_5 було відкрито кримінальне провадження, позивача визнано потерпілою.

Посилаючись на безгрошовість спірного договору позики та відсутність її волевиявлення на укладення спірного договору, позивач просила суд визнати недійсним договір позики, укладений 31 грудня 2008 року між нею та ОСОБА_4

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 04 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, оскільки не довела, що вона не отримувала грошові кошти за спірним договором позики, а також того, що договір укладено під впливом з боку ОСОБА_5 До моменту вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки та пред'явлення ОСОБА_4 позову про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за спірним договором позики, вона не оскаржувала договір з підстав його безгрошовості.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2010 року у справі № 2-1037/10 встановлено, що грошові кошти за спірним договором передавались ОСОБА_4 саме ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем надано належні письмові докази, які підтверджують, що нею не отримувались кошти за спірним договором позики, однак суди не надали їм належної правової оцінки та безпідставно відмовили у задоволенні позову. Апеляційний суд не надав правової оцінки розписці ОСОБА_5 та висновку судової почеркознавчої експертизи, відповідно до якого розписку писала саме ОСОБА_5 Суди не забезпечили явку ОСОБА_4 для надання ним пояснень. Суди помилково не взяли до уваги письмові протоколи допиту свідків, які свідчили про те, що позивач не отримувала грошові кошти за спірним договором позики. Свідки попереджались про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази, тому, на думку позивача, не виникає сумнівів у правдивості цих показань.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що 31 грудня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які попередньо були ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, розуміли значення та умови правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні, та те, що він не носить характеру удаваного та фіктивного, діяли добровільно, було укладено нотаріально посвідчений договір позики грошей, згідно з яким позикодавець ОСОБА_4 передав у власність, а позичальник ОСОБА_3 прийняла 162 000 грн, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 21 040 доларів США, з зобов'язанням повернути у визначені цим договором розмірі, строки і порядку (а. с. 62).

Відповідно до пункту 2 договору позики від 31 грудня 2008 року сума позики передана позичальнику в приміщенні нотаріальної контори під час оформлення цього договору до його підписання і нотаріального посвідчення та повинна бути повернута до 30 січня 2009 року.

За змістом пункту 11 договору позики від 31 грудня 2008 року зобов'язання, що виникає з цього договору, забезпечується іпотекою, предметом якої є квартира АДРЕСА_1, яка належить позичальнику, а також порукою, поручителем виступає ОСОБА_5 (а.с. 44).

31 грудня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ОСОБА_3 щодо грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору позики від 31 грудня

2008 року (а. с. 8).

Договір позики від 31 грудня 2008 року був укладений за згодою

ОСОБА_6, з яким позичальник перебуває у зареєстрованому шлюбі. Згода викладена у заяві, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Мороз О. А.

30 грудня 2008 року за реєстровим № 2537.

Мороз О. А. у судовому засіданні пояснила, що договір позики від 31 грудня 2008 року укладався у приміщенні нотаріальної контори між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Під час укладання спірного договору у приміщенні нотаріальної контори була присутня ОСОБА_5 Кошти на виконання умов договору були передані ОСОБА_8 в приміщенні нотаріальної контори в сторону ОСОБА_3 Зазначала, що нею були роз'ясненні усі правові наслідки, а також відібрано заяву від чоловіка позичальника - ОСОБА_6, якому були роз'яснені наслідки вчинення спірного правочину, який розумів значення своїх дій.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, у відповідності до якої якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Частинами першою, другою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У абзаці 2 частини першої статті 218 ЦК України визначено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Аналогічні положення містяться й у статті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України, 2004 року, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вказане свідчить, що показання свідків не можуть бути допустимим доказом безгрошовості позики, інших доказів (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису тощо), які можуть підтвердити ці обставини, відповідачем не надано.

Факт підписання спірного договору позики від 31 грудня 2008 року сторонами не оспорюється, а тому у силу вимог статті 61 ЦПК, 2004 року, не потребує доказування.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши, що укладений сторонами письмовий і нотаріально посвідчений договір позики є не лише фактом укладення договору, а й доказом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, дійшов обґрунтованого висновку про відповідність цього договору вимогам ЦК України (435-15) .

Факт отримання коштів за договором позики, наявність заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням його умов встановлені рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2010 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2010 року, у справі № 2-1037/10.

За вказаних обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору позики, оскільки позивачем не доведено факту неотримання грошових коштів у позику та впливу з боку ОСОБА_5 на волевиявлення позивача. Інші обставини, вказані позивачем, за відсутності судового рішення у кримінальній справі, не є такими, що впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій у цій справі щодо дійсності оспореного договору позики.

Суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Апеляційний суд, відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, 2004 року, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, значною мірою спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.