Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
м. Київ
справа № 592/3228/16-ц
провадження № 61-13505св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 вересня 2016 року у складі судді Косолап М. М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 28 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Дубровної В. В., Сибільової Л. О., Лузан Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", Банк), третя особа - ОСОБА_5, про визнання поруки припиненою.
Позовна заява мотивована тим, що 23 січня 2007 року між акціонерним комерційним іноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_5 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11110179000, згідно якого банк надав позичальникові 65 497,00 швейцарських франка зі сплатою 8,49 % строком до 22 січня 2018 року. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_4 та Банком було укладено договір поруки
№ 892037. ОСОБА_4 вважає, що договір поруки припинено з двох підстав. Зазначає, що Банком в порушення вимог як кредитного договору, так і договору поруки в односторонньому порядку було збільшено відсоткову ставку з
31 березня 2010 року з 8,49% до 16,98 %. Вказане збільшення відсоткової ставки було здійснено в порушення встановленої в пункті 9.2 договору кредиту процедури її збільшення, а саме Банк мав протягом 14 днів повідомити про таке підвищення, як позичальника, так і поручителя, однак вказаного не зробив. Також зазначає, що Банком було пропущено встановлений законом шестимісячний строк звернення до суду з позовними вимогами до поручителя, оскільки прострочення сплати чергового платежу виникло ще 25 січня
2012 року, а позов про стягнення заборгованості поданий ПАТ "УкрСиббанк" лише 03 листопада 2014 року, тобто після спливу вказаного строку.
У зв'язку з викладеним та з урахуванням збільшених позовних вимог позивач просив визнати такою, що припинилася поруку ОСОБА_4 за договором поруки від 23 січня 2007 року № 892037.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 вересня
2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 28 листопада 2016 року, позов задоволено.
Визнано такою, що припинена поруку ОСОБА_4 за договором поруки від
23 січня 2007 року № 892037, що укладений з АКІБ "УкрСиббанк".
Вирішено питання щодо судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що у порушення пункту 2.1. Договору поруки від 23 січня 2007 року Банк 31 березня 2010 року без згоди поручителя змінив умови договору кредиту з боржником, чим збільшив визначену пунктом 1.3. кредитного договору за використання кредитних коштів процентну ставку з 8,49% до 16,98%, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя.
27 грудня 2016 року ПАТ "УкрСиббанк"подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та такими, що прийняті з порушенням процесуальних норм. Зокрема, зазначають, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, однак у даному випадку, відсоткова ставка за кредитом не змінювалася і обсяг відповідальності поручителя не збільшувався, що підтверджується довідкою - розрахунком заборгованості за кредитом ОСОБА_5 за кредитним договором від 23 січня 2007 року №0011110179000 станом на 27 травня 2016 року. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що мало місце збільшення обсягу його відповідальності як поручителя шляхом зміни основного зобов'язання без його згоди. Безпідставними є висновки суду першої інстанції про те, що поручитель не надавав, а Банк не отримував згоди на зміну умов кредитного договору, оскільки ніяких змін у договір внесено не було.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
15 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядкусуд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Суди встановили, що 23 січня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_5 укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11110179000, згідно якого банк надав позичальнику кредит у формі кредитної лінії в іноземній валюті в сумі
65 497,00 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України на день укладення договору становить 264 607,88 грн, зі сплатою процентів та комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором, з кінцевим строком погашення до 22 січня 2018 року (а. с. 7-16).
Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 892037, згідно якого позивач зобов'язався відповідати за невиконання ОСОБА_5 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з 23 січня 2007 року в повному обсязі як існуючих в даний час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (а. с. 17-18).
05 серпня 2014 року ПАТ "УкрСиббанк" направило на адресу позичальника ОСОБА_5 вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, яка утворилася станом на 17 липня 2014 року, вимога ним отримана 13 серпня 2014 року (а. с. 76-77, 80).
Аналогічну вимогу ПAT "УкрСиббанк" 05 серпня 2014 року направило на адресу поручителя ОСОБА_4, рекомендований лист було повернуто з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 78-79, 81).
11 листопада 2014 року ПAT "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа 592/11714/14-ц).
Позивач ОСОБА_4, його дружина та ОСОБА_5 здійснювали виплати по кредиту, що підтверджується наданими суду квитанціями від 23 квітня
2014 року, 25 липня 2014 року, 11 серпня 2014 року, 09 вересня 2014 року,
29 жовтня 2014 року (а. с. 97-100).
Пунктом 1.3. кредитного договору визначено, що за використання кредитних коштів процентна ставка встановлюється в розмірі 8,49% річних.
Відповідно до пункту 1.3.2 сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених пунктом
9.2 договору.
У пункті 9.2 кредитного договору сторони погодили, що протягом дії цього договору банк відповідно до умов пункту 1.3.1 договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі порушення позичальником, зокрема кредитної дисципліни (неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором) (пункт 9.2. а). Сторони погодили, що при настанні будь-якої із обставин, передбачених частиною 1 пункту 9.2. Договору, банк може збільшити розмір процентної ставки за договором у наступному порядку - банк не пізніше, ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника. Такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладання сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору. У разі незгоди із встановлюваним згідно умов цього договору новим розміром процентної ставки, позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні банку, зобов'язується надати на зазначену у договорі адресу банку письмове повідомлення про свою незгоду із такою новою ставкою.
Пунктом 2.1. Договору поруки передбачено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під "згодою поручителя" сторони розуміють візування поручителем змін до основного та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, повідомленнями, та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення змін.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).
За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зі змісту вказаної норми випливає, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.
Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.
У зобов'язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов ОСОБА_4 та визнаючи поруку припиненою, виходили з того, що Банк в односторонньому порядку без згоди боржника та поручителя періодично, починаючи з 31 березня 2010 року, збільшував процентну ставку з 8,49 % до 16,98 %, у зв'язку з чим збільшився розмір відповідальності боржника.
Проте погодитись з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій не можливо з огляду на таке.
Звертаючись до суду з позовом про припинення поруки, ОСОБА_4 надав розрахунок заборгованості ОСОБА_5 станом на 27 жовтня 2014 року за кредитним договором від 23 січня 2007 року № 0011110179000, з якого вбачається, що з 31 березня 2010 року до 10 жовтня 2014 року періодично застосовувалася відсоткова ставка 16,98 %, а загальний розмір нарахованих процентів за період з 31 січня 2007 року до 10 жовтня 2014 року становить 27 438,51 швейцарських франків.
ПАТ "УкрСиббанк", заперечуючи збільшення процентної ставки за вказаним кредитним договором, 09 червня 2016 року надало до суду першої інстанції новий розрахунок кредитної заборгованості ОСОБА_5 станом на 27 травня 2016 року, у якому кредитну заборгованість позичальника розраховано за відсотковою ставкою 8,49 % та станом на 31 березня 2015 року загальний розмір нарахованих процентів за період з 31 січня 2007 року до 31 березня
2015 року становить 27 579,98 швейцарських франків.
Таким чином, в матеріалах справи є два розрахунки кредитної заборгованості, з яких вбачається, що розмір нарахованих відсотків за вказаним кредитним договором за першим розрахунком становить 27 438,51 швейцарських франків (період з 31 січня 2007 року до 10 жовтня 2014 року), а за другим -
27 579,98 швейцарських франків (період з 31 січня 2007 року до 31 березня
2015 року), отже розмір нарахованих відсотків за наданим у червні 2016 року розрахунком більший на 141,47 швейцарських франків лише у зв'язку з тим, що новий розрахунок наданий банком за довший на п'ять місяців період.
Отже, суди, задовольняючи позовні вимоги належним чином не з'ясували, чи дійсно відбулося збільшення відсоткової ставки за кредитним договором від 23 січня 20007 року, оскільки в матеріалах справи міститься два розрахунки кредитної заборгованості, які за розміром нарахованих відсотків майже однакові, а відрізняються лише тим, що у наданому поручителем розрахунку періодично зазначається збільшена відсоткова ставка, що фактично не призвело до збільшення розміру нарахованих відсотків.
У мотивувальній частині рішення судам слід наводити дані про встановлені ними обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Однак задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суди належним чином не дослідили наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості за кредитним договором від 23 січня 2007 року, та у мотивувальні частині рішення не навели обґрунтованих мотивів надання переваги одному з наявних у справі розрахунків та підстав виникнення наявних у них розбіжностей.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, оскаржувані судові рішення необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір на підставі вимог закону і повно та всебічно з'ясованих обставин справи.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 28 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді В. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик