У квітні 2016 рокуфізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторниг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна"), треті особи - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області (далі - ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області), Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі - Орджонікідзевський ВДВС Запорізького МУЮ), про виключення майна з актів опису та звільнення з-під арешту. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФОП ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі договору оренди від 15 березня 2016 року він орендує у ОСОБА_2 нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, яке використовує як магазин для здійснення підприємницької діяльності з продажу дитячого одягу. Державними виконавцями ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області та Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ здійснюється примусове виконання та вчиняються виконавчі дії в межах зведеного виконавчого провадження щодо стягнення з боржника ОСОБА_2 заборгованості на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна". При примусовому виконанні зазначеного виконавчого провадження 12, 13, 26 та 27 квітня 2016 року державними виконавцями було здійснено опис та арешт майна, а саме предметів дитячого одягу, які знаходилися у вищевказаному приміщенні магазину, про що складено 6 актів опису та арешту майна. Оскільки описане державними виконавцями майно належить йому, а не боржнику, просив виключити його з актів опису та звільнити з-під арешту.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 03 червня 2016 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_3, якому описане майно передано на відповідальне зберігання.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 серпня 2016 року у складі судді Шалагінової А. В. позов ФОП ОСОБА_1 задоволено. Виключено з опису і звільнено з-під арешту майно, яке увійшло до акта опису та арешту майна від 12 квітня 2016 року, складеного державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області Косіновим І. В., при примусовому виконанні виконавчого листа № 0827/2-1226/2011, виданого 12 березня 2013 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості у розмірі 2 877 785,10 грн, а саме: 1. Плаття дитяче сірого кольору "Killar" (у акті під № 1) - 3 шт.; 2. Плаття дитяче чорного кольору "Pinetti" (у акті під № 2) - 4 шт.; 3. Плаття дитяче чорного кольору "Lome" (у акті під № 3) - 2 шт. та інше майно згідно з переліком (всього 178 пунктів). Виключено з опису і звільнено з-під арешту майно, яке увійшло до акта опису та арешту майна від 12 квітня 2016 року, складеного державним виконавцем Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ ОСОБА_4, при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження ВП № 50710651 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості на загальну суму 2 877 785,10 грн, а саме: 1. Футболка дитяча біло-рожевого кольору (у акті під № 1) - 1 шт.; 2. Сукня дитяча біло-синій горох (у акті під № 2) - 1 шт.; 3. Сукня рожевого кольору, дитяча (у акті під № 3) - 1 шт. та інше майно згідно з переліком (всього 160 пунктів). Виключено з акта опису і звільнено з-під арешту майно, яке увійшло до акта опису та арешту майна від 13 квітня 2016 року, складеного державним виконавцем Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ ОСОБА_4, при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження ВП № 50710651 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" боргу у розмірі 2 877 785,10 грн, а саме: 1. Сорочка білого кольору (у акті під № 1) - 2 шт.; 2. Сорочка білого кольору з блакитною окантовкою (у акті під № 2) - 3 шт.; 3. Сорочка білого кольору з блакитною краваткою (у акті під № 3) - 1 шт. та інше майно згідно з переліком (всього 152 пункти). Виключено з опису і звільнено з-під арешту майно, яке увійшло до акта опису та арешту майна від 27 квітня 2016 року, складеного державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області Смертіним О. С., при примусовому виконанні виконавчого листа №0827/2-1226/2011, виданого 12 березня 2013 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості у розмірі 2 877 785,10 грн., а саме: 1. В'єтнамки розмір 31 (у акті під № 1) - 1 шт.; 2. В'єтнамки розмір 30 (у акті під № 2) - 1 шт.; 3. В'єтнамки в різнокольорові полоси розмір 30 (у акті під № 3) - 1 шт. та інше майно згідно з переліком (всього 136 пунктів). Виключено з опису та звільнено з-під арешту майно, яке увійшло до акта опису та арешту майна від 27 квітня 2016 року, складеного державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області Косіновим І. В., при примусовому виконанні виконавчого листа № 0827/2 - 1226/2011, виданого 12 березня 2013 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості у розмірі 2 877 785,10 грн., а саме: 1. Кофта голубого кольору (у акті під №1) - 1 шт.; 2. Сарафан чорний (у акті під № 2) - 1 шт.; 3. Кофта бежева (у акті під № 3) - 1 шт. та інше майно згідно з переліком (всього 30 пунктів). Виключено з опису і звільнено з-під арешту майно, яке увійшло до акта опису та арешту майна від 27 квітня 2016 року, складеного державним виконавцем Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ ОСОБА_4, при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження ВП № 50710651 з виконання виконавчого листа № 0827/2 - 1226/2011, виданого 12 березня 2013 року Шевченківським районним судом міста Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованості в розмірі 2 877 785, 10 грн, а саме: 1. Комбінезон дитячий бежевого кольору (у акті під № 1) - 1 шт.; 2. Сарафан рожевий (у акті під № 2) - 1 шт.; 3. Сукня сіро-бордова (у акті під № 3) - 2 шт. та інше майно згідно з переліком (всього 34 пункти).

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що майно, описане державними виконавцями з метою виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів, є власністю ФОП ОСОБА_1, а тому спірне майно підлягає звільненню з-під арешту.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2016 року апеляційну скаргу ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 серпня 2016 рокускасовано та ухвалено нове рішення про залишення позову без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження права власності на майно, описане державними виконавцями під час примусового виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості, а тому передбачених законом підстав для виключення спірного майна з актів опису в суду першої інстанції не було. Оренда у березні 2016 року ФОП ОСОБА_1 приміщення, в якому здійснювалися виконавчі дії, не є достатньою підставою для висновку про те, що описаний і арештований дитячий одяг і взуття є власністю позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2016 року ФОП ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати це рішення і залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02 серпня 2016 року.

Касаційна скарга ФОП ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно поновлено ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області строк на апеляційне оскарження рішення суду та розглянуто апеляційну скаргу особи, яка не мала права на її подання. Висновок апеляційного суду про те, що під час вчинення державними виконавцями виконавчих дій у приміщені магазину дитячого одягу була присутня боржник ОСОБА_2, яка ніяких зауважень чи заперечень щодо опису товару не подавала, факту належності їй описаного майна не оспорювала, є помилковим, оскільки приміщення магазину було опечатане раніше, ніж описані речі, і доступ до нього був обмежений. Суду були надані первинні документи на підтвердження того, що описане майно є його власністю, а доказів належності цього майна третій особі матеріали справи не місять.

У березні 2017 року ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області подав заперечення на касаційну скаргу і просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга подана уповноваженою на те особою. Позивачем не спростовано встановлених апеляційним судом обставин, які свідчать про безпідставність позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 05 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14 травня 2018 року справу № 335/4663/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Апеляційним судом встановлено, що на примусовому виконанні в Орджонікідзевському ВДВС Запорізького МУЮ знаходиться зведене виконавче провадження № 50710651 з примусового виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг України" кредитної заборгованості на загальну суму 2 877 785,10 грн.

12, 13, 26 та 27 квітня 2016 року державними виконавцями ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області та Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ складено 6 актів опису та арешту майна, яке знаходилося у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, а саме предметів дитячого одягу та взуття за переліком, наведеним у вказаних актах.

Під час вчинення державними виконавцями виконавчих дій у приміщені магазину дитячого одягу була присутня боржник ОСОБА_2, яка ніяких зауважень чи заперечень щодо опису товарів не подавала, факту належності їй описаного майна не оспорювала.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців боржник ОСОБА_2 з 14 квітня 2002 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, вид підприємницької діяльності - роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах.

ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 4 жовтня 2000 року Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців ФОП ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність з надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту.

15 березня 2016 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір оренди нежитлових приміщень, за яким ФОП ОСОБА_1 передано в оренду нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з метою їх використання для роздрібної торгівлі. Вказані приміщення були передані ФОП ОСОБА_1 за актом приймання-передачі від 15 березня 2016 року.

Згідно з листом Департаменту надання адміністративних послуг та розвитку підприємництва Запорізької міської ради від 16 грудня 2016 року № 04/1823 за період з 01 січня по 14 грудня 2016 року ФОП ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг міста Запоріжжя для отримання дозвільної документації на торгівлю дитячим одягом і взуттям не звертався.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом наведеної правової норми належним і ефективним способом захисту прав особи, яка вважає, що арештоване майно належить їй, є одночасне пред'явлення двох позовних вимог: 1) про визнання права власності на майно; 2) про зняття з нього арешту.

У цій справі, звернувшись до суду з позовом про виключення майна з акта опису та звільнення його з-під арешту, ФОП ОСОБА_1 не пред'явив вимоги про визнання свого права власності на спірне майно, а суди таку вимогу не вирішували.

Крім того, як встановлено апеляційним судом, позивач не довів належними і допустимими доказами своє право власності на спірне майно.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що здійснює підприємницьку діяльність з надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту.

На підтвердження своїх доводів про належність йому арештованого майна позивач надав суду видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, замовлення на придбання товару, а також витяг з бухгалтерського звіту про залишки товарів на складах приватного підприємця ОСОБА_1, розташованих у приміщені АДРЕСА_1.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, вказані документи не дозволяють ідентифікувати майно, арештоване державними виконавцями, оскільки вони не свідчать про те, що зазначене в них майно було предметом опису і арешту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Проаналізувавши наведені обставини справи та давши їм належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, обґрунтовано скасувавши помилкове рішення місцевого суду, який безпідставно встановив факт належності позивачу спірного майна.

Апеляційний суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212- 215, 303, 304, 316 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що заявником були наданні первинні документи на підтвердження його права власності на описане майно, не заслуговують на увагу, виходячи з такого.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну. Інші умови договору купівлі-продажу можуть набувати значення істотних, якщо щодо них є безпосередня вказівка в інших правових нормах.

За загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною другою статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (частина друга статті 692 ЦК України).

У зв'язку з тим, що продавець повинен забезпечити перехід права власності на проданий товар (предмет договору) до покупця, важливого значення набуває питання про момент виникнення права власності в покупця, оскільки від цього багато в чому залежать можливість захисту прав сторін, а також перехід ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару. Дане питання має вирішуватися на підставі положень статті 334 ЦК України, відповідно до якої право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині 1 статті 697 ЦК України визначено, що договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року обов'язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається на кожну із сторін.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Апеляційним судом встановлено, що належних доказів на підтвердження придбання та передачу позивачу майна, яке описане державними виконавцями, ним не надано. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з недоведеності позовних вимог.

Посилання заявника на те, що апеляційним судом безпідставно поновлено ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій областістрок на апеляційне оскарження, є неспроможними з огляду на таке.

Частиною першою статті 73 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд поновлює строк, за клопотанням сторони у разі його пропущення з поважних причин.

Відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення, апеляційний суд перевірив доводи клопотання про поновлення такого строку та правильно встановив, що він пропущений з поважних причин у зв'язку з несвоєчасністю отримання ВПВР УДВС ГУЮ у Запорізькій області повного тексту оскаржуваного рішення і неможливістю подання обґрунтованої скарги відповідно до вимог статті 295 ЦПК України 2004 року.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Головуючий	В. А. Стрільчук

Судді:	С. О. Карпенко

	В. О. Кузнєцов

	С. О. Погрібний О. В. Ступак