Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 1994 року до 2015 року вона проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, сторони були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки. У вересні 2012 року ними за спільні кошти було придбано у кредит автомобіль марки "Volkswagen Tiguan", державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_2, вартістю 40 968 доларів США. Погашення заборгованості за кредитом здійснювалося спільними сімейними коштами. Крім того, нею у зазначений період було сплачено 8 133 грн 59 коп. за ремонт автомобіля. Згідно із Звітом визначення вартості транспортного засобу від 18 травня 2016 року ймовірна ринкова вартість спірного автомобіля складає 631 900 грн. В період спільного проживання з ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на праві власності, сторони зробили капітальний ремонт цієї квартири і придбали за спільні кошти побутову техніку. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: встановити факт проживання у фактичних сімейно-шлюбних відносинах її та ОСОБА_2 у період з 1994 року до 05 січня 2015 року; визнати спільним сумісним майном її та відповідача автомобіль НОМЕР_1, побутову техніку і меблі; виділити у приватну власність ОСОБА_2 спірний автомобіль і стягнути з відповідача грошову компенсацію її частки у зазначеному автомобілі в розмірі 315 950 грн; стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 частини неподільного спільного сумісного майна в розмірі 128 820 грн 44 коп.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 25 квітня 2016 року, внесеною в журнал судового засідання, до участі у справі як третю особу залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ МОБІЛІТІ".

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 13 вересня 2016 року у складі судді Шаховніної М. О. позов задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до 05 січня 2015 року без реєстрації шлюбу. Визнано автомобіль НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Виділено із спільного сумісного майна ОСОБА_2 автомобіль НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_3. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля у розмірі 119 951 грн 11 коп. Визнано ноутбук Apple Macbook Apple MacВook Pro 13, LCD телевізор/плазмова панель плоскопанельний ТВ 37-42 LG 42LE4500, варочну панель "Гореньє" GMS 66E, духовку "Гореньє" B7470 S, віконні блоки спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Виділено із спільного сумісного майна ОСОБА_2 Apple Macbook Apple MacВook Pro 13, LCD телевізор/плазмова панель плоскопанельний ТВ 37-42 LG 42LE4500, варочну панель "Гореньє" GMS 66E, духовку "Гореньє" B7470 S, віконні блоки. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частини вартості ноутбука Apple Macbook Apple MacВook Pro 13, LCD телевізора/плазмової панелі плоскопанельний ТВ 37-42 LG 42LE4500, варочної панелі "Гореньє" GMS 66E, духовки "Гореньє" B7470 S, віконних блоків у розмірі 12 316 грн 65 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 566 грн 28 коп. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що належними і достовірними доказами підтверджено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в період з 01 січня 1994 року до 05 січня 2015 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права і обов'язки, у будь-якому іншому шлюбі не перебували, у зазначений період між ними склалися усталені відносини, що відповідали визначеному законом поняттю "сім'я". Встановлюючи факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 05 січня 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що до відносин, які виникли до 01 січня 2004 року застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006-07) (далі - КпШС України (2006-07) ), якими не передбачено можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю. У подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок кредитних коштів автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору також виникло зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредиту, виконання якого подружжя має здійснювати як солідарні боржники. Сплачена ОСОБА_2 сума коштів є борговим зобов'язанням подружжя, 1/2 частина боргу позивача за кредитом складає 195 998 грн 89 коп. Оскільки при поділі майна враховуються борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, місцевий суд дійшов висновку про поділ спірного автомобіля шляхом виділення його ОСОБА_2 і стягнення з нього на користь позивача грошової компенсації 1/2 частини його вартості, з урахуванням боргових зобов'язань, у розмірі 119 951 грн 11 коп. (631 900 грн (вартість автомобіля) / 2 - 195 998 грн 89 коп. (вартість 1/2 частини боргу)). Також підлягають поділу ноутбук Apple Macbook Apple MacВook Pro 13, LCD телевізор/плазмова панель плоскопанельний ТВ 37-42 LG 42LE4500, варочна панель "Гореньє" GMS 66E, духовка "Гореньє" B7470 S, віконні блоки, оскільки зазначене майно придбано у період з 2004 року до 2015 року, шляхом його виділення ОСОБА_2 і стягнення з нього на користь позивача 1/2 вартості цього майна. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, витрачених на ремонт, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені кошти були витрачені на ремонт квартири, в якій мешкало подружжя, і яка не є майном, що підлягає поділу, в розумінні статті 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Проведення ремонту квартири не є набуттям майна, а є спільним розпорядженням грошовими коштами на утримання майна в належному стані.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу представників ОСОБА_2 - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задоволено. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частині встановлення факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до 05 січня 2015 року без реєстрації шлюбу, місцевий суд помилково виходив лише з пояснень сторін і показань свідків. Необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що сторони були пов'язані спільним побутом та господарством, мали взаємні права і обов'язки, оскільки рішення не містить мотивів, з яких суд вважав установленими ці факти, як і не містить зазначення доказів на їх підтвердження. Суд залишив поза увагою те, що в період з 03 вересня 1983 року до 12 травня 2009 року ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Майно, яке є предметом спору, не відноситься до спільної сумісної власності сторін, тому відсутні і підстави для його поділу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 грудня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що факт проживання її з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах був доведений в суді першої інстанції показаннями свідків, фотокартками, документами, що підтверджують спільні витрати, а саме: випискою з картки ПАТ КБ "ПриватБанк" за період з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року, перепусткою до автогаражного кооперативу "ЗАРЯ", виданою на її ім'я, листом голови правління автогаражного кооперативу "ЗАРЯ", згідно з яким вона ставила спірний автомобіль у гаражний бокс № 326 у період з 08 листопада 2012 року до 08 квітня 2015 року, чеками на заправку автомобіля, договорами про надання споживчого кредиту та заставу рухомого майна від 10 квітня 2011 року і від 10 липня 2011 року, довіреністю, якою відповідач уповноважив її на ведення своїх справ, кредитним договором, згідно з яким було придбано автомобіль. Всі зазначені докази у своїй сукупності підтверджують, що сторони як подружня пара спільно проживали та проводили разом час, спільно відпочивали, вели спільний бюджет і господарство, спільно управляли майном. Відповідачем не доведено факт існування у нього будь-яких грошових коштів та джерел їх походження на придбання автомобіля і виплату кредиту.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 12 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

07 травня 2018 року справу № 758/2638/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 вказувала, що з 1994 року до 2015 року вона проживала з відповідачем однією сім'єю, сторони були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права і обов'язки.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 вересня 2012 року між ТОВ "ПОРШЕ МОБІЛІТІ" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого товариство надало відповідачу грошові кошти в розмірі 233 722 грн 44 коп. для придбання автомобіля марки "Volkswagen Tiguan".

Того ж дня між Товариством "Атлант-Дніпровська набережна" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу автомобіля № 1121257/2012, згідно з яким продавець продає, а покупець купує і приймає у власність новий автомобіль 2012 року випуску марки "Volkswagen Tiguan" за ціною 333 889 грн 20 коп.

Також місцевий суд встановив, що в період з 01 січня 2004 року до 05 січня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було придбано: LCD телевізор/плазмова панель плоскопанельний ТВ 37-42 LG 42LE4500 на підставі договору про надання споживчого кредиту та заставу рухомого майна від 12 квітня 2011 року № 90741781000; ноутбук Apple Macbook Apple MacВook Pro 13 на підставі договору від 10 липня 2011 року № 90885972000; варочну панель "Гореньє" GMS 66E та духовку "Гореньє" B7470 S, що підтверджується накладною від 23 вересня 2005 року № 793/05/08; віконні блоки, що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 15 лютого 2011 року.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені правові норми до спірних правовідносин застосовуються положення актів цивільного законодавства, чинних на момент їх виникнення, а саме КпШС України (2006-07) .

Відповідно до статті 22 КпШС Українимайно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Статтею 39 КпШС України передбачено, що розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку, а у випадках, передбачених статтями 41 і 42 цього Кодексу, - органами реєстрації актів громадянського стану.

При взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу провадиться в органах реєстрації актів громадянського стану. Якщо між подружжям, що розлучається, виник спір про майно, яке є їх спільною сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним, розірвання шлюбу може бути здійснене в суді за заявою подружжя або одного з них (стаття 41 КпШС України).

Відповідно до статті 42 КпШС України в органах реєстрації актів громадянського стану провадиться також розірвання шлюбу з особами: визнаними у встановленому законом порядку безвісно відсутніми; визнаними у встановленому законом порядку недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства; засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років. Якщо той з подружжя, що знаходиться в ув'язненні, або опікун того з подружжя, який є недієздатним, порушать спір про дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є непрацездатним, розірвання шлюбу провадиться через суд.

Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану (стаття 44 КпШС України).

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) звернуто увагу судів на те, що хоча розірвання шлюбу,

здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі реєстрації актів цивільного стану, моментом припинення шлюбу є день

набрання чинності рішенням суду про його розірвання. Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 01 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України (2947-14) .

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Ленінградського районного суду міста Києва від 19 листопада 1993 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_5, зареєстрований 03 вересня 1983 року Палацом реєстрації шлюбів та новонароджених міста Києва за актовим записом № 4512.

12 травня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошиснького районного управління юстиції міста Києва зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, про що зроблено актовий запис № 377.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до положень статті 44 КпШС України шлюб між позивачем та її чоловіком ОСОБА_5 було припинено 12 травня 2009 року, тому майно, яке є предметом поділу, а саме варочна панель "Гореньє" GMS 66Eта духовка "Гореньє" B7470 Sє особистим майном ОСОБА_2, оскільки придбано у період, коли ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком.

Також правильним є висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем того, що автомобіль НОМЕР_1, ноутбук Apple Macbook Apple MacВook Pro 13, LCD телевізор/плазмова панель плоскопанельний ТВ 37-42 LG 42LE4500 та віконні блоки є спільною сумісною власністю сторін, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Відповідно до частини четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Статтею 57 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку відповідно до вимог статті 212 ЦПК України 2004 року, обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_2, наявність спільного побуту, взаємних прав та обов'язків, не надано доказів того, що в період придбання майна, яке є предметом спору, між сторонами існували усталені відносини, притаманні сім'ї, в розумінні частини другої статті 3 СК України.

Встановивши, що позивачем не доведено факт набуття ОСОБА_1 і ОСОБА_2 спірного майна в період спільного проживання однією сім'єю за спільні грошові кошти, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів, які, на її думку, підтверджують факт спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Разом з тим усі докази, на які посилається ОСОБА_1, були предметом дослідження та оцінки суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного перегляду виклав свої висновки щодо оцінки цих доказів в мотивувальній частині ухваленого рішення. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Головуючий	В. А. Стрільчук

Судді:	С. О. Карпенко

	В. О. Кузнєцов

	С. О. Погрібний О. В. Ступак