розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2017 року у складі судді Венгрин О. О., рішення апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року у складі суддів: Оніщука В. В., Денишенко Т. О., Сопруна В. В., касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 28 грудня 2017 року у складі суддів: Оніщука В. В., Денишенко Т. О., Сопруна В. В., та касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року у складі суддів: Оніщука В. В., Денишенко Т. О., Сопруна В. В.,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 вересня 2013 року вони із ОСОБА_5 зареєстрували шлюб. Подружні відносини припинено з лютого 2015 року. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 листопада 2013 року їй належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 (колишня територія села Бохоники Вінницького району Вінницької області). 25 липня 2013 року вона уклала з товариством з обмеженою відповідальністю "ВінІнвестБуд" (далі - ТОВ "ВінІнвестБуд") договір № А1/72-2/90 про участь у Фонді фінансування будівництва, за яким за рахунок її коштів у сумі 270 046 грн до 23 серпня 2013 року здійснювалося будівництво зазначеної квартири. До реєстрації шлюбу вона сплатила особисті кошти в розмірі 270 046 грн за придбання квартири, при цьому останній платіж було здійснено 20 серпня 2013 року, свідоцтво про право власності на нерухоме майно видано 13 листопада 2013 року.

Майно домашньої обстановки та вжитку, що набуто під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_6, не є сумісною власністю, оскільки придбано за її особисті кошти. Із 14 липня 2009 року вона працює на ПАТ "ПлазмаТек", на якому до реєстрації шлюбу отримала позику в розмірі 150 тис. грн згідно з договором від 25 вересня 2013 року, яку повертає самостійно (термін повернення - 20 вересня 2025 року).

Частину зазначеної позики в сумі 62 014 грн у період з лютого по травень 2014 року вона витратила на придбання майна, а саме: гарнітури меблів для кухні на суму 20 тис. грн, меблів для гардеробної на суму 3 500 грн, набору м'яких меблів для кухні на суму 9 500 грн, витяжки кухонної, поверхні варочної, духової шафи на суму 10 тис. грн, холодильника на суму 5 914 грн, пральної машини на суму 4 тис. грн, штор для кухні і вітальні на суму 5 тис. грн, рушникосушилки на суму 500 грн, кранів на суму 3 600 грн, а решту коштів витратила на ремонт квартири. Також зазначала, що телевізор "LG" вартістю 4 399 грн, комод вартістю 11 743 грн, вітальня вартістю 6 850 грн придбані нею за особисті кошти після припинення подружніх відносин.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4 просила визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою приватної власністю та визнати рухоме майно її особистою приватною власністю.

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання майна, квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, визнання права власності на частку квартири, усунення перешкод у користуванні квартирою.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 26 вересня 2013 року вони з ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, подружні стосунки почалися з лютого 2013 року. Під час шлюбу ними придбано квартиру АДРЕСА_1, вартістю 270 тис. грн, яка зареєстрована на ОСОБА_4 Під час шлюбу також придбано майно, а саме: гарнітур меблів для кухні, меблі для гардеробної, набір м'яких меблів для кухні, витяжку кухонну "PIRAMIDA", поверхню варочну "PIRAMIDA", духову шафу "PIRAMIDA", холодильник "WHIRPOOL", пральну машину "HOTPOINT ARISTON", штори для кухні і вітальні, рушникосушилку, три крани латунні (змішувачі), комод, меблі для передпокою, телевізор, тумбу під телевізор, скороварку.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_5 просив визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя в частині вартості квартири, за яку виплачено кредит, та визнати за ним право власності на 34,33 % квартири; визнати сумісною власністю подружжя та виділити йому: меблі для гардеробної, набір м'яких меблів, холодильник, пральну машину, комод, меблі для передпокою, поверхню варочну, всього на суму 43 040 грн; стягнути з ОСОБА_4 на його користь 5 110 грн компенсації за відхилення від вартості ідеальної Ѕ частки спільного майна; усунути перешкоди у користуванні квартирою, зобов'язавши ОСОБА_4 надати йому ключі від квартири і не чинити перешкод у вільному доступі до квартири.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 41,1 кв. м, житловою площею 15, 3 кв. м, а також рухоме майно: гарнітур меблів для кухні, меблі для гардеробної, набір м'яких меблів, витяжку кухонну "PIRAMIDA", поверхню варочну "PIRAMIDA", духову шафу "PIRAMIDA", холодильник "WHIRPOOL", пральну машину "HOTPOINT ARISTON", штори для кухні і вітальні, рушникосушилку, три крани латунні (змішувачі), комод, меблі для передпокою. В частині позовних вимог про визнання особистою власністю телевізора "LG" відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 повністю сплатила вартість спірної квартири до реєстрації шлюбу з ОСОБА_5, з яким однією сім'єю до реєстрації шлюбу не проживала; кредит, яким частково сплачена вартість квартири, погашає самостійно та з допомогою батьків, тому квартира є її особистою власністю. Спірне рухоме майно придбано за кошти ОСОБА_4, в тому числі за кошти позики і кредитів, які вона погашає самостійно, тому це майно також є її особистою власністю. Щодо позовної вимоги про визнання права особистою власності на телевізор "LG", то вона задоволенню не підлягає, оскільки телевізор на час прийняття рішення судом відсутній і доказів про його розпорядження суду надано не було.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції в частині поділу спільного рухомого майна подружжя скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на: гарнітур меблів для кухні вартістю 29 799 грн; меблі для гардеробної вартістю 3 910 грн; витяжку кухонну марки "PIRAMIDA" моделі "R60 BLACK/U" вартістю 3 194 грн; поверхню варочну марки "PIRAMIDA" моделі "RFE641 BLACK RUSTICO" вартістю 3 508 грн; духову шафу марки "PIRAMIDA" моделі "F84 ETR BLACK RUSTICO" вартістю 7 904 грн; рушникосушилку марки "POLIWARM" моделі "ОВ 15/50" вартістю 1 079 грн; змішувач для кухонної мийки марки "RUBINETA" моделі "ULTRA" вартістю 1 540 грн; змішувач для умивальника марки "RUBINETA" моделі "VENEZIA (V20096)" вартістю 2 2 90 грн; змішувач для ванни марки "RUBINETA" моделі "VENEZIA (V10S96)" вартістю 3 110 грн, а всього на суму 55 633 грн. Позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право власності на: набір м'яких меблів вартістю 13 345 грн; комод вартістю 9 997 грн; холодильник "WHIRPOOL" вартістю 4 150 грн; пральну машину "HOTPOINT ARISTON" моделі "WMSD601BCIS" вартістю 5 020 грн; штори для кухні і вітальні вартістю 5 045 грн; набір меблів для передпокою вартістю 3 110 грн, а всього на суму 40 667 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 різницю вартості спільного майна подружжя в розмірі 7 483 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 за власні кошти сплатила вартість збудованої квартири ще до реєстрації шлюбу з відповідачем та самостійно придбала спірне нерухоме майно, що стало підставою для задоволення її позову в цій частині. Задовольняючи частково позов ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ненадання останнім доказів про його доходи у період шлюбу, не виключає його участі у придбанні спірного рухомого майна.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 28 грудня 2017 року ОСОБА_5 відмовлено в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення на його користь з ОСОБА_4 судових витрат.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_5 не було надано доказів про сплату судових витрат за проведення судової товарознавчої експертизи.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог про поділ квартири АДРЕСА_1 та про усунення перешкод у користуванні зазначеною квартирою, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 57, 60, 61, 69 СК України. Крім того, свідоцтво про право власності на спірну квартиру видане після укладення шлюбу, отже, квартира придбана подружжям ОСОБА_5, а не самостійно ОСОБА_4

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд неправильно встановив час припинення шлюбних відносин та обсяг спільно набутого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства. Рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 60 СК України, оскільки не було встановлено на підставі належних та допустимих доказів, що джерелом придбання майна були сумісні кошти або спільна праця сторін. Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 71 СК України, оскільки згоди на поділ майна в натурі ОСОБА_4 не надавала, грошова сума на депозитний рахунок суду сторонами не вносилася.

У відзиві ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначено, що рішення суду апеляційної інстанції в частині поділу рухомого майна відповідає вимогам норм матеріального права та норм процесуального права і в цій частині підлягає залишенню без змін, тому просив касаційну скаргу ОСОБА_4 в частині поділу рухомого майна між нею і ОСОБА_5 залишити без задоволення.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення норм процесуального права, та ухвалити нове додаткове рішення, яким стягнути на його користь з ОСОБА_4 судові витрати.

Касаційна мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при перегляді рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2017 року не стягнув на його користь з ОСОБА_4 кошти, сплачені ним за проведення судової товарознавчої експертизи.

22 лютого 2018 року справу передано судді-доповідачу Верховного Суду.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

За положеннями статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди установили, що 26 вересня 2013 року ОСОБА_4 (ОСОБА_4) та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 03 лютого 2016 року, шлюб між ними розірвано.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 (ОСОБА_4) про встановлення факту проживання жінки і чоловіка однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу з 07 квітня по 25 вересня 2013 року відмовлено.

Встановлено, що ОСОБА_4 повністю сплатила суму вартості однокімнатної квартири АДРЕСА_2 за договором № А 1/72-2/90 від 25 липня 2013 року до реєстрації шлюбу з ОСОБА_5

Крім того, судами встановлено наявність речей домашньої обстановки та вжитку у квартирі АДРЕСА_3 та період їх придбання під час перебування сторін у шлюбі.

Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які їй, йому належали особисто.

За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині, чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте, подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з положень статей 68, 69 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про належність ОСОБА_4 спірної квартири на праві особистої власності, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до договору про участь у Фонді фінансування будівництва № А 1/72-2/90 від 25 липня 2013 року ОСОБА_4 передала ТОВ "ВінІнвестБуд" у довірчу власність кошти у розмірі 270 046 грн з метою отримання у власність об'єкта інвестування - однокімнатної квартири АДРЕСА_3.

Згідно з копіями квитанцій № 10380841 від 31 липня 2013 року на суму 68 тис. грн та № 0S19107555 від 06 серпня 2013 року на суму 42 046 грн ОСОБА_4 сплатила зазначені кошти як внесок до Фонду фінансування будівництва житла відповідно до договору № А1/72-2/90 від 25 липня 2013 року, отримувачем коштів вказано ТОВ "ВінІнвестБуд".

20 серпня 2013 року між Акціонерним банком "Укргазбанк" (далі - АБ "Укргазбанк") та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 757/07/2013/0223, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 160 тис. грн на строк до 19 серпня 2028 року для інвестування в об'єкт будівництва - однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 відповідно до договору про участь у Фонді фінансування будівництва № А 1/72-2/90 від 25 липня 2013 року.

Згідно з договором поруки № 757/07/2013/0223 від 20 серпня 2013 року поручителем виконання зобов'язань за кредитним договором № 757/07/2013/0223 від 20 серпня 2013 року є ОСОБА_4 (мати ОСОБА_7.).

20 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та АБ "Укргазбанк" укладено договір іпотеки майнових прав на нерухоме майно без оформлення заставної в забезпечення виконання кредитного договору № 757/07/2013/0223 від 20 серпня 2013 року, предметом якого визначено майнові права на однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 відповідно до договору про участь у Фонді фінансування будівництва № А1/72-2/90 від 25 липня 2013 року.

Згідно з копією меморіального ордеру № 12 від 20 серпня 2013 року ОСОБА_4 сплатила Фонду фінансування будівництва житла 160 тис. грн за договором № А1/72-2/90 від 25 липня 2013 року за рахунок отриманого кредиту за кредитним договором № 757/07/2013/0223 від 20 серпня 2013 року.

13 листопада 2013 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено не предмет належності, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 до реєстрації шлюбу повністю сплатила вартість спірної квартири АДРЕСА_3 за договором № А1/72-2/90 від 25 липня 2013 року, у зв'язку з чим набула квартиру в особисту приватну власність.

Доказів погашення кредиту, за рахунок якого оплачено вартість спірної квартири, спільними коштами подружжя, у справі не здобуто.

З урахуванням викладеного, суди обґрунтовано визнали за ОСОБА_4 право особистої власності на зазначену квартиру та відмовили ОСОБА_5 в частині задоволенні його позовних вимог про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, про визнання права власності на частку квартири та про усунення перешкод у користуванні зазначеною квартирою.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_4 на те, що апеляційним судом неправильно встановлено час припинення шлюбних відносин та обсяг спільно набутого майна, спростовуються матеріалами справи.

Судами встановлено наявність речей домашньої обстановки та вжитку у квартирі АДРЕСА_3 та період їх придбання під час перебування сторін у шлюбі, а саме: гарнітури меблів для кухні, меблів для гардеробної, набору м'яких меблів, витяжки кухонної "PIRAMIDA", поверхні варочної "PIRAMIDA", духової шафи "PIRAMIDA", холодильника "WHIRPOOL", пральної машини "HOTPOINT ARISTON", штор для кухні і вітальні, рушникосушилки, трьох кранів латунних (змішувачів), комоду, меблів для передпокою. Згідно з висновком експерта Вінницької Торгово-промислової палати № СД-3 від 14 вересня 2016 року загальна залишкова вартість майна, що знаходиться у зазначеній квартирі, станом на серпень-вересень 2016 року становила 96 300 грн.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_4 належними та допустимими доказами не довела обставини придбання спірного рухомого майна за її особисті кошти, в тому числі за кошти позики і кредиту, які вона самостійно погашає.

При визначенні часу припинення шлюбних стосунків та періоду придбання спірного рухомого майна суд апеляційної інстанції у цій справі дійшов обґрунтованого висновку щодо придбання цього майна під час перебування сторін у шлюбі з урахуванням ненадання сторонами належних та допустимих доказів на підтвердження точного часу припинення шлюбних відносин.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 71 СК України, оскільки згоди на поділ майна в натурі ОСОБА_4 не надавалося, а грошова сума на депозитний рахунок суду сторонами не вносилася, є необґрунтованими.

Статтею 71 СК України визначено способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. За змістом частин четвертої і п'ятої зазначеної статті присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) . Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно із частинами першою і другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд відповідно до частини другої статті 71 СК України бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, положення частин другої, четвертої і п'ятої статті 71 СК України у системному розумінні з частиною другою статті 372 ЦК України необхідно тлумачити так, що стягнення грошової компенсації з однієї сторони на користь іншої може бути здійснено за рішенням суду з урахуванням можливої нерівності їхніх часток при поділі нерухомого майна (житлового будинку, квартири, земельної ділянки) і таке стягнення слугує додатковою гарантією захисту прав сторін, виходячи з дійсної вартості майна на час розгляду справи.

При поділі рухомого майна подружжя з урахуванням неможливості досягнення рівності їхніх часток, виходячи з дійсної вартості майна на час розгляду справи, суд вправі стягнути різницю вартості спільного майна подружжя з однієї сторони спору на користь іншої сторони без попередньої згоди тієї сторони, вартість частки майна якої при поділі встановлена більшою, та без внесення таким із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що суд апеляційної інстанції ухвалою від 28 грудня 2017 року неправомірно відмовив йому у стягненні на його користь із ОСОБА_4 судових витрат за проведення судової товарознавчої експертизи, не ґрунтуються на матеріалах справи.

За змістом пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

ОСОБА_5 29 листопада 2017 року звернувся до апеляційного суду Вінницької області із заявою про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 182/2760/15-ц, обґрунтовуючи її тим, що ним здійснено оплату проведення судової товарознавчої експертизи у вказаній справі, що згідно із статтею 79 ЦПК України віднесено до судових витрат. Тому зазначені судові витрати підлягають стягненню на його користь із ОСОБА_4

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи ОСОБА_5 у задоволенні його заяви про ухвалення додаткового рішення, виходив з того, що ОСОБА_5 у порушення вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції докази про розмір витрат, які ним сплачені у зв'язку з розглядом цивільної справи № 182/2760/15-ц, зокрема про сплату ним коштів за проведення судової товарознавчої експертизи.

При цьому апеляційний суд послався на роз'яснення, викладені у пункті 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, згідно з якими, якщо під час розгляду справи докази на підтвердження понесених судових витрат суду не надавалися, то додаткове рішення щодо розподілу цих судових витрат ухвалюватися не може і в задоволенні такої заяви має бути відмовлено.

З урахуванням положень частини першої статті 88 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій) апеляційний суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_5 у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, параграф 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням наведеного, інші доводи, викладені у касаційних скаргах, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та пов'язані з незгодою з висновками суду першої інстанції в не скасованій частині його рішення та з висновками апеляційного суду.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині поділу спільного рухомого майна подружжя, обґрунтовано ухвалив у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4 та зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання за ними права власності на частину спільного рухомого майна, стягнувши з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 різницю вартості спільного майна подружжя, а також обґрунтовано відмовив ОСОБА_5 в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу судових витрат.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2017 року, рішення апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 28 грудня 2017 року, касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2017 року залишити без задоволення.