ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 522/14890/16-ц
Провадження № 14-498цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаСитнікО.М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3
на ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року, ухвалені колегією суддів у складі Калараш А. А., Заїкіної А. П., Погорєлової С. О.,
у цивільній справі
за позовом ОСОБА_3
до відповідачів:
1. ОСОБА_7,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін плюс" (далі - ТОВ "Грін плюс"),
3. Приватного підприємства "Юридична компанія "Гарант" (далі - ПП "ЮК "Гарант"),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Товариство з обмеженою відповідальністю "Горяц-Т" (далі - ТОВ "Горяц-Т"),
провизнання договору позики припиненим, визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, визнання застави припиненою, визнання права власності, визнання неправомірними дій з передачі майна.
Історія справи
Короткий зміст та підстави позовних вимог
1. У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив:
? визнати припиненим договір позики, укладений 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_7 у борг грошові кошти у розмірі 1 200 000 доларів США, у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі;
? визнати удаваним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", укладений 17 квітня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Стукаленко Л. С., зареєстрований у реєстрі за № 437, відповідно до якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_7 прийняв у власність частку в розмірі 49,7 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", та встановити, що зазначений договір є договором застави, який припинений у зв'язку з припиненням основного зобов'язання;
? визнати за ОСОБА_3 право власності на частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", вартість якої становить 2 485 000 грн;
? визнати неправомірними дії ОСОБА_7 та ТОВ "Грін плюс" з передачі об'єкта нерухомого майна "Громадський будинок. Будівля супермаркету з кафе, кулінарним та м'ясним цехом" загальною площею 2773,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у власність ПП "ЮК "Гарант" на підставі акта приймання-передачі та протоколу від 14 вересня 2016 року.
2. Позов мотивовано тим, що у 2004 році ОСОБА_3 та ОСОБА_7 досягли згоди щодо передання останнім позивачу в позику окремими траншами грошових коштів під проценти. Письмової угоди сторони не укладали через принципову відмову від цього відповідача. За домовленістю сторін при отриманні кожного окремого траншу ОСОБА_3 надаватиме ОСОБА_7 розписку про отримання грошей. Зокрема, 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 отримав 1 200 000 доларів США, про що склав розписку. На забезпечення виконання зобов'язань сторони того самого дня уклали удаваний договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" для приховання договору застави, який насправді був вчинений з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики.
3. Позивач виконав свої зобов'язання за договором позики від 17 квітня 2013 року щодо повернення суми позики, що підтверджується наявністю у нього розписки від 17 квітня 2013 року, а тому відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15)
) зобов'язання за договором позики на день звернення до суду припинені, однак ОСОБА_7 не повернув у його власність частку в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс". У подальшому 14 вересня 2016 року ОСОБА_7 та ТОВ "Грін плюс" передали належний йому на праві власності об'єкт нерухомого майна "Громадський будинок. Будівля супермаркету з кафе, кулінарним та м'ясним цехом" загальною площею 2773,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у власність ПП "ЮК "Гарант" на підставі акта приймання-передачі та протоколу від 14 вересня 2016 року б/н виключно з метою позбавлення права власності позивача на цей об'єкт, що, на його думку, є неправомірним. За захистом свого порушеного права він звернувся до суду з цим позовом.
4. Представники ОСОБА_7, ТОВ "Грін плюс", ПП "ЮК "Гарант" заперечили проти задоволення позову ОСОБА_3, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.
5. Зокрема, представник ОСОБА_7 пояснив, що жодного договору позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 не існувало та не існує; кошти ОСОБА_7 ОСОБА_3 не передавав; наявність у ОСОБА_3 розписки, яка написана самим ОСОБА_3, за відсутності будь-яких відміток про передачу коштів ОСОБА_7, є спробою ОСОБА_3 ввести суд в оману.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
6. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року (суддя Свячена Ю. Б.) позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано припиненим договір позики, укладений 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7, у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі. Визнано удаваним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" від 17 квітня 2013 року та встановлено, що зазначений договір є договором застави, який припинено у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Визнано за ОСОБА_3 право власності на частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", вартість якої становить 2 485 000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки розписка про отримання коштів від 17 квітня 2013 року знаходиться у боржника - позивача, що свідчить про виконання ним зобов'язань за договором позики, то наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнання припиненим договору позики. Також суд вважав доведеними й обґрунтованими позовні вимоги про визнання удаваним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", укладеного 17 квітня 2013 року, та зробив висновок, що зазначений правочин є договором застави, який припинений у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, а тому наявні підстави для визнання за позивачем права власності на частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", вартість якої становить 2 485 000 грн.
8. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ТОВ "Грін плюс", ПП "ЮК "Гарант" про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, визнання застави припиненою, визнання права власності та в частині визнання неправомірними дій з передачі майна - скасовано, провадження у справі у цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15)
), оскільки ці позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а належать до юрисдикції господарського суду.
9. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що спір, який виник між учасниками товариства щодо купівлі-продажу часток у статутному фонді цього товариства, пов'язаний з розпорядженням корпоративними правами, є корпоративним, а справа в цій частині позову підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
10. Апеляційний суд Одеської області рішенням від 07 грудня 2017 року скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року у частині вимог про визнання договору позики припиненим та відмовив у задоволенні цих позовних вимог.
11. На обґрунтування рішення апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору позики припиненим не доведені належними доказами, тому відсутні правові підстави для їх задоволення.
Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог
12. У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами на ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
13. У касаційній скарзі на ухвалу скаржник просив її скасувати, а справу у відповідній частині передати до цього суду для продовження розгляду. У касаційній скарзі на рішення апеляційного суду просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції в зазначеній частині позовних вимог.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
14. Зокрема, у касаційній скарзі на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року заявник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу апеляційного суду скасувати, справу в зазначеній частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Підставою оскарження ухвали апеляційного суду зазначив порушення судом правил предметної юрисдикції, яке, на його думку, полягає в тому, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ТОВ "Грін плюс", ПП "ЮК "Гарант" про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, визнання застави припиненою, визнання права власності та в частині визнання неправомірними дій з передання майна підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. На думку заявника, закриваючи провадження у справі, апеляційний суд зробив помилковий висновок, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки неправильно визначив характер і зміст спірних правовідносин.
Доводи інших учасників справи
15. Заперечення на касаційні скарги від інших учасників справи не надходили.
Рух касаційних скарг
16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 вересня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
18. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо визначення юрисдикції
19. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
20. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
21. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
22. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
23. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
24. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
25. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
26. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України (254к/96-ВР)
принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
27. У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у межах однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.
28. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
29. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
30. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
31. За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, що встановлений законом або договором, чи іншим способом, що є ефективним та не суперечить закону.
32. У поданому позові ОСОБА_3 просив:
? визнати припиненим договір позики, укладений 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_7 у борг грошові кошти у розмірі 1 200 000 доларів США, у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі;
? визнати удаваним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", укладений 17 квітня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Стукаленко Л. С., зареєстрований у реєстрі за № 437, відповідно до якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_7 прийняв у власність частку у розмірі 49,7 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", та встановити, що зазначений правочин є договором застави, який припинений у зв'язку з припиненням основного зобов'язання;
? визнати за ОСОБА_3 право власності на частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", вартість якої становить 2 485 000 грн;
? визнати неправомірними дії ОСОБА_7 та ТОВ "Грін плюс" з передачі об'єкта нерухомого майна "Громадський будинок. Будівля супермаркету з кафе, кулінарним та м'ясним цехом" загальною площею 2773,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, у власність ПП "ЮК "Гарант" на підставі акта приймання-передачі та протоколу від 14 вересня 2016 року.
33. Таким чином, зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свого права на частку в статутному капіталі товариства та прав учасника товариства, а також захистом прав ТОВ "Грін плюс" на витребування від ПП "ЮК "Гарант" об'єкта нерухомості.
34. Відповідно до положень статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (у чинній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
35. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
36. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12)
; у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
37. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України (у вказаній редакції), згідно з пунктами 1, 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
38. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; що виникають з корпоративних відносин, в тому числі між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах, й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 3, 4, 15 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
39. Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
40. Як установлено в частинах першій, третій статті 167 ГК України, корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
41. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.
42. Щодо вимог про визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином слід відзначити, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
43. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, правочин який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
44. Укладений 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", посвідчений приватним нотаріусом Стукаленко Л. С. за реєстровим № 437, відповідно до якого ОСОБА_7 набув у власність 49,7 % у статутному капіталі зазначеного товариства, стосується розпорядження корпоративними правами.
45. Таким чином, вимоги про визнання удаваним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору про право на частку в статутному капіталі товариства та підлягають з'ясуванню судом під час вирішення корпоративного спору.
46. З урахуванням наведених норм процесуального права правовідносини, які виникли між сторонами у справі щодо визначення належності частки в статутному капіталі товариства, є господарсько-правовими.
47. Як убачається з позовних вимог, позивач вважає порушеним своє право власності на частку у статутному капіталі, якою, на його думку, відповідач ОСОБА_7 заволодів на забезпечення вимог за договором позики і яку має повернути у зв'язку з виконанням зобов'язання за цим договором. Тому належним способом захисту позивача є позов про повернення з володіння відповідача частки у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п'ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Таким чином, питання про удаваність спірного договору купівлі-продажу та про належність права власності на частку у статутному капіталі мають вирішуватись у межах відповідного спору за правилами господарського судочинства.
48. Отже, апеляційний суд зробив законний та обґрунтований висновок про необхідність закриття провадження у справі в указаній частині позовних вимог, оскільки справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
49. У частині вимог про визнання неправомірними дій ОСОБА_7 та ТОВ "Грін плюс" з передачі об'єкта нерухомого майна у власність ПП "ЮК "Гарант" суд першої інстанції зробив правильний висновок, що такий спосіб захисту цивільних прав, як визнання неправомірними дій фізичної та юридичної особи з передання об'єкта нерухомого майна у власність, не передбачений чинним законодавством, але відмовив у позові в цій частині. Апеляційний суд у цій частині скасував рішення та закрив провадження, оскільки правильність обраного позивачем способу захисту має оцінити суд, до юрисдикції якого належить розгляд спору.
50. Підстав для висновків про те, що апеляційний суд, закриваючи провадження у справі у відповідній частині, порушив правила предметної чи суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
Щодо позовних вимог про визнання договору позики припиненим
51. Стосовно законності й обґрунтованості оскаржуваного ОСОБА_3 у касаційній скарзі рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
52. Задовольняючи позов у частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі, суд першої інстанції керувався частиною другою статті 1047 ЦК України, якою передбачено, що на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Таким чином, суд першої інстанції виходив з того, що розписка є письмовим доказом, яким підтверджується укладання договору позики.
53. Крім того, суд першої інстанції зробив висновок, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не було спрямоване на настання реальних наслідків. Цей висновок суд першої інстанції мотивував тим, що: оплата позивачу ціни частки у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", яка була предметом договору, не підтверджена належними доказами; належний ТОВ "Грін плюс" об'єкт нерухомості (супермаркет) залишився у володінні та користуванні ОСОБА_3; в ньому розташований супермаркет "Віртус", у якому здійснює господарську діяльність пов'язане з позивачем ТОВ "Горяц-Т"; вже після укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" від 17 квітня 2013 року ТОВ "Горяц-Т" здійснило реконструкцію належного ТОВ "Грін плюс" об'єкта нерухомості та ввело його в експлуатацію, що підтверджується декларацією, зареєстрованою Департаментом ДАБІ в Одеській області від 08 квітня 2015 року № ОД143150990702; позивач залишився на посаді директора та займав цю посаду до липня 2016 року, тобто контролював діяльність підприємства; наведене також підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, а також поясненнями позивача, наданими ним як свідком; сторони провели переговори для врегулювання конфлікту, хід яких зафіксовано у документах від 08 та 22 грудня 2015 року, в яких наявні підписи ОСОБА_3, ОСОБА_11 та ОСОБА_10; свідок ОСОБА_9 пояснила, що саме вона відповідала за щомісячні розрахунки, звірки та передачу ОСОБА_7 процентів за користування грошовими коштами, зокрема і за цим договором позики, тощо.
54. Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в позові в частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі, апеляційний суд зазначив, що розписка від 17 квітня 2013 року, на яку посилається позивач щодо отримання ним від ОСОБА_7 у позику 1 200 000 доларів США зі сплатою 24 % річних, не відповідає вимогам закону та не містить вказаних обов'язкових умов щодо складання договору позики (статті 1046, 1047, 1049 ЦК України). Водночас апеляційний суд не вказав, яких саме умов не містить розписка, які, на думку апеляційного суду, є обов'язковими. Таким чином, цей висновок апеляційного суду є передчасним.
55. Апеляційний суд також вважав помилковим посилання суду першої інстанції на пояснення свідків ОСОБА_10, ОСОБА_9, відповідно до яких ОСОБА_10 разом зі ОСОБА_11 виконували наприкінці 2015 року функції медіаторів, а ОСОБА_9 відповідала за щомісячні розрахунки, звірки та передавала ОСОБА_7 певні кошти, оскільки згідно з положеннями частини першої статті 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. При цьому апеляційний суд не врахував, що позивач не стверджував, що письмовий документ від 08 грудня 2015 року (а. с. 7-8, т. 1), підписаний ОСОБА_3 (сторона 1) та свідками ОСОБА_11 (з боку ОСОБА_7.) і ОСОБА_10 (з боку ОСОБА_3 І.), є договором позики. Позивач посилався на його існування лише як письмового доказу, який підтверджує удаваність правочину купівлі-продажу частки (перехід частки до ОСОБА_7 до моменту повернення позики та зобов'язання ОСОБА_7 повернути частку після такого повернення). Відповідний доказ має оцінити суд, до юрисдикції якого належить розгляд спору, тому оцінка, надана апеляційним судом, є передчасною.
56. Апеляційний суд не надав оцінки і не спростував висновків суду першої інстанції про те, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не було спрямоване на настання реальних наслідків; що оплата позивачу ціни частки у статутному капіталі ТОВ "Грін плюс", яка була предметом договору, не підтверджена належними доказами; що належний ТОВ "Грін плюс" об'єкт нерухомості (супермаркет) залишився у володінні та користуванні ОСОБА_3; що в ньому розташований супермаркет "Віртус", у якому здійснює господарську діяльність пов'язане з позивачем ТОВ "Горяц-Т"; що вже після укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Грін плюс" від 17 квітня 2013 року ТОВ "Горяц-Т" здійснило реконструкцію належного ТОВ "Грін плюс" об'єкта нерухомості та ввело його в експлуатацію; що позивач залишився на посаді директора та займав цю посаду до липня 2016 року, тобто контролював діяльність підприємства.
57. Апеляційний суд зазначив, що документи, що містять певні грошові розрахунки, копії яких долучені до матеріалів справи (а. с.128-135, т. 1), не відповідають наведеним вище вимогам, і встановити з їх змісту те, що вони були отримані чи передані у зв'язку з виконанням конкретного договору позики чи будь-яких інших зобов'язань, неможливо. Водночас у судовому рішенні немає будь-якої оцінки того, яких саме розрахунків між сторонами можуть стосуватися ці документи, якщо вони не стосуються оспорюваного договору позики, та немає пояснень відповідачів з цього приводу.
58. Зазначене свідчить про те, що апеляційний суд дійшов передчасних висновків, що укладення сторонами договору позики та його припинення у зв'язку з виконанням зобов'язань за цим договором позивачем не доведено.
59. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).
60. Апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про визнання договору позики припиненим, оскільки рішення загальних зборів ТОВ "Грін плюс" від 17 квітня 2013 року не оскаржене, не скасоване та є дійсним, а позивач не довів своєї вимоги про визнання договору позики припиненим.
61. Як зазначено вище, у цій справі позивач вважає порушеним своє право власності на частку у статутному капіталі, якою, на його думку, відповідач ОСОБА_7 заволодів на забезпечення вимог за договором позики і яку має повернути у зв'язку з виконанням зобов'язання за цим договором. Тому належним способом захисту позивача є позов про повернення з володіння відповідача частки у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п'ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Таким чином, питання існування основного зобов'язання, за яким, за твердженням позивача, було передбачене забезпечувальне зобов'язання, може бути вирішене з використанням належних засобів доказування у межах відповідного спору за правилами господарського судочинства.
62. Тому позов у частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв'язку з виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за цим договором у повному обсязі не підлягає задоволенню, оскільки позовна вимога не відповідає належному способу захисту прав позивача.
63. Задоволення такої вимоги, з одного боку, саме по собі не призведе до захисту прав позивача, оскільки не вирішить питання про повернення частки у статутному капіталі позивачу, а з іншого боку - спричинить штучне передрішення спору про застосування належного способу захисту, який має розглядатися за правилами іншого судочинства. Отже, у позові в цій частині слід відмовити.
64. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень - без змін з мотивів, викладених у цій постанові. У такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційні скарги ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Ухвалу та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року у справі № 522/14890/16-ц залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н.П. Лященко
В. В. Британчук О.Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л.І. Рогач
О. С. Золотніков І.В. Саприкіна
О. Р. Кібенко О.С. Ткачук
В. С. Князєв В.Ю. Уркевич
О.Г.Яновська
Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформлено суддею Кібенко О. Р.