Постанова

Іменем України

21 січня 2019 року

м. Київ

справа № 242/2563/16-ц

провадження № 61-29426св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач -ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 15 травня 2017 року в складі судді: Владимирської І. М. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Дундар І. О., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до ОСОБА_5 з позовом про стягнення компенсації вартості 1/2 частки у праві спільної власності.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частки у квартирі АДРЕСА_1 та по 1/2 частки у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2.

Позивач вказувала, шо спільне користування та володіння квартирою та нежитловим приміщенням неможливе, і з урахуванням уточненої позовної заяви, просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь компенсацію вартості 1/2 частки в квартирі та 1/2 частки в нежитловому приміщенні, а також стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення компенсації вартості частки у праві спільної власності відмовлено.

Суди, застосувавши висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 та від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, врахувавши майновий стан відповідача та інтереси всіх учасників спільної часткової власності, а також те, що її правовий режим забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших, зробили висновок, що наявність на утриманні відповідача двох малолітніх доньок, одна з яких часто хворіє, а також її тяжке матеріальне становище, фактично зумовлює неможливість компенсації позивачу частки у спірній квартирі та у разі задоволення позову становитиме для відповідача надмірний тягар.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржені рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому посилалася на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що положення частини третьої статті 358 ЦК України є імперативними та позивач має право на компенсацію, оскільки неможливим є надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Суди не врахували що відповідач має на праві спільної часткової власності два об'єкти нерухомості, які можна продати. Вказує, що рішення судів є несправедливими.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 04 грудня 2013 року та 31 липня 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 набули в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер 06 вересня 2012 року, право спільної часткової власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, по 1/2 частки кожна та право спільної власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1325 від 31 жовтня 2016 року, ринкова вартість квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи складає 48 235 грн, середня вартість нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 складає 73 339 гривень. Також зазначено, що провести розподіл вищезазначеного нежитлового приміщення в натурі на ? та ? частини при збереженні існуючого призначення (комп'ютерний клуб) технічно неможливо.

Відповідно до звіту про проведення незалежної оцінки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, вартість об'єкта оцінки отримана порівняльним підходом станом на 13 лютого 2017 року складає 27 555 грн, без урахування ПДВ.

Суди встановили, що ОСОБА_5 проживає за адресою АДРЕСА_1 разом із доньками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3. ОСОБА_5 отримує державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям, допомогу на двох дітей одиноким матерям та щомісячну одноразову допомогу при народженні дитини.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що при вирішенні справи слід було враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід було ретельно вивчити обставини справи з метою з'ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.

У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар. Таким чином суд має встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суди врахувавши майновий стан відповідача, інтереси всіх учасників спільної часткової власності, встановивши, що відповідач не має можливість сплатити грошову компенсацію, зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 15 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель