розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року у складі судді: Павленко О. М., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19 жовтня 2017 року у складі суддів: Санікової О. С., Будулуци М. С., Канурної О. Д.,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Бахмутська міська рада, із позовом про усунення перешкод та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачу на праві власності, на підставі договору дарування, належить земельна ділянка яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Земельна ділянка межує із земельними ділянками, які належать відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 При цьому, вихід з подвір'я позивача на АДРЕСА_1 здійснюється через проїзд (невеличкий провулок) шириною 5.2-5.8 м, який фактично розділяє земельні ділянки відповідачів та позначений в описі плану зовнішніх меж моєї земельної ділянки. ОСОБА_4 завжди користувався указаним проїздом, однак з 2009 року відповідачі перекрили проїзд воротами і заборонили родині позивача користуватися цією дорогою. На численні звернення до контролюючих органів, органів місцевої влади та прокуратури позивач отримував відповіді про те, що у діях відповідачів будь-які порушення відсутні, будь-який проїзд (провулок) відсутній або що указаний проїзд (провулок) приватизований та інше, а вирішення вказаного питання можливе лише у судовому порядку.

Вказував, що позивачу пропонують користуватися господарським виходом в іншу сторону абсолютно не пристосовану для безпечного проходу людей, де територія не упорядкована, має горбисту місцевість, а також там знаходиться сміття, що виноситься з кладовища, що знаходиться поруч. На даний час у зв'язку із перекриттям відповідачами проїзду, позивач як інвалід 3 групи, пенсіонер, особа похилого віку, має значні труднощі в користуванні власною земельною ділянкою, а саме не має можливості нормально виходити та заходити на своє подвір'я, не може викликати швидку допомогу та інші рятувальні служби. Усі спроби та намагання вирішення вказаного конфлікту і спору у позасудовому порядку не дали ніяких результатів, у зв'язку із чим позивач вимушений звернутися до суду.

Позивач просив: зобов`язати ОСОБА_6 та ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення встановлених у проїзді між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 металевих воріт або надання доступу до проходу та проїзду скрізь зазначені ворота для нього, його родини, а також швидкої допомоги, рятувальних служб, представників РЕМ; зобов`язати ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не чинити перешкод у користуванні проїздом (провулком), позначеним в державному акті на право приватної власності на землю від 12 жовтня 1998 року, а також в акті встановлення меж в натурі з узгодженням суміжними землекористувачів від 30 травня 2014 року - літерами "Б до В" міські землі (проїзд).

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19 жовтня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивач не довів своїх позовних вимог, оскільки не надав належних доказів порушення його права користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, а також створення відповідачами перешкод у користуванні шляхом самовільного захоплення частини земельної ділянки. При прийнятті рішень суди встановили, що прохід (проїзд) не передбачений генеральним планом забудови м. (Артемівська) Бахмута. Земельні ділянки АДРЕСА_2, АДРЕСА_4, АДРЕСА_1 приватизовані відповідно до законодавства. Прохід (проїзд) до будинку АДРЕСА_1 передбачений з іншої сторони (зі сторони кладовища). У позивача відсутнє право на спірну земельну ділянку, а тому немає підстав вважати порушеними його права.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подав через засоби поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що проїзд не міг бути приватизований відповідачами. Відповідно до вимог частини четвертої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів. Посилання судом апеляційної інстанції на Порядок розроблення містобудівної документації та на вимоги щодо благоустрою території є безпідставними та не спростовують факт існування проїзду (проходу), а також той факт, що останній є землею загального користування (Бахмутської (Артемівської) міської ради). Факт існування проїзду (проходу), а також той факт, що це є землею загального користування Бахмутської (Артемівської) міської ради підтверджується рядом документів. Більш того, у судовому засіданні відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що зазначений проїзд (провулок) ними повністю приватизований не був. Жодного рішення органу місцевого самоврядування про приватизацію проїзду (провулку) не приймалось. Крім того, жодна документація по приватизації провулку відсутня. Без проведення вимірювання земельних ділянок вирішення спору є неможливим. Посилаючись на факт приватизації землі загального користування Бахмутської (Артемівської) міської ради з боку відповідача ОСОБА_5, судами не взято до уваги відсутність акту встановлення меж земельної ділянки в натурі з узгодженням суміжних землекористувачів, проекту землеустрою. Зазначені обставини свідчать про безпідставність висновків суду про начебто проведення приватизації провулку (проходу) з боку позивачки ОСОБА_5 Твердження судів про не доведення з боку позивача факту порушення його права та факту належності спірної земельної ділянки саме позивачу є хибними, оскільки зазначена земельна ділянка є землею загального користування Бахмутської (Артемівської) міської ради.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У березні 2018 року відповідач ОСОБА_6 направив до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що позивачем не наведено, які саме норми процесуального чи матеріального права були порушені судами. Жодної із підстав передбачених статтею 411 ЦПК України у касаційній скарзі не позивачем наведено. Позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_5 незаконно приватизувала частину земельної ділянки між її будинком і його (ОСОБА_6) будинком, яку вважає "проїздом". При цьому, позивач не оскаржує рішення Бахмутської міської ради та видачу ОСОБА_5 державного акту на спірну земельну ділянку. Бахмутська міська рада дала чітке пояснення суду про те, що Генеральним планом розбудови м. Бахмут (Артемівська) не передбачений а ні "проїзд", а ні "прохід", а ні щось інше між будинками відповідачів. Посилання позивача на ряд документів, які на його думку, підтверджують наявність "проїзду", "проходу" між будинками відповідачів не є достатнім доказом існування саме таких об'єктів, бо всі ці документи є вторинними та вони не ураховують первинні документи - Генеральний план і Порядок розроблення містобудівної документації та не можуть замість цих документів утворювати такі об'єкти, як "проїзд" чи "прохід". Питання щодо передачі земельної ділянки ОСОБА_5 вже вирішено. ОСОБА_6 зазначає що якщо немає іншого шляху вирішення питання по суті, для доступу до земельної ділянки та її обслуговування встановлюється земельний сервітут. Окрім цього, з 2009 року позивач знав про встановлення воріт, а тому пропустив позовну давність.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 1 000 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку.

ОСОБА_4 є власником житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_1 на праві приватної власності

Суди, на підставі витягу із рішення 24 сесії 5 скликання Артемівської міської ради від 28 листопада 2007 року № 5/24-472, встановили, що ОСОБА_5 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,01000 га по АДРЕСА_3 (кадастровий номер НОМЕР_1) для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

ОСОБА_7, спадкоємцем якого є відповідач ОСОБА_6, на підставі рішення виконкому Артемівської міської Ради народних депутатів від 17 грудня 1997 року № 1012 передано у приватну власність земельна ділянка площею 0,1390 га, яка розташована на території Артемівської міської ради, ділянка АДРЕСА_2 для ведення особистого підсобного господарства. У плані зовнішніх меж земельної ділянки АДРЕСА_2 вказано суміжності: А-Б - присадибна ділянка АДРЕСА_1, Б-В - прохід, В-Г - АДРЕСА_1, Г-А - присадибна ділянка АДРЕСА_6.

18 травня 2007 року виїзною комісією з питання проходу між ділянками по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5, був складений акт, згідно якого комісія з виїздом на місце розглянула звернення ОСОБА_5, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 з питання закриття проходу між ділянками по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5, оскільки цим проходом користуються лише мешканці будинку АДРЕСА_1, а мешканцям будинків по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5, створює незручності. Комісія встановила, що цей прохід не вказаний на генеральному плані міста, а до ділянки АДРЕСА_1 мається інший підхід та проїзд. У зв'язку із цим, комісія вважає за можливе закрити прохід між будинками по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5.

На підставі звернень ОСОБА_4 28 травня 2010 року був здійснений комісійний виїзд у складі спеціаліста І категорії по зверненню громадян Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради Лахсаіні Н. Ю., провідного спеціаліста земельних ресурсів Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради Пуріч О. С., спеціаліста І категорії відділу архітектури та містобудування Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради Піддубної К. А., головного спеціаліста відділу Держкомзему у м. Артемівську Афанасьєвої Т. В., після чого було встановлено, що дійсно прохід до земельної ділянки по АДРЕСА_1 приватизований і перебуває у власності ОСОБА_5 У ОСОБА_4 є вихід з іншої сторони, але поряд розташоване кладовище та ставок.

13 вересня 2011 року був здійснений черговий комісійний виїзд у складі провідного спеціаліста відділу земельних ресурсів Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради Пуріч О. С., спеціаліста І категорії відділу архітектури та містобудування Управління муніципального розвитку Артемівської міської ради Піддубної К. А., головного спеціаліста відділу Держкомзему у м. Артемівську Афанасьєвої Т. В., начальника відділу землевпорядних робіт Донбаського державного підприємства геоінформатики та маркшейдерії "Донбасгеоінформ" Здоровцова Б. О. та депутата Артемівської міської ради Шинкаренко О. Г. Під час цього комісійного виїзду були зроблені виміри та виявлено, що земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 були приватизовані відповідно до розмірів, вказаних у технічних паспортах, тобто разом із проходом до житлового будинку.

Відповідно до пояснень письмових представника Бахмутської міської ради № 1-0089-08 від 18 січня 2017 року, прохід (проїзд) між будинками АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2, що перебував у власності (Артемівської) Бахмутської міської ради, увійшов до наданої у власність земельної ділянки площею 0,10 га ОСОБА_5 відповідно до рішення Артемівської міської ради від 28 листопада 2007 року № 5/24-472 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вищезазначене рішення було прийнято відповідно до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) та Земельного кодексу України (2768-14) .

Суди, встановили, що неодноразово, представниками Бахмутської (Артемівської) міської ради здійснювалися комісійні виходи на місцевість до ділянок між буд. АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2, де було встановлено, що даний прохід (проїзд) не передбачений генеральним планом забудови м. (Артемівська) Бахмута. Земельні ділянки АДРЕСА_2, АДРЕСА_4, АДРЕСА_1 приватизовані у відповідності до діючого законодавства. Прохід (проїзд) до будинку АДРЕСА_1 передбачений з іншої сторони (зі сторони кладовища). Зазначені земельні ділянки були приватизовані у відповідності до розмірів, вказаних у технічних паспортах, тобто разом із проходом до житлового будинку.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Встановивши, що права позивача не порушені, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.