розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Лівінського І. В., Шаманської Н. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ємельянова Н. В., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_4 та її рідна сестра ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 28 червня 1997 року були співвласниками квартири АДРЕСА_1.

31 січня 2014 року вони з сестрою продали вказану квартиру відповідачці, яка є онукою ОСОБА_8 Даний договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою Н. В. за реєстровим № 200. Згідно вказаного договору продаж спірної квартири вчинено за 80 100,00 грн, які продавцями отримані до підписання цього договору. Проте, за твердженням позивачки, це не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_8 і ОСОБА_5 ввели її в оману, так як дійсна ринкова вартість квартири на момент її продажу коливалася в розмірі 25 000,00 - 20 000 доларів США, за домовленістю між сторонами вона повинна була отримати гроші в сумі 10 000,00 доларів США, але її сестра ОСОБА_8, якій вона довіряла, повідомила, що гроші їй передадуть після посвідчення договору. І цього не було виконано.

Протягом двох років сестра її запевняла, що гроші будуть їй виплачені. Проте, після смерті сестри, яка померла 24 листопада 2015 року, відповідачка повідомила, що грошей у неї немає, розірвати договір купівлі-продажу спірної квартири вона відмовляється.

ОСОБА_4 просила суд визнати вищевказаний договір купівлі-продажу недійсним в частині продажу 1/2 частки вказаної квартири ОСОБА_4; повернути сторони у попередній стан; визнавши за ОСОБА_4 і

ОСОБА_5 ідеальні частки по 1/2 в спільній сумісній власності у даній квартирі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 1 травня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу від 31 січня 2014 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8, ОСОБА_4, як продавцями, та ОСОБА_5, як покупцем, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 200, в частині продажу ОСОБА_4 1/2 частки вказаної квартири.

Застосовано наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 31 січня

2014 року та визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 871,20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що спірний договір купівлі-продажу є недійсним в частині продажу позивачкою 1/2 частки спірної квартирі на підставі статті 230 ЦК України, оскільки на момент його укладання розрахунку між сторонами здійснено не було, а відсутність у відповідачки на момент укладення договору купівлі-продажу грошових коштів, свідчить про наявність умислу в її діях щодо введення в оману позивачки.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 відшкодування судового збору за апеляційну скаргу в сумі 1 212,64 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що обставини, на які посилається ОСОБА_4 в обґрунтування своїх позовних вимог, не можуть бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним внаслідок обману. Суд дійшов висновку про те, що позивачкою не доведено умисне введення її відповідачкою в оману під час укладання договору.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі:

03 серпня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня

2017 року та залишити в силі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 травня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що відповідач у судовому засіданні підтвердила, що до укладення договору купівлі-продажу вона ніяких коштів ОСОБА_4 не передавала, крім того пояснила, що вона повідомляла свою бабусю

ОСОБА_8 про те, що грошових коштів у неї не має, але остання наполягала на укладенні договору купівлі-продажу.

Доводи інших учасників справи:

22 серпня 2017 року ОСОБА_5 через засоби поштового зв'язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення апеляційного суду Миколаївської області від 13 липня 2017 року залишити без змін.

Заперечення мотивовано тим, що кошти були передані відповідачем в момент підписання спірного правочину. До смерті ОСОБА_8 жодних претензій позивач відповідачці не пред'являла.

Рух касаційної скарги:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у заперечені на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи:

На підставі договору дарування від 28 червня 1997 року рідним сестрам ОСОБА_4 і ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 31,0 кв.м.

31 січня 2014 року між ОСОБА_4, ОСОБА_8, як продавцями, та онукою останньої - ОСОБА_5, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ЄмельяновоюН. В., реєстровий № 200.

Згідно пункту 3 оспорюваного договору, продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 80 100,00 грн, які отримані продавцями до підписання цього договору. Цю суму сторони вважають справедливою, її розмір не пов'язаний із збігом якихось важких обставин і сторін повністю задовольняє. Сторони своїми підписами під цим договором підтверджують факт повного розрахунку

Згідно пункту 5 цього договору відповідно до звіту, виданого приватним підприємством "Єксперно-діловий центр Лідер", оціночна вартість відчужуваного майна станом на 31 жовтня 2013 року становить 80 100,00 грн.

За змістом пункту 17 договору купівлі-продажу квартири правові наслідки укриття дійсної продажної ціни нотаріусом роз'яснені та сторонам договору відомі і зрозумілі.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини:

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Відповідно до пункту 20 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги:

Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв'язку зі статтею 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій) наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Обравши способом захисту своїх прав визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України, позивач в силу положення частини третьої статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій)з обов'язана була довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів поданих сторонами, дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю, оскільки обставина, на яку посилається ОСОБА_4 в обґрунтування своїх позовних вимог (те що на момент укладення спірного договору грошового розрахунку між сторонами здійснено не було), не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним внаслідок обману, і саме позивач повинен довести вказані обставини.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.