Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_9, ОСОБА_10,

третя особа - Управління-служба у справах дітей Красногвардійської районної у місті Дніпропетровської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - Управління-служба у справах дітей Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради, про усунення перешкод шляхом виселення та вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_9, на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - Управління-служба у справах дітей Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради, про усунення перешкод шляхом виселення та вселення, який в подальшому неодноразово уточнював.

Позовна заява мотивована тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська та обліковувався на балансі КЖЕП "Південне". У квартирі № 2 зазначеного будинку жилою площею 39,6 кв. м. на підставі договору найму жилого приміщення мешкають відповідачі.

У грудні 2007 року з метою виконання мирової угоди, затвердженої Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська у справі № 2-603/2006, неповнолітньому ОСОБА_4 надано звільнене житлове приміщення в квартирі № АДРЕСА_2 на підставі ордера від 29 листопада 2007 року № 33. Надана позивачу квартира складається з двох суміжних кімнат площею 8,7 кв. м та 12,8 кв. м, в ній мешкав ОСОБА_11 та був знятий з реєстрації 22 грудня 2006 року у зв'язку зі смертю.

ОСОБА_4 стверджував, що спірна квартира є його зареєстрованим місцем проживання, іншого житла він не має. Проте відповідачі без ордера, що є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення, самоправно вселилися в надану йому квартиру та проживають в ній. Вимоги звільнити незаконно зайняте жиле приміщення відповідачі не виконують та чинять позивачу перешкоди у користуванні квартирою.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просив усунути йому перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_2 та вселити його в зазначену квартиру, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність перешкод та протиправних дій відповідачів у його користуванні спірною квартирою.

Водночас суд першої інстанції також посилався на сплив позовної давності за вимогами ОСОБА_4

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (законний представник - ОСОБА_8), ОСОБА_10 з квартири АДРЕСА_2.

Вселено ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_2.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що члени сім'ї ОСОБА_5 самоправно вселилися в квартиру АДРЕСА_2, яка розташована поряд з квартирою № 2 та яку вони займають на підставі ордера про вселення. Однак квартиру АДРЕСА_2 надано в користування ОСОБА_4, а незаконне проживання відповідачів у цій квартирі та їх відмова звільнити цю квартиру створює перешкоди для реалізації позивачем права на користування належним йому на праві користування жилим приміщенням.

Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та виселення не застосовується строк позовної давності, оскільки позивач має диспозитивне, а не імперативне право визначати період часу, з якого він вважає, що його право є порушеним або невизнаним. У зв'язку з цим, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність застосування до позовних вимог ОСОБА_4 наслідків спливу строку позовної давності.

У червні 2016 року ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_9, подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили оскаржуване судове рішення скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 ніколи не вселявся в спірну квартиру та не звертався до органів державної влади чи інших підприємств, установ, організацій з приводу користування цією квартирою. При цьому згідно з наявною в матеріалах справи відповіддю КЖЕП "Південне" від 03 квітня 2014 року № 17 серед проінвентаризованих документів підприємства відсутній виданий ОСОБА_4 ордер на зайняття спірної квартири. Разом із тим, відповідно до правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень ордер на вселення дійсний протягом 30 днів, однак ОСОБА_4 з моменту видачі йому ордера на вселення в спірну квартиру не вселявся, а тому втратив право користування нею.

Також відповідачі посилалися на те, що ОСОБА_4 виданий ордер на неіснуюче жиле приміщення, оскільки в цьому ордері зазначено лише жилу площу наданої квартири - 21,5 кв. м, а загальну площу не визначено, що унеможливлює встановити місце розташування цієї квартири в будинку. При цьому, стверджували, що ізольованої квартири АДРЕСА_2 жилою площею 21,5 кв. м не існує, жила площа квартири № 1 в цьому будинку становить 26,7 кв. м, а загальна - 62,7 кв. м. У зв'язку з цим вважали, що вселення ОСОБА_4 в зазначену квартиру є незаконним та безпідставним.

У касаційній скарзі також зазначено, що апеляційний суд, встановивши, що надану позивачу квартиру № 1 раніше займав ОСОБА_11, а квартиру № 2 - сім'я ОСОБА_5, не надав наявним в матеріалах справи доказам, які свідчать про те, що ОСОБА_11 був зареєстрований та фактично проживав з ОСОБА_6 в квартирі № 2. ОСОБА_11 не надавалися в користування будь-яка квартира в будинку АДРЕСА_1, він проживав у квартирі відповідачів, а тому підстави для вселення позивача у цю квартиру після його смерті відсутні.

Зміна нумерації кімнат у зазначеному будинку не вплинула та не змінила фактичного розташування площі, якою завжди користувалися відповідачі. Однак апеляційний суд ухвалив рішення, виходячи із формальної та фактично неправильної нумерації квартир у будинку АДРЕСА_1, та виселив відповідачів із квартири, яку вони законно займають на підставі ордера від 21 січня 2000 року № 51.

Крім того, відповідачі стверджували, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до позовних вимог ОСОБА_4 не застосовуються наслідки спливу строків позовної давності.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

16 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_2 належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпроперовська та обліковувалася на балансі КЖЕП "Південне".

Рішенням Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради від 22 жовтня 2004 року № 236/1 упорядковано нумерацію квартир, жилої та загальної площі у будинку коридорного типу АДРЕСА_1. Зокрема, в результаті такого упорядкування квартира № 1 у зазначеному будинку складається із кімнат жилою площею 26, 7 кв. м та загальною - 62,7 кв. м, а квартира № 2 - з кімнат жилою площею 26, 7 кв. м та загальною - 46,1 кв. м.

Відповідно до мирової угоди від 11 квітня 2007 року, КЖЕП "Південне" зобов'язувалося замість квартири АДРЕСА_3, щодо якої ОСОБА_12 та ОСОБА_13 були визнані такими, що втратили право користування, надати неповнолітньому ОСОБА_4 рівнозначне житлове приміщення.

На підставі зазначеної мирової угоди 29 листопада 2007 року виконавчим комітетом Красногвардійської районної ради міста Дніпропетровська ОСОБА_4 видано ордер № 33 серії ІІ на право зайняття квартири АДРЕСА_2.

Надана ОСОБА_4 квартира розташована на першому поверсі багатоквартирного будинку, складається з двох суміжних кімнат та має житлову площу 21,5 кв. м. Раніше, з 01 червня 1971 року, в зазначеній квартирі проживав ОСОБА_11 на підставі ордера від 21 січня 2000 року, виданого ТОВ "СМТ № 17", та в 2006 році був знятий з реєстрації в зв'язку зі смертю.

Розташовану поряд з наданою ОСОБА_4 квартирою № 2 на підставі ордера, виданого 21 січня 2000 року ТОВ "СМТ № 17", займають відповідачі.

Відповідно до довідки про склад сім'ї від 04 листопада 2014 року № 20712 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований разом із членами сім'ї (6 осіб) за адресою: АДРЕСА_1, житлова площа квартири складає 39,6 кв. м, а загальна - 56,7 кв. м.

Згідно з довідкою про склад сім'ї від 04 листопада 2014 року № 20711 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, житлова площа квартири складає 21,5 кв. м, а загальна - 38,6 кв. м, дата реєстрації 09 липня 2014 року.

Відповідно до акта від 25 грудня 2007 року, складеного комісією ЖЕК-13 КЖЕП "Південне", квартира АДРЕСА_2 самоправно зайнята сім'єю ОСОБА_5 Аналогічні обставини встановлені комісією ЖЕК-13 КЖЕП "Південне" 18 березня 2008 року.

Статтею 51 ЖК України передбачено, що жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів.

У частині першій статті 58 ЖК України визначено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

За змістом частини третьої статті 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

З огляду на положення наведених норм Закону, встановивши, що ОСОБА_4 має ордер на вселення до спірної квартири, що є єдиною підставою для вселення, а відповідачі самоправно зайняли спірну квартиру, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_2 та вселення в цю квартиру позивача.

Таким чином, висновки апеляційного суду відповідають обставинамсправи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду доводи касаційної скарги про те, що позивач втратив право користування спірним жилим приміщенням у зв'язку із закінченням строку дії ордера, а також про те, що ОСОБА_4 виданий ордер на неіснуюче жиле приміщення, оскільки зазначений ордер не визнавався недійсним у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті статті 58 ЖК України є підставою для вселення.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що оскаржуване рішення ухвалено, виходячи із формальної та фактично неправильної нумерації квартир у будинку, оскільки рішенням Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради від 22 жовтня 2004 року № 236/1 упорядковано нумерацію квартир в будинку, в якому знаходиться спірна квартира, а квартиру № 1 в цьому будинку надано в користування позивачу в 2007 році, уже після прийняття такого рішення.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновками апеляційного суду, і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, про те, що до позовних вимог про усунення перешкод користування жилим приміщенням не застосовуються наслідки спливу строку позовної давності, оскільки порушення прав позивача користування квартирою є таким, що триває у часі, а тому позов може бути пред'явлений доти, поки існує відповідне порушення права.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, Верховним Судом під час касаційного розгляду справи встановлено, що підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення апеляційного суду відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_9, залишити без задоволення.