Постанова
Іменем України
17 січня 2019 року
м. Київ
справа № 405/178/16-ц
провадження № 61-13933св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 листопада 2016 року,
ВСТАНОВИВ :
У січні 2016 року публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк) звернулося з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 01 березня 2007 року позивач та ОСОБА_4 уклали кредитний договір № KGMDAK00860399, згідно з умовами якого Банк зобов'язувався надати позичальнику кредит у розмірі 140 139,90 грн строком до 28 лютого 2014 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за відсотками, комісією, а також інших передбачених кредитним договором витрат.
У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
ПАТ КБ "ПриватБанк" стверджувало, що належним чином виконало свої зобов'язання за кредитним договором, проте ОСОБА_4 свої зобов'язання порушив, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка станом на 15 жовтня 2015 року становить 216 085,11 грн, з яких: 34 019,62 грн - заборгованість за кредитом; 182 065,49 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Із зазначеної суми заборгованості заочним рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 листопада 2011 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 91 140,94 грн. Тобто станом на дату пред'явлення позову заборгованість ОСОБА_4 перед Банком становить 124 944,17 грн (216 085,11 грн - 91 140,94 грн).
На підставі викладеного ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_4 на його користь заборгованість за кредитним договором від 01 березня 2007 року № KGMDAK00860399 у розмірі 124 944,17 грн, а також понесені судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 червня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 листопада 2011 року з ОСОБА_4 вже була стягнута заборгованість за кредитним договором від 01 березня 2007 року № KGMDAK00860399 у розмірі 91 140,94 грн, яку він погасив в повному обсязі, тобто питання про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за зазначеним кредитним договором уже було предметом судового розгляду, однак ПАТ КБ "ПриватБанк" повторно пред'явило до відповідача позовні вимоги щодо того самого кредитного договору.
При цьому суд першої інстанції посилався на те, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не навело жодних доводів щодо наявності інших кредитних зобов'язань ОСОБА_4 перед Банком та на яких підставах Банк повторно пред'являє до відповідача вимоги щодо кредитного договору, заборгованість за яким уже стягнута.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 червня 2016 року - залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у зв'язку з неналежним виконанням договору ОСОБА_4, Банк скористався правом дострокового повернення кредиту, і заочним рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 листопада 2011 року з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 91 140,94 грн. Згадане рішення виконано, заборгованість за кредитним договором сплачена шляхом одноразової виплати, а виконавче провадження з примусового виконання цього рішення закінчено 28 липня 2015 року.
Водночас апеляційний суд зазначав, що дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням його умов, передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України, є видом цивільно-правової відповідальності боржника. У випадку невиконання рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором у кредитора виникає право стягувати суми у визначеному частиною другою статті 625 ЦК України порядку. Однак ПАТ КБ "ПриватБанк" з позовними вимогами про стягнення індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання та трьох процентів річних від простроченої суми до ОСОБА_4 не зверталося.
Крім того, в ухвалі апеляційного суду вказано, що надані під час апеляційного розгляду справи доводи позивача про те, що заборгованість за кредитним договором виникла після рішення суду за рахунок страхових платежів, які Банк здійснював щорічно протягом 2012-2013 років відповідно до умов кредитного договору та на підставі укладених договорів страхування транспортного засобу й особистого страхування позичальника, є безпідставними, оскільки зазначені підстави не були заявлені у суді першої інстанції.
Також зазначено, що ОСОБА_4 та закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - ЗАТ "Страхова компанія "Інгосстрах") 01 березня 2003 року уклали договори страхування наземного транспорту та особистого страхування позичальника, страхові платежі за яким відповідно до умов кредитного договору доручено перераховувати Банку. Внаслідок страхового випадку 05 грудня 2008 року заставодержатель (вигодонабувач-банк) отримав страхове відшкодування, тому страховик виконав свої зобов'язання перед страхувальником, і дія договору страхування припинена. Оскільки перерахування Банком страхових платежів здійснено поза умовами укладених договорів, то здійснені Банком страхові платежі протягом 2012-2013 років не можуть бути стягнуті з відповідача.
У грудні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про те, що позивач має право на стягнення з відповідача лише сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у зв'язку з наявністю судового рішення про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором є помилковими.
Зокрема, в касаційній скарзі зазначено, що рішенням, яким з ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за кредитним договором, не було припинено дію договору чи його розірвано, а тому його дія для сторін продовжувалася, і Банк нараховував заборгованість за ним, оскільки позичальник продовжував порушувати умови договору щодо сплати заборгованості за кредитом, несвоєчасно та не в повному обсязі сплачуючи обов'язкові платежі.
Разом із тим, позивач посилався на те, що висновки апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитом у зв'язку з перерахуванням Банком страхових платежів, виходячи з яких розраховано кредитну заборгованість, поза умовами договорів страхування, які є припиненими, є необґрунтованими, оскільки Банк щорічно сплачував страхові платежі, що відповідно до умов страхових догорів є підставою для пролонгації цих договорів.
У травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4, подані його представником ОСОБА_7, в яких відповідач зазначав, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим просив залишити їх без змін.
16 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 01 березня 2007 року закрите акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_4 уклали кредитний договір № KGMDAK00860399, відповідно до умов якого Банк зобов'язувся надати позичальнику кредитні кошти шляхом перерахування на відкритий у АППБ Аваль поточний рахунок, на строк з 01 березня 2007 року до 28 лютого 2014 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 140 139,90 грн - для купівлі автомобіля, а також у розмірі 68 994,10 грн - для сплати страхових платежів.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 листопада 2011 року у справі № 2-2594/11 позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 01 березня 2007 року № KGMDAK00860399 у розмірі 91 140,94 грн та судові витрати в сумі 1 031,41 грн.
27 січня 2012 року за вказаним заочним рішенням Ленінський районний суд м. Кіровограда видав виконавчий лист № 2-2594/11, який перебував на примусовому виконанні у Ленінському відділі державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції.
Постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції Улюшева Б. В. від 28 липня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2594/11, виданого 27 січня 2012 року Ленінським районним судом м. Кіровограда, закінчено у зв'язку з виконанням боржником ОСОБА_4 вимог виконавчого документа у повному обсязі, а саме: сплати заборгованості за кредитним договором та стягнутих судових витрат.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначений висновок про застосування норм матеріального права містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
З огляду на положення зазначених норм закону та висновок Великої Палати Верховного Суду, суди, встановивши, що Банк скористався передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України правом дострокової вимоги повернення всієї суми заборгованості, чим змінив строк виконання основного зобов'язання, а судовим рішенням з ОСОБА_4 таку заборгованість стягнуто в повному обсязі, дійшли правильних висновків про відсутність підстав для стягнення з відповідача кредитної заборгованості.
Таким чином, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги про сплату Банком щорічних платежів за укладеними ОСОБА_4 страховими договорами, на підставі яких було розраховано кредитну заборгованість, оскільки, змінивши строк виконання основного зобов'язання у передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України порядку, позивач сплачував такі платежі поза межами строку кредитного договору.
Таким чином, Верховним Судом під час касаційного розгляду справи встановлено, що підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді А. О. Лесько
С. Ю.Мартєв
С. П. Штелик