розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2016 року в складі судді Безбородько В. А. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2016 року в складі колегії суддів: Горблянського Я. Д., Соколовського В. М., Фединяка В. Д.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (далі - ТОВ "Український лізинговий фонд") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

Позовна заява мотивована тим, що 05 березня 2015 року між ТОВ "Український лізинговий фонд" та ОСОБА_3 був укладений договір фінансового лізингу № 3575-01/03/15-Н до Генерального договору фінансового лізингу від 05 березня 2015 року № 3575, згідно з яким позивач придбав предмет лізингу, а саме автомобіль "ToyotaCamry", 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та передав його у користування відповідачу на підставі акта приймання-передачі від 12 березня 2015 року.

З травня 2015 року відповідач припинила виконувати зобов'язання з оплати згідно з договором фінансового лізингу в повному обсязі.

18 листопада 2015 року позивач вилучив предмет лізингу, про що складено акт, та відповідно з цієї дати договір лізингу є розірваним.

Відповідач порушив узяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, у зв'язку з чим утворилася загальна заборгованість у розмірі 217 264,07 грн, з яких: заборгованість зі сплати лізингових платежів - 150 508,96 грн, пеня - 34 346,85 грн, 3 % річних - 2 110,62 грн, інфляційне збільшення - 4 221,29 грн, штраф - 22 576,35 грн, витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса - 3 500,00 грн.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Український лізинговий фонд" заборгованість за договором фінансового лізингу від 05 березня 2015 року № 3575-01/03/15-Н до Генерального договору фінансового лізингу від 05 березня 2015 року № 3575 у розмірі 217 264,07 грн, а саме: заборгованість зі сплати лізингових платежів - 150 508,96 грн, пеня - 34 346,85 грн, 3 % річних - 2 110,62 грн, інфляційне збільшення - 4 221,29 грн, штраф - 22 576,35 грн, витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса - 3 500,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач порушив умови договору фінансового лізингу та не сплатив позивачу передбачені договором лізингові платежі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2016 року рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін та надав їм належну правову оцінку.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені в справі судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що у договорі фінансового лізингу не передбачений строк дії, отже, він є неукладеним. Надані позивачем таблиці розрахунків заборгованості за фінансовим лізингом відображають односторонні арифметичні розрахунки позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум. Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно зі статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарських операцій, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Позивач не надав суду первинних бухгалтерських документів стосовно часткового погашення кредиту, тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків та пені, зазначені в розрахунку та довідці, є правильними.

У квітні 2017 року ТОВ "Український лізинговий фонд" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, ухвалені в справі судові рішення залишити без змін.

У січні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що 05 березня 2015 року між ТОВ "Український лізинговий фонд" та ОСОБА_3 укладено договір фінансового лізингу № 3575-01/03/15-Н до Генерального договору фінансового лізингу від 05 березня 2015 року № 3575, згідно з яким позивач придбав предмет лізингу, а саме автомобіль "ToyotaCamry", 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та передав його у користування відповідача на підставі акта приймання-передачі від 12 березня 2015 року.

Відповідно до умов договору лізингоодержувач зобов'язувався щомісяця виплачувати лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіка внесення лізингових платежів.

З травня 2015 року ОСОБА_3 припинила виконувати зобов'язання з оплати згідно з договором.

Пунктом 11.2.1 Генерального договору фінансового лізингу передбачено, що лізингодавець має право достроково, в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) дію договору та вилучити предмет лізингу у випадку, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу.

У добровільному порядку відповідач на вимогу ТОВ "Український лізинговий фонд" автомобіль не повернула.

Виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 01 липня 2015 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1229, здійсненим на підставі пункту 11.4 Генерального договору та пункту 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", предмет лізингу повернуто шляхом вилучення у ОСОБА_3 на користь ТОВ "Український лізинговий фонд".

08 вересня 2015 року заступник начальника відділу державної виконавчої служби Надвірнянського районного управління юстиції відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого напису.

Фактично автомобіль вилучений у ОСОБА_3 18 листопада 2015 року, про що складено акт. Відповідно до пункту 11.6. Генерального договору фінансового лізингу з цієї дати договір фінансового лізингу є розірваним.

Статтею 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має прав вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено частиною другою статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", а наслідки розірвання визначено статтею 10 цього Закону, зокрема пунктами 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання: 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до пункту 11.8 Генерального договору вилучення предмета лізингу та відмова (розірвання) від договору не звільняє від сплати всіх нарахованих на момент вилучення та/або відмови від договору, але не сплачених платежів, передбачених договором, в тому числі не сплаченої суми штрафних санкцій та відшкодування завданих збитків, в тому числі витрат, пов'язаних з вилученням предмета лізингу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що, оскільки з травня 2015 року відповідач прострочила сплату чергових лізингових платежів, а договір фактично розірваний 18 листопада 2015 року, стягненню з відповідача на користь позивача належать нараховані відповідно до умов договору та несплачені винагорода лізингодавцю за передане у лізинг майно (комісія), а також інші штрафні санкції.

Наданий ПАТ "Український лізинговий фонд" розрахунок не спростований відповідачем, останній не надав свій розрахунок, який би підтверджував факт повного або часткового погашення заборгованості за договором, не надав доказів повної та своєчасної сплати заборгованості та відсутності заборгованості за договором або її наявності у розмірі, що відрізняється від запропонованого позивачем.

Стосовно посилань касаційної скарги на те, що в договорі фінансового лізингу не визначений термін його дії, зазначене спростовуються текстом договору, відповідно до пункту 5 якого строк лізингу - 12 місяців з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

При вирішенні справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2017 року зупинено виконання рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2016 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання (дію) цього рішення.