Обґрунтовуючи позовні вимоги, Перший заступник прокурора Київської області посилався на те, що рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 30 жовтня 2010 року №№ 5/11, 5/12 було затверджено проекти відведення земельних ділянок і передано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у приватну власність земельні ділянки площею 1,7014 га і 1,6441 га для ведення особистого селянського господарства, видано державні акти на право приватної власності на землю № НОМЕР_13 (кадастровий № НОМЕР_1) та № НОМЕР_14 (кадастровий НОМЕР_2). Рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 17 лютого 2012 року №№ 11/1, 11/2 затверджено проекти землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, наданих ОСОБА_2 і ОСОБА_1, з ведення особистого селянського господарства на будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, якими анульовано вищевказані державні акти. На підставі вказаних рішень та розробленої технічної документації було проведено поділ вищевказаних земельних ділянок, а саме: ОСОБА_2 - на дві земельні ділянки площею 0,7015 га і площею 1,000 га; ОСОБА_4 - на дві земельні ділянки площею 0,8441 га і площею 0,8000 га. 09 квітня 2012 року Козинською селищною радою Обухівського району Київської області ОСОБА_2 було видано держані акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 0,7015 га з кадастровим НОМЕР_4 та НОМЕР_5 - на земельну ділянку площею 1,000 га з кадастровим НОМЕР_6, а ОСОБА_1 - державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд НОМЕР_7 на земельну ділянку площею 0,8000 га з кадастровим НОМЕР_8 та НОМЕР_9 - на земельну ділянку площею 0,8441 га з кадастровим НОМЕР_10. Спірні земельні ділянки розташовані в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та частково відносяться до земель лісового фонду, які вилучалися для передачі в користування спортивному табору Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (далі - НМУ імені О. О. Богомольця), а тому їх передача у власність та подальша зміна цільового призначення відбулися без згоди розпорядника цих земельних ділянок, яким є Кабінет Міністрів України. Крім того, зазначені земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, тому не підлягали передачі у власність громадян для ведення особистого селянського господарства. Враховуючи викладене, Перший заступник прокурора Київської області просив:визнати недійсними рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 30 жовтня 2010 року №№ 5/11, 5/12, якими затверджено проекти відведення земельних ділянок та передано ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у приватну власність земельні ділянки площею 1,7014 га та 1,6441 га відповідно з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсними рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 17 лютого 2012 року №№ 11/1, 11/2 про затвердження проектів землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок відповідачів з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_11 площею 0,7015 га з кадастровим НОМЕР_4 та НОМЕР_5 площею 1,000 га з кадастровим НОМЕР_6, видані на ім'я ОСОБА_2; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки НОМЕР_7 площею 0,8000 га з кадастровим НОМЕР_10 та НОМЕР_9 площею 0,8441 га з кадастровим НОМЕР_8, видані на ім'я ОСОБА_1; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння відповідачів вищезазначені земельні ділянки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2016 року у складі судді Зінченка О. М. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували факт перебування спірних земельних ділянок на час їх передачі у власність відповідачам у складі земель лісогосподарського призначення. Рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 30 жовтня 2010 року №№ 5/11, 5/12 про передачу у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок приймалися за наявності встановлених згідно з нормами чинного на той час законодавства меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, тому оспорювані рішення і видані на їх підставі державні акти на право власності на земельні ділянки не суперечать вимогам Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ) та Водного кодексу України (213/95-ВР) (далі - ВК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Враховуючи набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки у встановленому законом порядку, відсутні підстави для скасування ненормативних актів Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 30 жовтня 2010 року №№ 5/11, 5/12 та від 17 лютого 2012 року №№ 11/1, 11/2, які вичерпали свою дію внаслідок виконання. Незважаючи на пропуск Першим заступником прокурора Київської області та Кабінетом Міністрів України позовної давності, суд не вбачає підстав для його застосування, оскільки не встановлено порушення прав та законних інтересів Кабінету Міністрів України, які б підлягали судовому захисту.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2017 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволення позову у зв'язку з пропуском позовної давності.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевим судом неправильно застосовано до спірних правовідносин частину третю статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), оскільки обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 10/124-09 за позовом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, НМУ імені О. О. Богомольця, третя особа - Управління земельних ресурсів в Обухівському районі, про скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею та повернення земельної ділянки до земель запасу, не підлягають доказуванню у цій справі. Вилучення земельних лісових ділянок площею більше 1 га, а також зміна їх цільового призначення відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Наданий суду "Робочий проект визначення і облаштування водоохоронної зони та прибережної смуги каналу, берегоукріплення вздовж земельних ділянок ОСОБА_1, ОСОБА_2 в смт Козин Обухівського району Київської області" не є документацією із землеустрою. Вказаний робочий проект розроблено на підставі містобудівного, а не земельного законодавства юридичною особою, яка має лише ліцензію на проведення робіт у сфері містобудівної діяльності та не має ліцензії на проведення робіт із землеустрою, тому не є належним доказом зменшення ширини прибережної захисної смуги каналу річки Козинка. Органам прокуратури стало відомо про оспорювані рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та про надання ОСОБА_2 і ОСОБА_1 земельних ділянок ще у 2012 році, однак цей позов пред'явлено 16 червня 2016 року, тобто після спливу загальної позовної давності.

16 червня 2017 року представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність будь-яких рішень органів держаної влади або місцевого самоврядування щодо вилучення у лісогосподарського підприємства лісових земель державної форми власності після прийняття Верховною Радою України постанови від 21 грудня 2000 року № 2179-ІІІ ґрунтується лише на твердженнях позивача, не відповідає встановленій законодавством процедурі передачі земельних ділянок у постійне користування і спростовується доказами, які містяться в матеріалах справи. Судом першої інстанції правильно встановлено, що у складі земель, наданих відповідачам, не було земель для потреб лісокористування. В проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність відповідачам містяться довідки Управління Держкомзему в Обухівському районі Київської області від 14 жовтня 2010 року №№ 3631, 3635 про те, що згідно з Державною статистичною звітністю (форма 6-зем) земельні ділянки площею 1,6441 га та площею 1,7014 га рахуються як землі, не надані у власність або постійне користування в межах населеного пункту, і складаються із сіножатей та зелених насаджень загального користування. Використання матеріалів державної статистичної звітності за формою 6-зем має значення для визначення правового режиму спірних земельних ділянок, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14. Висновок апеляційного суду про необхідність отримання відповідачами згоди Кабінету Міністрів України на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок при погодженні проектів землеустрою та відведенні земельних ділянок у власність із земель запасу Козинської селищної ради є помилковим. Встановивши порушення Козинською селищною радою приписів статей 58, 60, 61, 83 ЗК України та статей 1, 3, 88, 89 ВК України при передачі земельних ділянок у власність відповідачам, апеляційний суд не застосував норми законодавства, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, і не взяв до уваги визначений законодавством окремий порядок встановлення прибережних захисних смуг в межах населених пунктів, а також - висновки Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, яке в межах своїх повноважень забезпечує на території басейну річки Дніпро реалізацію державної політики у сфері управління, використання, збереження та відтворення водних ресурсів, розвитку водного господарства, експлуатації водних об'єктів, гідротехнічних споруд, тобто є державним природоохоронним органом, уповноваженим забезпечувати збереження прибережних захисних смуг водних об'єктів на відповідній території. Апеляційний суд проігнорував той факт, що позивач зробив висновок про порушення норм ВК України на підставі матеріалів, наданих на запити прокуратури від юридичних осіб, які не мають функцій державних природоохоронних органів, та без виходу спеціаліста на місцевість для встановлення дійсного розміру захисної прибережної смуги в районі розташування спірних земельних ділянок. Судом не враховано результати перевірок про дотримання Козинською селищною радою вимог законодавства при передачі земельних ділянок у власність відповідачам.

28 червня 2017 року Перший заступник прокурора Київської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині застосування позовної давності і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга Першого заступника прокурора Київської області мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності та незважаючи на те, що суди повинні сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, в порушення принципів законності, рівності і змагальності сторін, суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), які врегульовують питання позовної давності, що обмежило право Кабінету Міністрів України, в інтересах якого прокурор звернувся з цим позовом, на захист права державної власності на землю, порушеного незаконним виданням селищною радою рішень з перевищенням наданих їй повноважень і набуттям відповідачами права приватної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення та водного фонду. Вказані земельні ділянки частково вкриті лісовою рослинністю, а частково знаходяться у прибережній смузі річки Козинка, тому не могли передаватися у приватну власність. Апеляційним судом проігноровано той факт, що відчуження об'єктів, які є власністю Українського народу і за законом не можуть перебувати у приватній власності, є триваючим правопорушенням, оскільки право власності у приватних осіб на ці об'єкти не виникає в силу відсутності волі дійсного власника на відчуження цих об'єктів з порушенням вимог Конституції України (254к/96-ВР) та Законів України. Суд апеляційної інстанції помилково визначив початок перебігу позовної давності для позивача з моменту проведення перевірки органом контролю, оскільки такий початок пов'язується саме з обізнаністю особи про порушене право, а не про спірні рішення, державні акти тощо. Судом не дано належної оцінки доводам прокурора про те, що Кабінет Міністрів України не брав участі у процедурі оформлення права власності на спірні земельні ділянки, не знав і не міг знати про порушення прав держави оспорюваними рішеннями Козинської селищної ради до часу пред'явлення цього позову, тому позовна давність для Кабінету Міністрів України не пропущена.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 та витребувано її матеріали з Обухівського районного суду Київської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області, а ухвалою від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У вересні 2017 року Козинська селищна рада подала заперечення на касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області, в якому просила відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що положення ЦК України (435-15) про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Прокуратурою в судових засіданнях і в касаційній скарзі не заперечувався факт пред'явлення позову після спливу позовної давності. З огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності. На підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень, в тому числі Кабінету Міністрів України, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів, що узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс16. 03 жовтня 2012 року Заступником прокурора Київської області було надіслано начальнику Державної інспекції сільського господарства в Київській області лист щодо проведення перевірки правомірності передачі Козинською селищною радою спірних земельних ділянок у власність громадян. 01 листопада 2012 року Державною інспекцією сільського господарства було повідомлено прокуратуру Київської області про проведену перевірку, якою не виявлено жодних порушень при передачі Козинською селищною радою третім особам земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні університету. Відведення спірних земельних ділянок було погоджено з усіма установами, отримання дозволу яких передбачено ЗК України та іншими нормативно-правовими актами, і порушень законодавства встановлено не було. Як у 2010 році (рік відведення спірних земельних ділянок у власність відповідачам), так і у 2012 році (час проведення перевірки дотримання вимог чинного законодавства щодо відведення земельних ділянок у власність відповідачам) річка Козинка відносилася до категорії малих річок, вздовж яких встановлюються прибережні захисні смуги шириною 25 метрів, що було визначено екологічним паспортом Київської області 2010 року (адмініструється на сайті Міністерства екології та природних ресурсів України).

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 квітня 2018 року справу № 372/1593/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 підлягає задоволенню, акасаційна скарга Першого заступника прокурора Київської області - частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

' 'p' Постановою Верховної Ради України від 21 грудня 2000 року № 2179-ІІІ (2179-14) було вилучено та надано у постійне користування землі, зокрема спортивно-оздоровчого табору "Медик" - НМУ імені О. О.Богомольця на землях Київського держлісгоспу (6,8 га лісів І групи) та землях запасу Козинської селищної ради (3,2 га земель) Обухівського району Київської області.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 10 вересня 2002 року № 401 затверджено проект відведення земельної ділянки загальною площею 10 га та надано її в постійне користування НМУ імені О.О. Богомольця під розміщення спортивно-оздоровчого табору "Медик", який розташований в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

На підставі вказаного розпорядження 27 травня 2003 року НМУ імені О. О. Богомольця було видано державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_12, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 27.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07 липня 2009 року у справі № 10/124-09 позов Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, НМУ імені О. О. Богомольця, третя особа - Управління земельних ресурсів в Обухівському районі, про скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею та повернення земельної ділянки до земель запасу задоволено. Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 10 вересня 2002 року № 401 "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки НМУ імені О. О. Богомольця та надання її в постійне користування під розміщення спортивно-оздоровчого табору "Медик" в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області". Визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_12, виданий 27 травня 2003 року і зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 27. Повернуто земельну ділянку площею 10 га до земель запасу Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. Рішення мотивоване тим, що передача земельної ділянки у постійне користування відноситься до компетенції Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, а не Обухівської районної державної адміністрації Київської області, тому вказане розпорядження суперечить вимогам ЗК України (2768-14) та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) щодо порядку прийняття рішень про надання земельної ділянки в користування. Визнаючи недійсним державний акт на право постійного користування землею від 27 травня 2003 року серії НОМЕР_12, місцевий суд виходив з того, що вказаний державний акт був виданий на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 10 вересня 2002 року № 401, тому в разі визнання недійсним зазначеного розпорядження державний акт не може залишатися чинним, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню до земель запасу Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18 травня 2010 року апеляційну скаргу НМУ імені О. О. Богомольця задоволено частково. Рішення Господарського суду Київської області від 07 липня 2009 року змінено, викладено резолютивну частину в такій редакції: "Позов задовольнити частково. Розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 10 вересня 2002 року № 401 визнати недійсним. В частині вимог щодо визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею від 27 травня 2003 року серії НОМЕР_12 провадження припинити. В задоволенні решти позовних вимог відмовити". Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 10 вересня 2002 року № 401 підлягає визнанню недійсним як таке, що видане з перевищенням повноважень, визначених пунктом 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України (2768-14) , всупереч вимогам зазначеного Кодексу та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) . Припиняючи провадження у справі в частині визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею від 27 травня 2003 року серії НОМЕР_12, апеляційний суд виходив з того, що документи, які посвідчують право на земельну ділянку (право власності або право користування), не можуть виступати предметом спору, оскільки вони не мають статусу актів державного чи іншого органу, а видаються на підставі та на виконання рішень уповноважених на це органів про надання земельних ділянок відповідно у власність або у постійне користування. Відмовляючи у задоволенні позову в частині повернення спірної земельної ділянки до земель запасу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вирішення цього питання належить до компетенції представницького органу територіальної громади смт Козин.

Постановою Вищого господарського суду України від 04 серпня 2010 року касаційні скарги Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та НМУ імені О. О. Богомольця (за підписом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9.) залишено без задоволення. Касаційне подання Прокуратури Київської області та касаційну скаргу НМУ імені О. О. Богомольця (за підписом адвоката Хасіна І. Б.) задоволено. Рішення Господарського суду Київської області від 07 липня 2009 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18 травня 2010 року у справі № 10/124-09 скасовано і прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказана постанова мотивована тим, що рішення (волевиявлення) про визнання недійсним рішення Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 10 вересня 2002 року № 401 та повернення земельної ділянки площею 10 га до земель запасу Козинської селищної ради Обухівського району Київської області мало бути прийнято безпосередньо Козинською селищною радою на пленарному засіданні в передбаченому законом та регламентом ради порядку, а не членом виконавчого комітету Козинської селищної ради самостійно. Особа, яка пред'явила позов від імені Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, звернулася до судуза захистом права, яке не виникло, а відтак не могло бути порушене відповідачем.

Постановою Вищого господарського суду України від 01 жовтня 2010 року заяву Управління Держкомзему в Обухівському районі Київської області про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 04 серпня 2010 року у справі № 10/124-09 задоволено. Постанову Вищого господарського суду України від 04 серпня 2010 року у справі №10/124-09 скасовано.

Касаційну скаргу Козинської селищної ради Обухівського району Київської області задоволено частково. Касаційне подання прокуратури Київської області та касаційні скарги НМУ імені О. О. Богомольця залишено без задоволення. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18 травня 2010 року у справі № 10/124-09 змінено та викладено її резолютивну частину в такій редакції: "Позов задовольнити частково. Розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 10 вересня 2002 року № 401 визнати недійсним. Повернути земельну ділянку площею 10 га до земель запасу Козинської селищної ради Обухівського району Київської області". В решті позовних вимог постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18 травня 2010 року у справі № 10/124-09 залишено без змін. Вказане судове рішення мотивоване тим, що особа, яка звернулася до суду з позовом від імені Козинської селищної ради Обухівського району Київської області за захистом права, була належним чином уповноважена на вчинення такої дії, тому висновок Вищого господарського суду України у постанові від 04 серпня 2010 року в цій справі про те, що таке право в особи не виникло і внаслідок цього не могло бути порушено відповідачем, є помилковим. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 10 вересня 2002 року № 401 підлягає визнанню недійсним як таке, що видане з перевищенням повноважень, визначених пунктом 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) , всупереч вимогам зазначеного Кодексу та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) . Також правильним є висновок апеляційного суду в частині вирішення вимоги про визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею від 27 травня 2003 року серії ІІ-КВ № 002676.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 31 травня 2010 року №№ 18/17, 18/19 надано дозвіл ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на розроблення проектів щодо відведення земельних ділянок у власність у смт Козин Обухівського району Київської області площами 1,6441 га та 1,7014 га відповідно.

Рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 30 жовтня 2010 року №№ 5/11, 5/12 затверджено проекти землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 1,6441 га та ОСОБА_2 - земельної ділянки площею 1,7014 га для ведення особистого селянського господарства в смт Козин Обухівського району Київської області, розроблені Приватним підприємством "Євроземсервіс" у 2010 році. Передано ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у приватну власність спірні земельні ділянки за рахунок земель, не наданих у власність чи користування.

30 грудня 2010 року на підставі рішень Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 30 жовтня 2010 року №№ 5/11, 5/12 ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку № НОМЕР_14 площею 1,6441 га, а ОСОБА_2 - державний акт на право власності на земельну ділянку № НОМЕР_13 площею 1,7014 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 05 вересня 2011 року №№ 23/37-23/40 було надано дозволи ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на розробку проектів землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у їх власності.

Рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 17 лютого 2012 року №№ 11/1, 11/2 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок ОСОБА_4 площею 0,80 га та 0,8441 га і ОСОБА_2 - площею 0,7015 га та 1 га з "для ведення особистого селянського господарства" на "для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд", які розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області, виготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗемЮрКонсалтинг" у 2011 році.

В подальшому на підставі проектів землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок власниками ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було проведено поділ земельних ділянок, а саме: земельна ділянка ОСОБА_2 (кадастровий № НОМЕР_1) була поділена на земельні ділянки площею 0,7015 га (кадастровий НОМЕР_4) та 1 га (кадастровий НОМЕР_6); земельна ділянка ОСОБА_4 (кадастровий НОМЕР_2) була поділена на земельні ділянки площею 0,8441 га (кадастровий НОМЕР_8) та 0,80 га (кадастровий НОМЕР_10). Попереджено ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що земельні ділянки повинні використовуватися за своїм цільовим призначенням з дотриманням вимог ЗК України (2768-14) , ВК України та Закону України "Про охорону земель" (962-15) . Анульовано держані акти, видані ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і доручено землевпорядній організації оформити ОСОБА_4 та ОСОБА_2 державні акти на право власності на земельні ділянки.

На вказані земельні ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було видано державні акти на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) та іншими законами.

Згідно з пунктами "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель

комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення та землі водного фонду (пункти "е", "є" частини першої статті 19 ЗК України).

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною шостою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 50 Закону України "Про землеустрій" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до статті 123 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас пунктом 2 статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання з лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється, головним чином, у формі лісовпорядкування, яке передбачає, зокрема складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

Пунктом "а" частини першої статті 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (пункт 5 частини першої статті 27 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною дев'ятою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181- 184, 202- 204 ЗК України, Законів України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) та "Про землеустрій" (858-15) дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14.

З матеріалів справи встановлено, що земельні ділянки площею 1,7014 га та 1,6441 га, які знаходяться у смт Козин, намічені до передачі у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства згідно з Державною статистичною звітністю (форма 6-зем) обліковуються як землі, не надані у власність або постійне користування в межах населеного пункту (шифр рядка 96), сіножаті - 1,3171 га (ст. № 11), зелені насадження загального користування - 0,3843 га (ст. № 56), що підтверджується довідками Управлінням Держкомзему в Обухівському районі Київської області від 14 жовтня 2010 року №№ 3631, 3635.

Згідно з листом Державного підприємства "Київське лісове господарство" від 01 лютого 2016 року № 02-81 територія, на якій розташовані земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з кадастровими №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, починаючи з 2003 року за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 року не обліковуються за Державним підприємством "Київський лісгосп", що підтверджено завіреною копією з планшету лісовпорядкування 2003 року.

Листом Київського обласного та по місту Києву Управління лісового та мисливського господарства від 20 квітня 2016 року № 04-36/800 також підтверджено, що вищевказані земельні ділянки за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 року не відносяться до земель лісогосподарського призначення цього підприємства, тобто були вилучені до проведення лісовпорядкування 2003 року.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та пунктів 1, 4 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 459 (459/2011) Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Держана інспекція сільського господарства України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в Київській області, яка є територіальним органом Державної інспекції сільського господарства України та їй підпорядковується, від 18 липня 2013 року № 135/108 встановлено, що земельні ділянки площею 1,6441 га та 1,7014 га, які належать ОСОБА_4 і ОСОБА_2, складають частину земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні НМУ імені О. О.Богомольця для організації спортивно-оздоровчого табору "Медик" на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. На момент передачі у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_2 земельних ділянок, вилучених з постійного користування університету та повернутих до земель запасу Козинської селищної ради рішенням суду, ці ділянки не перебували у власності або користуванні НМУ імені О. О. Богомольця, інших осіб і відносилися до земель запасу Козинської селищної ради. Порушень вимог земельного законодавства України з боку Козинської селищної ради під час надання дозволу на розробку проектів землеустрою та їх затвердження, а також під час передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не виявлено.

З огляду на викладене суд першої інстанції дав належну оцінку наявним у справі доказам, на підставі яких достатньо повно встановив обставини, що мають значення для вирішення справи, врахував планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про відсутність підстав для отримання згоди Кабінету Міністрів України на вилучення зі складу земель лісогосподарського призначення при погодженні проектів землеустрою та відведенні земельних ділянок у власність у 2010 році, оскільки спірні земельні ділянки не перебували у складі земель лісогосподарського призначення.

Також правильним є висновок місцевого суду про те, що спірні земельні ділянки передані у власність ОСОБА_4 і ОСОБА_2 з додержанням вимог водного законодавства з огляду на таке.

Відповідно до статті 58 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно із статтею 60 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших

водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення

і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків

площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Відповідно до статті 88 ВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і

засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо

озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

З матеріалів справи встановлено, що рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 31 травня 2010 року №№ 18/18, 18/20 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було надано дозвіл на виготовлення проектної документації з визначення водоохоронної смуги та берегоукріпленню прибережної смуги вздовж земельних ділянок, намічених для відведення у власність.

На виконання вказаних рішень, керуючись технічними умовами Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 15 жовтня 2010 року №№ АД/8-1411, АД/8-1412, Товариство з обмеженою відповідальністю "Габіони України" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдніпропроект" розробили робочий проект визначення і облаштування водоохоронної зони та прибережної захисної смуги каналу, берегоукріплення вздовж земельних ділянок ОСОБА_11 і ОСОБА_2 в смт Козин Обухівського району Київської області. Вказаним робочим проектом передбачалося зведення берегоукріплення у вигляді вертикальної шпунтової підпірної стінки. Прибережна захисна смуга каналу, який впадає в річку Козинка, вздовж земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_2 встановлюється через умови, що склалися у вигляді смуги відведення для експлуатації берегозахисної споруди та зони залуження і заліснення для захисту вод каналу та річки від забруднення і засмічення. Ширина прибережної захисної смуги в проекті встановлена шириною 10 метрів.

Вказаний робочий проект було погоджено Управлінням Держкомзему в Обухівському районі Київської області, Відділом містобудування і архітектури Обухівської районної державної адміністрації, Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів та Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

Відділ містобудування і архітектури Обухівської районної державної адміністрації висновком від 18 жовтня 2010 року № 239-КВ погодив вищевказаний робочий проект і зазначив, що цим проектом витримані вимоги чинних нормативів.

21 жовтня 2010 року Управління Держкомзему в Обухівському районі Київської області надало висновок № 03-151/4290, яким погодило робочий проект за умов додержання вимог чинного законодавства України. Земельні ділянки загальною площею 3,35 га, які перебувають у власності ОСОБА_4 і ОСОБА_2, знаходяться в межах захисного масиву "Конча-Заспа-Плюти", який впадає в річку Козинка, у водоохоронній зоні річки Козинка, між шлюзом-регулятором №№ 3, 5, які входять у каскад гідротехнічних споруд захисного масиву. Приблизна площа прибережної захисної смуги каналу вздовж земельних ділянок становить 0,37 га. ОСОБА_4 і ОСОБА_2 зобов'язано використовувати земельні ділянки у відповідності з вимогами статті 96 ЗК України.

22 жовтня 2010 року Дніпровське басейнове управління водних ресурсів висновком № АД/8-1456 погодило робочий проект і зазначило про те, що його розроблено відповідно до технічного завдання замовника, технічних умов Дніпровського басейнового управління водних ресурсів та існуючої нормативно-технічної документації. Решта землевідводу за межами прибережної захисної смуги віднесена в проекті до водоохоронної зони річки Козинка, в межах якої передбачено проведення водоохоронних заходів для запобігання забрудненню поверхневих і ґрунтових вод. В проекті виконана оцінка впливу запроектованих заходів на навколишнє природне середовище.

Крім того, вказаний робочий проект також було погоджено висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київської області від 25 жовтня 2010 року № 16-12/12627, згідно з яким Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київської області не заперечує проти проектних рішень за умови дотримання чинного природоохоронного законодавства України та ВК України без права вирубки будь-яких зелених насаджень.

Рішенням Козинської селищної ради від 26 жовтня 2010 року № 10/26 було затверджено робочий проект визначення і облаштування водоохоронної зони та прибережної захисної смуги каналу, берегоукріплення вздовж земельних ділянок ОСОБА_4 і ОСОБА_2 в смт Козин Обухівського району Київської області, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Габіони України" у 2010 році.

Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що для зміни цільового призначення спірних земельних ділянок потрібно було отримати згоду Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, оскільки на час передачі вказаних земельних ділянок у власність ОСОБА_4 і ОСОБА_2 та подальшої зміни їх цільового призначення, вони не відносилися до земель лісогосподарського призначення, а перебували у землях запасу Козинської селищної ради, що було встановлено постановою Вищого господарського суду України від 01 жовтня 2010 року у справі № 10/124-09, Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 18 липня 2013 року № 135/108, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в Київській області, та планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 року.

Посилання апеляційного суду на те, що робочий проект встановлення та облаштування прибережної захисної смуги каналу у розмірі 10 метрів, який розроблений згідно з Державними будівельними нормами, а не нормами земельного законодавства, не може бути належним доказом зменшення ширини прибережної захисної смуги каналу річки Козинка, є помилковими з огляду на таке.

Відповідно до статті 87 ВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. На території водоохоронних зон забороняється: 1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; 3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф

місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного

господарства та геології. Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України. Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також

водоохоронного режиму, який діє на цих територіях. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з пунктом 2 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (486-96-п) , водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм.

У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад (пункти 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (486-96-п) ).

Затверджуючи робочий проект, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області зазначило, що для забезпечення стійкості берега каналу, який впадає в річку Козинка, вздовж земельної ділянки громадян робочим проектом передбачається будівництво берегоукріплення у вигляді вертикальної шпунтової підпірної стінки. В даному випадку прибережна захисна смуга каналу вздовж земельної ділянки встановлюється через умови, що склалися, у вигляді смуги відведення для експлуатації берегозахисної споруди та зони залуження і заліснення для захисту річки від забруднення і засмічення. Проектом проаналізовано вплив діяльності на стан навколишнього природного середовища і розроблено заходи з обмеження шкідливого впливу на довкілля.

Таким чином, обґрунтованим є висновок місцевого суду про законність рішень Козинської селищної ради від 31 жовтня 2010 року №№ 5/11, 5/12 про передачу у власність ОСОБА_4 і ОСОБА_2 земельних ділянок за наявності встановлених у відповідності з нормами чинного законодавства меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги.

Доводи касаційної скарги Першого заступника прокурора Київської області про те, що апеляційний суд помилково визначив початок перебігу позовної давності з 2012 року (час проведення перевірки), не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України 2004 року у випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з цим позовом, прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України 2004 року передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також указує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. І лише в разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

Верховний Суд України в постанові від 03 лютого 2016 року у справі№ 6-75цс15 зазначив, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа, право якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18).

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у 2012 році органам прокуратури стало відомо про оскаржувані рішення Козинської селищної ради та підстави для передачі відповідачам земельних ділянок, проте з цим позовом Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду лише в липні 2016 року, тобто з пропуском позовної давності.

Як роз'яснено в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З огляду на викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку про незастосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки судом не встановлено порушення прав та законних інтересів Кабінету Міністрів України, які б підлягали судовому захисту.

Крім того, Верховним Судом взято до уваги, що в пунктах 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), яке набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року, Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Головуючий	В. А. Стрільчук

Судді:	С. О. Карпенко

	В. О. Кузнєцов

	Д. Д. Луспеник С. О. Погрібний