Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 210/7632/13-ц

провадження № 61-30848св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

представники позивача: Маринченко ОленаВолодимирівна, Бушуєва Юлія Володимирівна, Капиш Вікторія Миколаївна,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представник відповідачів - адвокат ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Костенко В. В. від 18 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В. від 23 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 серпня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № ML-311/173/2008, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 25 000 дол. США зі сплатою 13,49% річних за користування кредитом на строк до 22 серпня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором цього ж дня між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № SR-311/173/2008, відповідно до якого остання зобов'язалася перед банком відповідати у повному обсязі за повне та своєчасне виконання ОСОБА_4 усіх зобов'язань, які виникли з кредитного договору від 22 серпня 2008 року № ML-311/173/2008.

12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ "ОТП Банк" передало (відступило) ТОВ "ОТП Факторинг Україна" права вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку із чим станом на 10 березня 2015 року утворилась заборгованість у сумі 2 221 914,60 грн, із яких: тіло кредиту - 20 349,62 дол. США, що еквівалентно 465 946,17 грн.; відсотки за користування кредитними коштами - 519,06 дол. США, що еквівалентно 11 884,94 грн; пеня - 1 744 083,49 грн, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2015 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № ML-311/173/2008 у сумі 2 221 914,60 грн. У задоволенні позову до ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності неналежного виконання позичальником ОСОБА_4 умов кредитного договору, в результаті чого утворилася заборгованість, яку вона, незважаючи на вимоги, не погасила. Відмовляючи в позові до поручителя ОСОБА_5, суд зазначив про те, що набувши право вимоги за договором купівлі-продажу кредитного портфелю, позивач набув право вимоги лише до позичальника, а не до поручителя.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 11 липня 2017 року про виправлення описки апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з позичальника ОСОБА_4 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № ML-311/173/2008 за період до 08 квітня 2013 року в сумі 856 961,76 грн, яка складається із тіла кредиту в розмірі 18 266,27 дол. США, що еквівалентно 418 243,61 грн; відсотків в розмірі 447,10 дол. США, що еквівалентно 10 237,27 грн; пені в розмірі 428 480,88 грн.

Стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_4 і поручителя ОСОБА_5 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № ML-311/173/2008 за період з 08 квітня 2013 року та станом на 10 березня 2015 року в сумі 98 700,46 грн, яка складається із тіла кредиту в розмірі 2083,35 дол. США, що еквівалентно 47 702,56 грн; відсотків в розмірі 71,96 дол. США, що еквівалентно 1647,67 грн; пені в розмірі 49 350,23 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що за умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року до позивача перейшло право вимоги як до боржника, так і до поручителя щодо сплати загальної суми заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № ML-311/173/2008. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 09 жовтня 2013 року, а своїм правом вимоги дострокового виконання боргових зобов'язань позивач не скористався, то в силу вимог частини четвертої статті 559 ЦК України порука ОСОБА_5 є припиненою за зобов'язаннями, які виникли до 08 квітня 2013 року. Тому заборгованість, яка виникла до 08 квітня 2013 року, підлягає стягненню лише з позичальника ОСОБА_4, а солідарну відповідальність зі сплати кредитної заборгованості, розрахованої станом на 10 березня 2015 року, позичальник та поручитель несуть з 08 квітня 2013 року.

У липні 2017 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з'ясували всіх фактичних обставин справи; не врахували, що позивач звернувся до суду 09 жовтня 2013 року, тобто в межах шестимісячного строку після настання строку виконання основного зобов'язання - 22 серпня 2013 року. Крім того, позичальником частково здійснювалися оплати за кредитним договором до 27 червня 2012 року, тому порука не може вважатися припиненою і зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі мають виконати солідарно відповідачі. Крім того, зменшуючи розмір пені, апеляційний суд не врахував, що пеня обумовлена позивачем у позові була нарахована за один рік з 10 березня 2014 року по 10 березня 2015 року, тобто в межах позовної давності, передбаченої пунктом 1 частиною другою статтею 258 ЦК України.

У жовтні 2017 року до касаційного суду надійшли заперечення ОСОБА_5 на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, відповідач просила залишити її без задоволення.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд установив, що 22 серпня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № ML-311/173/2008, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 25 000 дол. США зі сплатою 13,49% річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення кредиту до 22 серпня 2013 року.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № SR-311/173/2008, відповідно до якого остання зобов'язалася перед банком відповідати у повному обсязі за повне та своєчасне виконання ОСОБА_4 усіх зобов'язань, які виникли з кредитного договору від 22 серпня 2008 року № ML-311/173/2008.

12 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ "ОТП Банк" передало (відступило) ТОВ "ОТП Факторинг Україна" права вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що позичальник порушила умови договору, не сплачувала нараховані банком відсотки, не погашала кредит, унаслідок чого станом на 10 березня 2015 року утворилась заборгованість у сумі 2 221 914,60 грн, яка складається із тіла кредиту у розмірі 20 349,62 дол. США, що еквівалентно 465 946,17 грн.; відсотків за користування кредитними коштами, нараховані за період з 22 вересня 2008 року по 27 червня 2012 року у розмірі 519,06 дол. США, що еквівалентно 11 884,94 грн; пені, нарахованої за період з 10 березня 2014 року по 10 березня 2015 року у розмірі 1 744 083,49 грн.

09 жовтня 2013 року позивач звернувся до суду з указаним позовом до позичальника ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_5 про солідарне стягнення вказаної кредитної заборгованості.

Із заявою про застосування позовної давності відповідачі до суду першої інстанції не зверталися.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 4.1 договору поруки передбачено, що цей договір діє до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Термін кредитного договору встановлено до 22 серпня 2013 року.

Із наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості вбачається, що останній платіж боржником здійснено 27 червня 2012 року.

Банк звернувся до суду з позовом 09 жовтня 2013 року.

Таким чином, в силу вимог статті 559 ЦК України порука ОСОБА_5 не є припиненою за зобов'язаннями щодо повернення щомісячних платежів за період з 22 лютого по 22 серпня 2013 року (термін дії кредитного договору).

Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд належної оцінки доводам позивача щодо виниклої у відповідачів суми кредитної заборгованості не надав, належним чином не з'ясував період, за який вона виникла та період, за який відповідачі несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Крім того, зменшуючи розмір пені, апеляційний суд не врахував, що пеня обумовлена позивачем у позові була нарахована за один рік з 10 березня 2014 року по 10 березня 2015 року, тобто включає період поза межами строку кредитування (22 серпня 2013 року).

Апеляційний суд не врахував, що кредитор позбавлений права нараховувати відсотки та інші платежі, передбачені кредитним договором, після спливу строку кредитування, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.