Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа № 461/1094/17

провадження № 61-11852св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С.Ф.,

учасники справи:

позивач - фермерське господарство "БуркаВ. В.",

відповідачі: прокуратура Львівської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства "Бурка В. В." на рішення Галицького районного суду м. Львова у складі судді Радченко В. Є. від 09 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мельничук О. Я., Ніткевича А. В., від 11 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року фермерське господарство "Бурка В. В."

(далі - ФГ "Бурка В. В.") звернулося до суду з позовом до прокуратури Львівської області, Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 31 жовтня 2016 року фермерське господарство направило на адресу Національного антикорупційного бюро України заяву про вчинення виконуючим обов'язки прокурора Сокальського району Львівської області ОСОБА_5 кримінального правопорушення, яке вказану заяву для вирішення питання направило до прокуратури Львівської області. 15 листопада 2016 року прокуратура Львівської області направила позивачу листа, в якому зазначила, що підстав для внесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та проведення досудового розслідування за вказаною заявою не встановлено. 30 січня 2017 року позивач звернувся до прокуратури Львівської області щодо надання підтверджуючих документів про результати розгляду його заяви, на що 02 лютого 2017 року отримав повторно відповідь про відсутність підстав для внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення в ЄРДР. Позивач вказував, що такими діями прокуратури фермерському господарству завдано моральної шкоди, яка полягає у приниження ділової репутації, розмір якої оцінює у 1 000 000 грн.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 березня 2017 року у задоволенні позову ФГ "Бурка В. В." відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів підтверджуючих факт протиправних дій або бездіяльності прокуратури Львівської області, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та діями (бездіяльністю) відповідача, що виключає можливість покладення на державу обов'язку із відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу ФГ "Бурка В. В." відхилено, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 березня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. Вважав, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ФГ "Бурка В. В." просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем повністю доведені позовні вимоги належними та допустимими доказами. При цьому судами попередніх інстанцій порушено норми статей 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України, статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судами не взято до уваги рішення Конституційного Суду України№12-рп/2001 від 03 жовтня 2001 року (v012p710-01) , №6-зп від 25 листопада 1997 року, №9-зп від 25 грудня 1997 року.

У липні 2017 року від прокуратури Львівської області надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційноїінстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України 2004 року суди розглядають у порядку цивільного судочинствасправи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинного ЦПК (1618-15) України.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Статтями 1, 12 ГПК України (в редакції чинній на час пред'явлення позову) передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.

Стаття 4 ГПК України передбачає право юридичної особи на звернення до господарського суду.

У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ).

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 2 ГК Українипередбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи (частина перша статті 1 Закону України "Про фермерське господарство").

Спори, що виникають між юридичними особами та органами державної влади при реалізації ними своїх повноважень, за своїм суб'єктним складом підвідомчі господарським судам.

Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.

Майнові відносини (у розумінні статті 4 ГК України) суб'єктів господарювання з юридичними особами, у тому числі тими, що не є суб'єктами господарювання (органами державної влади), регулюються ГК та ГПК (1798-12) України.

Відповідний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 461/1930/16-ц (провадження № 14-60цс18).

Відмовляючи в позові ФГ "Бурка В. В.", суди не надали оцінки тій обставині, що ФГ "Бурка В.В." заявило вимогу до прокуратури Львівської області та Державної казначейської служби України лише про відшкодування моральної шкоди, завданої діями суб'єкта владних повноважень, така вимога не об'єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду.

Таким чином, суди дійшли помилкового висновку про відмову в позові ФГ "Бурка В.В.", оскільки вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції господарських судів України, тому провадження у вказаній справі необхідно закрити.

Відповідно до приписів статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, тому відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України є підставою для їхнього скасування із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фермерського господарства "Бурка В. В." задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 травня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом фермерського господарства "Бурка В. В." до прокуратури Львівської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди закрити.

Повідомити заявникові, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта