П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 752/14744/14-ц

провадження № 61-46896св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

заінтересована особа - Орган опіки та піклування Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження дві касаційні скарги ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про визнання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення опікуна.

Свою заяву ОСОБА_4 обґрунтовувала тим, що ОСОБА_5, який є її сином, проживає разом з нею, є інвалідом другої групи з дитинства та страждає на важке психічне захворювання, у зв'язку із чим він неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні у Київській міській клінічній психоневрологічній лікарні № 1. З 1997 року ОСОБА_5 перебуває на обліку в Київському міському психоневрологічному диспансері № 2. У зв'язку з хворобою він не здатен усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними; потребує як медичного догляду та лікування, так і сторонньої допомоги, а тому потребує встановлення над ним опіки.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року заяву ОСОБА_4 задоволено. Вирішено визнати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, недієздатним; встановити опіку над ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1; призначити його опікуном ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженку м.Києва, що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи заяву ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що висновком судово-психіатричної експертизи від 23 квітня 2015 року встановлено, що ОСОБА_5 страждає на стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії параноїдної, безперервний тип перебігу й за своїм психічним станом не здатний усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та потребує встановлення опіки.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_5 недієздатним, встановлення над ним опіки і призначення опікуна.

У поданій до Верховного Судукасаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судом безпідставно не було призначено повторну стаціонарну судово-психіатричну експертизу, не здійснено виклик ОСОБА_5 до суду та не повідомлено учасників справи про заміну складу суду.

Крім того, в поданій в листопаді 2018 року касаційній скарзі заявник просить розглядати його скаргу в режимі відеоконференції.

Таке клопотання заявника задоволенню не підлягає, оскільки не відповідає вимогам статті 212 ЦПК України. Зокрема, заявником не зазначено приміщення суду, до якого він зможе з'явитися для прийняття участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції та якому слід доручити проведення відеоконференції.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні заяви про визнання ОСОБА_5 недієздатним та встановлення над ним опіки, суд апеляційної інстанції виходив з такого.

З огляду на наявність у справі суперечливих документів щодо психічного стану здоров'я ОСОБА_5 та його здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що є істотною обставиною при вирішенні питання про визнання особи недієздатною та встановлення над ним опіки, з урахуванням клопотання представника ОСОБА_5, а також зважуючи на те, що встановлення таких обставин потребує спеціальних знань в області психіатрії, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва 05 липня 2016 року, постановила ухвалу про призначення повторної судової психіатричної експертизи стосовно ОСОБА_5, проведення якої доручила експертам Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 25 від 22 червня 2017 року ОСОБА_5 потребує проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.

Також суд апеляційної інстанції установив, що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №71 від 26 квітня 2017 року, яка була проведена на підставі постанови слідчого відділу поліції №4 Шевченківського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві в рамках розслідування кримінального провадження № 12017100100000026, у період часу, до яких відносяться правопорушення, в скоєнні яких ОСОБА_5 підозрюється (1 та 3 січня 2017 року) він виявляв ознаки психічного захворювання - шизофренії параноїдної, стан неповної ремісії (згідно з МКХ-10, шифр- F20.04), у стані тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не знаходився. За своїм психічним станом у періоди часу, до яких відносяться правопорушення, в скоєнні яких ОСОБА_5 підозрюється він не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. У теперішній час ОСОБА_5 виявляє ознаки шизофренії параноїдної, стан неповної ремісії (згідно з МКХ-10,шифр F-20.04), що істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_5 рекомендовано застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Згідно з повідомленням ГУ НП України у м. Києві від 10 січня 2017 року ОСОБА_5 4 січня 2017 року Шевченківським управлінням поліції ГУНП у м. Києві пред'явлено підозру за частиною другою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України.

Крім того, на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд установив, що ОСОБА_5 розшукується Голосіївським УП як безвісно зникла особа. Його представник ОСОБА_6 підтвердив, що ОСОБА_5 перебуває у розшуку за матеріалами кримінального провадження. Заявник ОСОБА_4 також, зазначила, що за місцем реєстрації ОСОБА_5 не проживає і фактичне його місце проживання їй не відомо. В судове засідання, призначене судом апеляційної інстанції, ОСОБА_5 не з'явився.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Частинами першою та другою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод і інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Аналогічна норма містилася в статті 3 ЦПК України в редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в судові рішення в касаційному порядку.

З огляду на зазначені приписи норм закону кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого порушеного цивільного права, а також оспорюваного цивільного інтересу, що загалом може розумітися як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість.

Таким чином, оспорювати судове рішення може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною по справі, але якщо таке рішення порушує її права.

Наявність судового рішення про визнання особи недієздатною дійсно суттєво обмежує права особи, які полягають в реалізації нею своїх прав, в той час як відмова у визнанні особи недієздатною, навпаки, не несе для особи жодних негативних наслідків, які погіршують становище особи, та не порушує права, свободи та охоронювані законом інтереси (обов'язки) такої особи.

Доводи скаржника про те, що суди посилались на обставини, які не підтверджені доказами не заслуговують на увагу, оскільки суди установили факт знаходження ОСОБА_5 в розшуку саме на підставі наявних в матеріалах справи доказах та поясненнях його матері та його представника.

Крім того, факт незнаходження ОСОБА_5 за місцем свого проживання унеможливлював призначення та проведення стаціонарної судової психіатричної експертизи, та спростовує аргументи касаційної скарги щодо відсутності виклику ОСОБА_5 в судове засідання.

Щодо неповідомлення учасників справи про заміну колегії суддів в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає, що ці посилання не є юридично значимими для скасування судових рішень, оскільки в судовому засіданні були присутні як мати ОСОБА_5, так і його представник, які не ставили під сумнів повноважність складу суду, що прийняв спірне рішення.

З огляду на наведене, доводи касаційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться лише до незгоди із судовим рішенням.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій без змін з підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв