розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2017 року у складі суддів Макарова М. О., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому просив: визнати 60/200 домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_6; в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_4 право власності за кожним на 30/200 частин цього домоволодіння; визнати за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_6 право власності на автотранспортний засіб HONDA ACCORD, д. н. НОМЕР_1, 2008 року випуску.

Позов мотивовано тим, що з 15 липня 1983 року позивач з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюбні стосунки фактично припинені. В період перебування у шлюбу за спільні кошти сторонами набуто спільне майно, яке позивач просив поділити між подружжям в судовому порядку.

Рішенням Жотневого районного суду м. Дніпропетрвоська від 30 червня 2016 року у складі судді Батманова В. В. позов задоволено частково.

В порядку поділу майна подружжя: визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_2; визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1, а також визнано за ОСОБА_6 право власності на автотранспортний засіб HONDA ACCORD, державний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 6 890 грн.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що майно набуте під час шлюбу між сторонами підлягає поділу, тому обґрунтованими є вимоги про поділ майна подружжя, шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_2, а за ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1, а також визнання за ОСОБА_6 права власності на автотранспортний засіб HONDA ACCORD, д. н. НОМЕР_1, 2008 року випуску.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання 60/200 домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя суд першої інстанції виходив з того, що вказана частина домоволодіння набута у власність ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 04 грудня 2003 року, тому, відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України є її особистою приватною власністю та поділу між подружжям не підлягає.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 - особи, яка не брала участь у справі задоволено. Рішення суду першої інстанції в частині поділу нерухомого майна - квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні даних вимог.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом не перевірено чи відповідатиме поділ вищевказаних квартир рівності часток у власності подружжя, з урахуванням наявності у сторін неповнолітньої дитини. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_8 посилався на те, що вказані квартири належать йому на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2014 року, разом з тим, ця особа не була залучена до участі у справі та пір фактично вирішено щодо його мана.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно розглянув справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі та рішення суду не змінювало і не вирішувало її прав, тому ОСОБА_8 не мав право право на апеляційне оскарження цього рішення. ОСОБА_8 не було надано жодного доказу на підтвердження у нього права на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 Судове рішення, яке набрало законної сили є підставою для державної реєстрації прав та обтяжень. У зв'язку з відсутністю факту реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_8 останній, відповідно до чинного законодавства не набув права власності на це майно та не є його власником. Крім того, строк для примусового виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2014 року минув, а ОСОБА_8 протягом більше трьох років не звертався за таким виконанням. При цьому, право власності на зазначені об'єкти нерухомості на час розгляду справи було зареєстровано за позивачем тому підлягало поділу між подружжям.

Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі про поділ спільного майна подружжя до набрання судових рішень у справі за позовом ОСОБА_4 до компанії Хагворт Менеджмент Лімітед, ОСОБА_8, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О. М. про визнання недійсним договору про відступлення права за іпотечним договором, та у справі за позовом ОСОБА_4. до ТОВ "Кредекс Фінанс", Хагворт Менеджмент Лімітед, про визнання недійсним договору про відступлення права за іпотечним договором.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

ОСОБА_8 подав заяву про поворот виконання судового рішення, у якій просить вирішити питання про поворот виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2016 року та відмовити ОСОБА_4 у задоволенні касаційної скарги. В порядку повороту виконання рішення суду припинити право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, визнати та зареєструвати право власності на вказані квартири за ОСОБА_8, скасувати записи про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_6, зобов'язати органи нотаріату здійснити реєстрацію права власності на квартири за ОСОБА_8

Вказана заява задоволенню не підлягає, оскільки поворот виконання - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. В даному випадку у заяві про поворот виконання рішення суду ОСОБА_8, який не був стороною виконавчого провадження та не брав участі у справі про поділ спільного майна подружжя, фактично просить задовольнити вимоги щодо права власності, в тому числі припинення права власності на нерухоме майно, визнання за ним права власності та проведення державної реєстрації, що не було предметом розгляду судів і такі вимоги не відповідають змісту інституту повороту виконання рішення та прав на захист яких він спрямований. Зазначені у заяві вимоги не спрямовані на поворот виконання скасованого судового рішення, а фактично зводяться до вирішення окремого спору по суті щодо права власності на нерухоме майно.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду слід зазначити наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

За змістом статті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 69 СК Українидружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу та розділити майно за взаємною згодою.

Згідно статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач, в порядку поділу спільного майна подружжя просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2, а за ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1.

Під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_8 - особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції встановив наявність рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2014 року, за яким ОСОБА_8 є власником зазначених вище квартир та це нерухоме майно витребувано на його користь з незаконного володіння ОСОБА_4

У зв'язку з наведеним, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказане майно не підлягає поділу між подружжям - ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Факт належності вказаних квартир ОСОБА_8 на підставі зазначеного судового рішення не заперечується позивачем у касаційній скарзі, при цьому, його доводи про відсутність реєстрації права власності на це майно за ОСОБА_8 не спростовує висновків апеляційного суду про відсутність підстав для його поділу між подружжям.

Доводи касаційної скарги про безпідставне не зупинення апеляційним судом провадження у справі до набрання судовими рішеннями у інших справах законної сили є необґрунтованими, оскільки вказане клопотання було розглянуто апеляційним судом в судовому засіданні у встановленому процесуальним законом порядку. Крім того, вирішення інших справ за позовом ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів про відступлення прав за іпотечними договорами не впливало на розгляд спору щодо поділу спільного майна подружжя.

Суд касаційної інстанції, за приписами статті 400 ЦПК Українине має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.