розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 18 липня 2017 року у складі колегії суддів: Фурман Т. Г., Пузанової Л. В., Склярської І. В.,

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду до

ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Бережна І. О., підстави якого змінила під час розгляду справи та, уточнивши вимоги, просила визнати недійсним заповіт, складений 18 травня 2016 року ОСОБА_6, в частині розпорядження нерухомим майном - 58/100 частинами житлового будинку АДРЕСА_1, а також недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України, застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами спадкового договору, укладеного 19 грудня 2011 року між позивачем та ОСОБА_6, після смерті останньої до ОСОБА_1 перейде у власність 58/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 який розташований на земельній ділянці розміром 793,30 кв. м.

18 травня 2016 року ОСОБА_6 складено та нотаріально посвідчено заповіт щодо всього належного їй майна, у тому числі і щодо майна, зазначеного у спадковому договорі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла.

Оскільки заповіт був складений відчужувачем щодо майна, вказаного у спадковому договорі, то в силу закону цей заповіт є нікчемним, що є підставою для застосування наслідків недійсності нікчемного заповіту.

Крім наведеного, позивач посилалася на те, що у зв'язку з хворобою ОСОБА_6 не могла здійснити розпорядчу дію на випадок смерті, що в силу частини першої статті 225 ЦК України є підставою для визнання заповіту недійсним.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 27 лютого 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт, складений 18 травня 2016 року ОСОБА_6, зареєстрований у Спадковому реєстрі приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Бережною І. О. в частині розпорядження нерухомим майном - 58/100 частинами житлового будинку з відповідною частиною господарчих будівель і споруд АДРЕСА_1, на земельній ділянці розміром 793,3 кв. м.

Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину - заповіту, складеного 18 травня 2016 року ОСОБА_6, шляхом скасування його в реєстрації в Спадковому реєстрі за номером № 58681784, в частині розпорядження нерухомим майном - 58/100 частинами житлового будинку з відповідною частиною господарчих будівель і споруд АДРЕСА_1, на земельній ділянці

розміром 793,3 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при складанні заповідального розпорядження ОСОБА_6 розпорядилася майном, яке на той час було предметом спадкового договору, у зв'язку з чим, відповідно до частини другої статті 1307 ЦК України такий заповіт є нікчемним, що є підставою для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину в частині майна, яке є предметом спадкового договору.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставин для визнання заповіту недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 18 липня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що задовольняючи позов, суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що за життя ОСОБА_6 порушила перед судом питання про розірвання спадкового договору через невиконання набувачем його умов, і рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 26 січня 2017 року, спадковий договір був розірваний.

Оскільки заповіт був складений і посвідчений в період дії спадкового договору, але за наявності судового рішення про розірвання цього спадкового договору, яке на час вирішення спору набрало чинності, апеляційний суд виходив з того, що в результаті розпорядження ОСОБА_6 належним їй майном, в тому числі і предметом спадкового договору, не є порушенням прав позивача, а рішення суду про визнання заповіту недійсним не відновить права останньої, як набувача за спадковим договором, враховуючи факт його розірвання, та відсутність у неї прав на спадкування як за законом, так і за заповітом.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки безпідставно не задовольнив клопотання позивача про перенесення розгляду справи, розглянув справу за її відсутності в період її тимчасової непрацездатності, чим позбавив її можливості здійснити належним чином захист своїх прав.

Заявник посилається на те, що визнання недійсним заповіту, складеного 18 травня 2016 року ОСОБА_6 із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину, є саме правом позивача, яке порушено при складанні цього заповіту.

Висновки апеляційного суду про те, що на час розгляду справи права ОСОБА_1 не порушуються, не відповідають чинному законодавству, оскільки відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Крім того, апеляційним судом не враховано, що Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справи було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 червня

2016 року та ухвали апеляційного суду Херсонської області від 26 січня

2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про розірвання спадкового договору. Вирішення цієї справи напряму залежало від вирішення названої справи, але суд апеляційної інстанції не звернув на це уваги та передчасно ухвалив рішення.

Позивач вважає рішення суду першої інстанціє законним та обґрунтованим, оскільки відповідно до частини другої статті 1307 ЦК України, заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційні скарги, письмових заперечень щодо її змісту і вимог до суду не направили.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано Верховному Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що 19 грудня 2011 року між ОСОБА_6 та

ОСОБА_1 був укладений спадковий договір, відповідно до умов якого після смерті ОСОБА_6 у власність ОСОБА_1, перейшли належні на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 15 квітня 1992 року, 58/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 793,3 кв. м.

Відповідно до пункту 8 вказаного спадкового договору, за згодою сторін на відповідача були покладені такі обов'язки: сплачувати усі витрати, пов'язані з обслуговуванням 58/100 частини житлового будинку; проводити дрібний ремонт 58/100 частини житлового будинку; забезпечувати позивачку лікувальними засобами, згідно з рецептами лікарів; у разі смерті позивачки поховати її.

05 травня 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання спадкового договору, з підстав невиконання набувачем його умов.

18 травня 2016 року ОСОБА_6 складено та нотаріально посвідчено заповіт щодо всього належного їй майна на користь іншої особи, у тому числі і щодо майна, зазначеного у спадковому договорі.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області віл 21 червня 2016 року спадковий договір розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла.

Предметом позову у даній справі є визнання заповіту недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Як на підставу для визнання вищевказаного заповіту недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, позивач посилалася на положення частини другої статті 1307 ЦК України, оскільки до заповіту було включено майно, відносно якого складено спадковий договір.

Згідно зі статтею 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень (частина перша статті 1308 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини другої статті 1307 ЦК України заповіт, складений відчужувачем щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним.

Разом з тим, при укладенні спадкового договору цивільна правоздатність відчужувача не обмежується, адже право на складання заповіту у нього існує. Заповіт, складений раніше або пізніше, яким охоплене те ж саме майно, що і спадковим договором, залишається чинним і лише після настання смерті заповідача (відчужувача) буде з'ясовано, чи може заповіт вважатися нечинним повністю або в частині.

З моменту складання заповіту і до моменту смерті відчужувача за спадковим договором можуть настати такі юридичні факти, які створюватимуть можливість для спадкування спадкоємцям за заповітом в повному обсязі (наприклад, визнання недійсним спадкового договору, його розірвання).

Такий висновок зумовлюється тим, що чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання документів, що підтверджують його права на майно, що заповідається. Отже, і в цьому випадку заповідач має право скласти заповіт, а питання щодо чинності заповіту вирішуватиметься після відкриття спадщини (смерті відчужувача).

Суд апеляційної інстанції встановив, що за життя ОСОБА_6, 05 травня 2016 року, тобто до складання заповіту 18 травня 2016 року порушила перед судом питання про розірвання спадкового договору, укладеного з ОСОБА_1 з підстав невиконання його умов, та рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 26 січня 2017 року, вказаний спадковий договір розірвано.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 червня 2016 року про розірвання спадкового договору ухвалено до настання смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6

Ухвала апеляційного суду Херсонської області від 26 січня 2017 року про залишення цього рішення суду без змін ухвалено із залученням процесуального правонаступника ОСОБА_6 - ОСОБА_3

Встановивши, що заповіт складено і посвідчено в період дії спадкового договору, але за наявності судового рішення про розірвання цього спадкового договору, ухваленого за життя відчужувача, та яке на час вирішення цього спору набрало законної сили, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що в результаті розпорядження

ОСОБА_6 належним їй майном, в тому числі і предметом спадкового договору, не є порушенням прав позивача, як набувача за спадковим договором, враховуючи факт його розірвання, та відсутність у неї прав на спадкування як за законом, так і за заповітом, а тому підстави для визнання заповіту недійсним відсутні.

У зв'язку з розірванням спадкового договору за позовом відчужувача, поданого за його життя, у спадкоємця виникло право спадкування за заповітом в повному обсязі.

Обставини щодо визнання заповіту недійсним на підставі частини другої статті 225 ЦК України позивачем не доведено та судами під час розгляду справи не встановлено.

Доводи касаційної скарги щодо неправильності застосування до спірних правовідносин норм матеріального права спростовуються встановленими у справі обставинами та наведеними вище нормами, якими врегульовано правовідносини, що виникають з укладення спадкового договору, його виконання та розірвання, а також щодо підстав недійсності (нікчемності) заповіту.

Доводи касаційної скарги позивача щодо неврахування апеляційним судом обставин касаційного оскарження нею рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 26 січня 2017 року, яким розірвано спадковий договір, не спростовують наведених вище висновків суду у цій справі та правового значення для її правильного вирішення не мають, оскільки згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року вказані судові рішення були залишені без змін.

Аргументи касаційної скарги щодо порушення прав позивача на участь у апеляційному розгляді справи, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що позивач та її представник були повідомлені належним чином про день, час та місце розгляду справи, позивач та її представник були присутні в судовому засіданні апеляційного суду 11 квітня 2017 року, подали заперечення на апеляційну скаргу, та у повному обсязі мали можливість реалізувати надані їй законом процесуальні права щодо доведення заявлених нею позовних вимог та спростування доводів апеляційної скарги відповідача. При цьому, 16 травня 2017 року за клопотанням позивача у справі оголошувалась перерва, а подана нею вдруге з тих же підстав заява про оголошення у справі перерви та призначення її на іншу дату, розглянуто апеляційним судом у встановленому процесуальним законом порядку. Доводи, викладені позивачем у запереченнях на апеляційну скаргу, перевірені апеляційним судом належним чином, висновки щодо яких мотивовано викладено в ухваленому ним рішенні.

Законне і обґрунтоване судове рішення не може бути скасовано з одних лише формальних підстав.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердились під час касаційного провадження, не спростовують висновків апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, та фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.