Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 333/362/17

провадження № 61-32807 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

третя особа - орган опіки та піклування районної Адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському районі,

представник органу опіки та піклування районної Адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському районі - ОмельчукВікторія Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа - орган опіки та піклування районної Адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському районі, про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя

у складі судді Ярошенко А. Г. від 04 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Полякова О. З. від 09 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_6, третя особа - орган опіки та піклування районної Адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському районі, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 04 серпня 2012 кроку по 05 лютого 2015 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після розірвання шлюбу дитина проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2016 року з ОСОБА_6 на її користь було стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,

у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 26 вересня

2016 року.

Зазначала, що ОСОБА_6 з часу розірвання шлюбу не бачився та не спілкувався з сином, таким чином тривалий час не виконує свої зобов'язання щодо матеріального утримання своєї дитини, не цікавиться розвитком та здоров'ям сина, не приймає будь-яким чином участі у житті дитини, не підтримує родинних стосунків.

З урахуванням викладеногоОСОБА_4 просила суд позбавити

ОСОБА_6 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнути судові витрати у справі.

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя

від 04 вересня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що лише факт неявки батька до дошкільного закладу не дає підстав позбавити його батьківських прав, інших доказів умисного ухилення від виконання батьком обов'язків, немає, орган опіки та піклування не погодився з позбавленням відповідача батьківських прав.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя

від 04 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд повно і всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Крім того, посилання в апеляційній скарзі на заборгованість ОСОБА_6 по сплаті аліментів на утримання дитини не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки не відповідають вимогам закону,

а саме статті 164 СК України. Орган опіки та піклування вважав недоцільним позбавлення відповідача батьківських прав і підстав для відступлення від цього висновку немає.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не піклувався про дитину, не брав участі в її вихованні та матеріальному забезпеченні, що негативно впливає на належний рівень її життя, малолітня дитина перебуває на її утриманні. Зазначає, що судами не були враховані та досліджені в повній мірі матеріали справи, у зв'язку з чи порушено норма матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої та третьої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Частиною третьою статті 157 СК України закріплено, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 164 СК України мати, батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Належним чином дослідивши і оцінивши подані сторонами докази, суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_4 не надала належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання дитини, яка б свідчила про наявність підстав для застосування до ОСОБА_6 крайнього заходу впливу, у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо малолітнього сина.

Також згідно з висновком органу опіки та піклування від 16 травня 2017 року щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 щодо малолітньої дитини є недоцільним (а. с. 66).

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що підстав для відступлення від висновку органу опіки та піклування немає.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач свідомо ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання своєї дитини, а суди не дослідили в повній мірі матеріали справи безпідставні, оскільки направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 09 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк