Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 283/367/13-ц

провадження № 61-21075св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю.В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за заявами ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 січня 2014 року у складі судді Тимошенка А. О. в справі за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного Транспорту України" про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_4 на ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 20 лютого 2017 року у складі судді Міхненка С. Д. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Широкової Л. В., Кочетова Л. Г., Шевчук А. М., та на ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2017 року у складі судді Ярмоленка В. В. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" (далі - ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України") про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 22 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Житомирської області від 07 квітня 2014 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 січня 2014 року за нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що підставою для перегляду вказаного рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами є те, що відповідач не довів до його відома існування наказу від 09 лютого 2012 року № ЦУПП-4/34 "Про перенесення робочих днів у 2012 році" та графіку роботи відокремленого структурного підрозділу "Пенізевицьке кар'єроуправління" ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" на 2012 рік, відповідно до яких робочий день з понеділка 30 квітня 2012 року перенесено на суботу 28 квітня 2012 року, чим фактично позбавив його можливості оскаржити наказ про звільнення з інших підстав. У зв'язку з цим його відсутність на роботі була обумовлена поважною причиною, оскільки він вважав цей день вихідним.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив скасувати рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 січня 2014 року та призначити справу до нового судового розгляду.

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 січня 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2017 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що указані заявником обставини не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК України, а тому не можуть вважатися підставою для скасування рішення суду.

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із ще однією заявою про перегляд рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 січня 2014 року за нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що підставою для перегляду вказаного рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами є те, що звільнення ОСОБА_4 було здійснено відповідно до наказу від 23 травня 2012 року № 37/ос на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з відсутністю на роботі протягом більше чотирьох місяців, однак 17 січня 2013 року відповідач по справі змінив причини формулювання звільнення та звільнив ОСОБА_4 на підставі частини першої статті 41 КЗпП України відповідно до наказу від 17 січня 2013 року № 02/ос.

На момент зміни формулювання причини звільнення підприємством не було проведено розрахунок з ОСОБА_4 Крім того, його було звільнено в період його тимчасової непрацездатності з 03 травня 2012 року по 31 травня 2012 року.

У трудову книжку ОСОБА_4 не були внесені зміни у зв'язку зі зміною підстави звільнення за частиною першої статті 41 КЗпП України та на даний час існує запис про його звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України.

Таким чином, про існування зміни причини звільнення заявнику на момент вирішення спору відомо не було.

07 грудня 2016 року ОСОБА_4 з отриманої копії виписки від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Малинської районної дирекції Житомирського обласного відділення стало відомо про перерахунок коштів на рахунок "Пенізевицького кар'єроуправління" за 17 днів непрацездатності в розмірі 4 592,55 грн, решту коштів в сумі 810,45 грн мало бути перераховано відповідачем на банківську картку ОСОБА_4, однак цього зроблено не було.

Вищезазначена обставина, а саме те, що роботодавець не здійснив з ОСОБА_4 розрахунку, стала відома останньому лише 07 грудня 2016 року і, на його думку, є нововиявленою обставиною.

З огляду на викладене, вважаючи нововиявленою обставиною непроведення роботодавцем повного з ним розрахунку по заробітній платі на момент зміни формулювання причин звільнення, ОСОБА_4 просив суд задовольнити заяву та скасувати рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 січня 2014 року і призначити справу до нового судового розгляду.

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 20 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 січня 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 20 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 20 лютого 2017 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що указані заявником обставини не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК України, а тому не можуть вважатися підставою для скасування рішення суду.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 20 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 20 квітня 2017 року скасувати, і ухвалити нове рішення, яким заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами задовольнити, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані ухвали не відповідають засадам законності і обґрунтованості, постановлені з порушенням норм процесуального права та є помилковими. Судами не було повно і всебічно з'ясовано обставини, на які посилався заявник як на підставу своїх вимог про перегляд справи за нововиявленими обставинами. Судом помилково зазначено, що наведені заявником підстави не є нововиявленими. На момент зміни відповідачем формулювання причин звільнення ОСОБА_4 наказом від 17 січня 2013 року № 02/ос підприємство не провело з ним розрахунок. Зміни до наказу, яким його було звільнено з посади, внесено в період його тимчасової непрацездатності з 03 травня 2012 року по 31 травня 2012 року. З копії виписки від 07 грудня 2016 року № 1010 з реєстру про відшкодування матеріального забезпечення по втраті працездатності заявнику стало відомо, що Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Житомирського обласного відділення Малинської міжрайонної дирекції було перераховано на рахунок Пенізевицького кар'єроуправління ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" відшкодування за 17 днів непрацездатності ОСОБА_4 у розмірі 4 592,55 грн по лікарняному листу, проте 810,45 грн, які мали бути перераховані заявнику на його банківську картку, відповідачем не виплачено. Оскільки обставина невиплати йому роботодавцем грошових коштів у розмірі 810,45 грн існувала на момент вирішення спору по суті та не була відома позивачу з незалежних від нього причин, він не мав змоги захистити свої трудові права у цій частині на момент розгляду справи по суті.

Також вважає незаконною зміну підстав його звільнення з пункту 5 статті 40 КЗпП України на пункт 1 статті 41 КЗпП України.

Судами попередніх інстанцій у порушення вимог статті 212 ЦПК України 2004 року оцінено надані заявником докази поверхнево, а також не викладено мотиви, з яких суди відмовили у задоволенні заяви.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2017 року скасувати, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом не відкладено розгляд справи 22 травня 2017 року після подання представником заявника клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, а лише оголошено перерву; судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про оголошення перерви у зв'язку з необхідністю подання нових доказів, відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів; не розглянуто клопотання про виклик свідків; обмежено у праві на збільшення розміру позовних вимог.

Суди дійшли помилкового висновку про те, що наведені заявником обставини не є нововиявленими у розумінні вимог пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК України, а є самостійною підставою для звернення до суду з окремим позовом.

У відзиві на касаційну скаргу ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" заперечувало проти доводів ОСОБА_4, вважало їх необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, оскільки зазначені заявником підстави для перегляду рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 січня 2014 року не є нововиявленими обставинами у розумінні пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК України 2004 року.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 22 січня 2014 року за наслідками розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди Малинським районним судом Житомирської області ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову.

Звертаючись до суду із заявами про перегляд указаного рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, ОСОБА_4 вказував, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову суперечать дійсним обставинам справи, оскільки фактично позивача звільнено не у зв'язку з відсутністю на роботі протягом більше чотирьох місяців (на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України), а за одноразове грубе порушення працівником трудових обов'язків, тобто з підстав, передбачених пунктом 1 статті 41 КЗпП України, про що не зазначено у трудовій книжці. З огляду на викладене, роботодавець не здійснив повного розрахунку з ним.

Таким чином, вважав, що вказані обставини хоча і існували на момент розгляду справи, однак не були відомі позивачу та не могли бути надані суду з незалежних від нього причин.

Відмовляючи у задоволенні заяв про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що наведені заявником обставини існували на момент вирішення спору та могли бути відомі сторонам, а тому не є нововиявленими обставинами у розумінні положень пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК України.

Відповідно до положень статті 361 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вказана норма передбачає підстави для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами, зокрема: істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 5 постанови від 30 березня 2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами" (v0004740-12) , процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неналежне повідомлення заявника про час і місце розгляду справи, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку. Обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в апеляційній або касаційній скарзі чи в заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України або які могли бути встановлені при всебічному і повному з'ясуванні судом обставин справи, тобто при виконанні вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України, не є нововиявленими обставинами.

Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку про те, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано залишив заяви ОСОБА_4 без задоволення, оскільки обставини, на які посилається заявник, а саме: неповідомлення його роботодавцем про існування наказу від 09 лютого 2012 року № ЦУПП-4/34 "Про перенесення робочих днів у 2012 році" та графіку роботи відокремленого структурного підрозділу "Пенізевицьке кар'єроуправління" на 2012 рік, а також зміна причини формулювання його звільнення І. С. - на частину першу статті 41 КЗпП України, відповідно до наказу від 17 січня 2013 року № 02/ос, та у зв'язку з цим неповний розрахунок з ним при звільненні, не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи), а можуть бути підставою для звернення до суду з іншим позовом.

Інші доводи заявника про порушення судами норм процесуального права не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Заявником не конкретизовано, якими саме діями судом першої інстанції обмежено його у реалізації процесуальних прав щодо доведення наявності обставин, на які він посилається як на підставу для перегляду судового рішення.

Своєчасне подання доказів на підтвердження наведених доводів є обов'язком заявника відповідно до вимог статті 60 ЦПК України 2004 року. Наявність обставин, які утруднюють подання особою доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, дозволяє стороні у справі вирішити питання про витребування доказів, звернувшись до суду з відповідним клопотанням.

Водночас заявником не доведено існування обставин, які б унеможливлювали отримання ним документів, на які він посилається у заяві.

Зверненню до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами має передувати існування певних обставин, які не були відомі особі чи суду на момент вирішення спору, та могли вплинути на правильність вирішення спору. Такі обставини мають бути підтверджені заявником конкретними доказами під час звернення до суду з указаною заявою, оскільки, в іншому випадку, існування таких обставин та їх достовірність може бути поставлено судом під сумнів.

Суди сприяли всебічному та повному розгляду справи та не перешкоджали сторонам реалізувати свої процесуальні права щодо доведення обставин, на які вони посилалися як на підставу свої доводів і заперечень, передбачені вимогами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року.

Таким чином, оскаржувані ухвали судів попередніх інстанцій постановлено без порушення норм процесуального права, судами в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, касаційні скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін на підставі частини третьої статті 401 ЦПК України, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 20 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 20 квітня 2017 року, ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Б.І. Гулько

Д.Д. Луспеник ' 'br'