розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 11 лютого 2016 року у складі судді Артемчука В. М. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 30 березня 2016 року у складі колегії суддів: Юзюка О. М., Ярмолюка О. І., Власенка О. В.,

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Дунаєвецької міської ради Хмельницької області про визнання права власності на спадкове майно.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки, житлового будинку та грошових вкладів. Вона є спадкоємицею майна померлого за законом, у встановленому порядку прийняла спадщину, подавши заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, але спадщину на житловий будинок та земельну ділянку під будинком не оформила через відмову нотаріуса у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на це нерухоме майно.

Оскільки згідно із технічним паспортом право власності на спірний будинок у с. Заставля Дунаєвецького району Хмельницької області станом на 1 січня 1988 року було зареєстровано в сільській раді на її батька, що згідно із діючим на той час законодавством було достатньою підставою для підтвердження права власності на вказане нерухоме майно, просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок з надвірними спорудами та на земельну ділянку під ним.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 11 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спадкоємця, позивача у справі, є правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку, які нажали померлому ОСОБА_5, а тому у неї відсутні перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 30 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення позову ОСОБА_4 та обранням нею неправильного способу захисту своїх прав у зв'язку з тим, що за наявності правовстановлюючих документів на спадкове майно спадкоємець, який подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, їх безпідставно не надав нотаріусу.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у правовстановлюючому документі на спадковий будинок зазначено лише населений пункт, однак не вказано вулицю та номер будинку. Зазначена обставина, а також дані сільської ради про наявність за адресою: АДРЕСА_1 двох будинків з різними власниками унеможливлює реєстрацію цього нерухомого майна у відповідному державному реєстрі та оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

У червні 2016 року Дунаєвецька міська рада Хмельницької області подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований тим, що позивач має правовстановлюючі документи на спірні житловий будинок та земельну ділянку, а ненадання їх нотаріусу є перешкодою для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Статтею 67 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Суди установили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається із грошових вкладів, земельної ділянки та житлового будинку, що розташовані в с. Заставля, Дунаєвецького району Хмельницької області.

Дочка ОСОБА_5 - ОСОБА_4 є спадкоємицею за законом майна померлого, у встановленому порядку прийняла спадщину, подавши до Лисянської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, отримала свідоцтво про право на спадщину на грошові вклади, що належали померлому.

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28 липня 2015 року № 1082/02-31 нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок та земельну ділянку у с. Заставля Дунаєвецького району Хмельницької області у зв'язку з ненаданням заявником ОСОБА_4 правовстановлюючих документів на це майно померлого.

Відповідно до положень статті 49 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Встановлено, що на підтвердження права власності спадкодавця на житловий будинок та земельну ділянку позивач не подала нотаріусу відповідних документів.

Разом із тим, в процесі розгляду справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого виконавчим комітетом Дунаєвецької ради народних депутатів Хмельницької області 27 січня 1988 року на підставі рішення виконкому Дунаєвецької районної ради народних депутатів від 17 грудня 1987 року № 257, домоволодіння, яке розташоване в с. Заставля Дунаєвецького району Хмельницької області, належить ОСОБА_5, зареєстроване за ним в Кам'янець-Подільському міжміському бюро технічної інвентаризації і записане в реєстрову книгу за № 1-12 від 27 січня 1988 року.

16 листопада 2004 року на підставі рішення Чаньківської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області від 25 липня 2003 року № 4 ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, згідно з яким він є власником земельної ділянки площею 0,20 га, яка розташована в с. Заставля Дунаєвецького району Хмельницької області, для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку.

Отже, правовстановлюючими документами на майно, що належало померлому, є свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданое виконавчим комітетом Дунаєвецької ради народних депутатів Хмельницької області 27 січня 1988 року та державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з безпідставності позовних вимог у зв'язку з тим, що за наявності правовстановлюючих документів на спадкове майно, спадкоємець не позбавлений можливості оформити спадкові права у нотаріуса.

Такий висновок судів є передчасним та таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Так з матеріалів справи вбачається, що свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння та державний акт про право власності на земельну ділянку, видані ОСОБА_5 за його життя, не містять назви вулиці та номеру будинку, хоча позивач стверджує, що спадковий будинок та земельна ділянка знаходяться по АДРЕСА_1

Чанівська сільська рада Дунаєвецького району Хмельницької області, заперечуючи проти задоволення позову, у листі від 19 жовтня 2015 року № 02-20/440 вказала, що власником господарства по АДРЕСА_1 є ОСОБА_6, а також наголосила на неможливості визнання у зв'язку із цим права власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_4

Такі відомості органу місцевого самоврядування об'єктивно підтверджуються даними, зазначеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, де ОСОБА_6 є власником будинку та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с. 127).

Таким чином, вказане свідчить про те, що існує спір про право на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1 між позивачем та ОСОБА_6, що є перешкодою для спадкоємця ОСОБА_4 у оформленні права власності на спадкове нерухоме майно у нотаріальному порядку.

Крім того, наявність чинної і не оскаржуваної позивачем постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право власності на спадковий будинок та земельну ділянку є додатковою перешкодою для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, оскільки законом не передбачений повторний розгляд питання, якщо перше вирішено по суті.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку доводам сторін про те, що існують об'єктивні перешкоди для оформлення спадкових прав ОСОБА_4 у нотаріальному порядку і безпідставно відмовили позивачу у праві захистити свої спадкові права у судовому порядку.

А тому доводи касаційної скарги про самоусунення судів від розгляду цього спору та порушення прав позивача на справедливий суд є обґрунтованими.

У зв'язку з наведеним суди у порушення вимог статей 10, 57, 60, 212- 214, 303, 316 ЦПК України 2004 року спір, що виник між сторонами не вирішили, належним чином не перевірили доводів та заперечень сторін, не оцінили належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшовши помилкового висновку про безпідставність позовних вимог.

Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При новому розгляді слід роз'яснити наслідки вчинення/невчинення процесуальної дії щодо залучення до участі у справі ОСОБА_6, чи не буде рішення суду впливати на його права та обов'язки, і в залежності від встановлених обставин ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, оскільки суди не сприяли всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустили неповноту у з'ясуванні таких обставин, колегія суддів з врахування норм статті 411 ЦПК України дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 11 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 30 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.