Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з 25 червня 1994 року по 21 травня 2013 року. За час шлюбу ними за договором купівлі-продажу від 18 липня 2007 року було придбано житловий будинок АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею

728 кв. м, який зареєстровано на ім'я відповідача. Після розірвання шлюбу відповідач чинить перешкоди у користуванні спільною сумісною власністю, вважаючи, що придбаний будинок є його особистою приватною власністю. Крім того, ОСОБА_2 посилалась на те, що житловий будинок за час шлюбу істотно збільшився у своїй вартості унаслідок їх спільних трудових і грошових затрат.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд поділити спільне майно подружжя, визнавши право власності на спірний житловий будинок по 1/2 частині за кожним з них.

У грудні 2013 року ОСОБА_3 пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на будинок та земельну ділянку.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що йому на праві приватної власності у порядку спадкування належав житловий будинок АДРЕСА_2, який він 17 липня 2007 року продав, а на наступний день, 18 липня 2007 року, придбав на своє ім'я житловий будинок АДРЕСА_1, за меншу суму ніж продав інший будинок. За цю різницю він зробив ремонт у будинку, поліпшив його. ОСОБА_2, з якою він у цей час перебував у шлюбі, грошових коштів на придбання будинку не надавала, участі в ремонті та поліпшенні будинку не приймала.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований, площею 728 кв. м.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська

від 11 листопада 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено. Поділено будинок АДРЕСА_1, який є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності

на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що спірний житловий будинок було придбано за час шлюбу сторін, а тому він є спільним сумісним майном подружжя, оскільки ОСОБА_3 не довів, що купив його саме за ті кошти, які він отримав від продажу свого спадкового будинку. Крім того, суд зазначив, що за час шлюбу внаслідок спільних трудових і грошових затрат сторін житловий будинок істотно збільшився у своїй вартості.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Прозорової М. Л., Максюти Ж. І., Макарова М. О., від 09 лютого

2016 року рішення районного суду у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду у частині задоволення первісного позову

ОСОБА_2 та відмовляючи в задоволенні цього позову, апеляційний суд виходив із того, що спірний житловий будинок був придбаний за грошові кошти, які ОСОБА_3 отримав від продажу належного йому на праві особистої власності спадкового будинку. Крім того, суд зазначив, що збільшення вартості будинку унаслідок його ремонту та переобладнання не є істотним, а тому відсутні підстави для визнання будинку спільним сумісним майном подружжя. При цьому апеляційний суд погодився з мотивами відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2016 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не зазначив, які докази, надані ОСОБА_3, підтверджують, що саме за грошові кошти, отримані від продажу ним власного будинку, придбано за час шлюбу інший будинок; не звернув уваги на те, що різниця у продажі будинків становить майже 38 тис. грн і не вказав, хто надав ці кошти для придбання спірного житлового будинку. Крім того, висновки апеляційного суду є суперечливими і взаємовиключними. Так суд дійшов суперечливих та взаємовиключних висновків, зазначивши, що спірний житловий будинок придбано хоча і за час шлюбу, проте виключно за особисті грошові кошти ОСОБА_3, отримані ним від продажу спадкового будинку, та одночасно з цим суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання цього будинку особистою приватною власністю, зазначивши, що він не довів, що весь будинок було придбано, у тому числі проведено поліпшення, за його власні кошти. Апеляційний суд не навів достатніх і обґрунтованих доводів на підтвердження того, чому збільшення вартості будинку, встановлене висновком судової будівельно-технічної експертизи від 21 жовтня 2015 року № 626/627, є неістотним і який саме критерій покладено ним у визначення цього оціночного поняття.

Під час нового розгляду постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська

від 11 листопада 2014 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбаний під час перебування сторін у шлюбі в інтересах сім'ї з метою покращення умов проживання. ОСОБА_3 не довів, що він особисто та виключно за особисті кошти поліпшував будинок та робив всі будівельні роботи у ньому, не спростувавши доводи позивача за первісним позовом про її безпосередню участь у поліпшенні цього будинку. Спосіб участі позивача у набутті спірного домоволодіння не є визначальним при встановленні належності майна на праві спільної сумісної власності, оскільки це не залежить від того, що один з подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). ОСОБА_3 не довів джерело походження грошових коштів, які були сплачені за різницю вартості між проданим та придбаним домоволодіннями.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не звернули увагу на те, що при придбанні спірного будинку позивачем було вкладено кошти, які належать йому особисто, а тому визнаючи право власності на спірний будинок у розмірі 1/2 частини за кожним з подружжя, не врахували розмір внеску позивача та неправильно визначили частки сторін у спірному майні. Висновки експертів, якими встановлено збільшення вартості будинку, не можуть бути взяті до уваги, оскільки при визначенні вартості поліпшень експертом взято за основу інвентаризаційну вартість будинку на підставі технічного паспорту без врахування вартості земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції не мотивував збільшення ринкової вартості будинку з урахуванням поліпшень у розмірі 13,78% як істотне поліпшення будинку.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_3 не довів, що спірне домоволодіння було придбано та поліпшено лише за його особисті кошти.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що позивач та відповідач

з 25 червня 1994 року по 21 травня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування у шлюбі сторонами було придбано відповідно до договорів купівлі-продажу від 18 липня 2007 році будинок АДРЕСА_1 за 108 403 грн та земельну ділянку площею 728 кв. м за цією ж адресою за 62 259 грн. Покупцем будинку та земельної ділянки зазначено ОСОБА_3, який зареєстрував за собою право власності.

Загальна вартість придбаного майна склала 170 662,00 грн.

Суди встановили, що спірний будинок та земельну ділянку частково було придбано за кошти, які ОСОБА_3 отримав від продажу будинку АДРЕСА_2, які належали йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 Договір купівлі-продажу зазначених будинку та земельної ділянки було укладено 17 липня 2007 року. Вартість будинку становила 70 982,00 грн, вартість земельної ділянки - 85 519,48 грн, а всього - 156 501,48 грн.

Під час розгляду справи суди встановили, що сторони з 1998 року до

2007 року (до моменту придбання спірного будинку та земельної ділянки) проживали у АДРЕСА_2 у

м. Дніпропетровську, були у ньому зареєстровані, вели спільне господарство, здійснювали догляд за будинком. Сторонами зазначена обставина не заперечувалась.

Після продажу будинку АДРЕСА_2 сторони у тому числі і за рахунок отриманих

ОСОБА_3 коштів придбали будинок АДРЕСА_1, в якому стали проживати та зареєстрували своє постійне місце проживання.

ОСОБА_3 не заперечував того факту, що спірне домоволодіння було придбано саме в інтересах сім'ї, для покращення умов проживання.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи

від 04 вересня 2014 року № 1193/1194/1195-14, складеного Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, різниця між вартістю будинку АДРЕСА_1, яка зазначена у договорі купівлі-продажу

від 18 липня 2007 року, та ринковою вартістю цього самого будинку на час проведення експертизи у відсотковому відношенні складає 610,37%, тобто вартість будинку збільшилась у 6,10 разів, а у твердій грошовій сумі становить 661 655 грн (т.1, а. с. 161-176).

Висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи

від 21 жовтня 2015 року № 626/627, складеним Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Бокаріуса, встановлено, що ринкова вартість об'єкта оцінки - будинку АДРЕСА_1 - на час проведення експертизи складає 1 409 540 грн, вартість будинку у зв'язку із здійсненням невід'ємних поліпшень збільшилася на 24,1% (т.2, а. с. 76-121).

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

За положеннями статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК Українидає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як

стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Вирішуючи спір, частково врахувавши висновки та мотиви, зазначені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, встановивши, що спірне домоволодіння вартістю 170 662,00 грн частково було придбано за грошові кошти, отримані ОСОБА_3 В від продажу домоволодіння, яке належало йому на праві особистої приватної власності (156 501,48 грн, що дорівнює 91,7% вартості), а частково за спільні грошові кошти подружжя

(14 160,52 грн, що дорівнює 8,3 % вартості), апеляційний суд залишив поза увагою вимоги статті 62 СК України та висновок додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 21 жовтня 2015 року, яким підтверджено, що вартість робіт і матеріалів, витрачених на проведення ремонту у домоволодінні після його придбання у 2007 році (поліпшень) складає 24,1 %, і дійшов неправильного висновку про те, що частка

ОСОБА_5 у домоволодінні складає 50%.

З урахуванням того, що на придбання домоволодіння АДРЕСА_1 були витрачені спільні кошти подружжя у розмірі 8,3% його вартості, а вартість усіх поліпшень домоволодіння після його придбання складала 24,1%, то частка ОСОБА_5 у спірному домоволодінні складає 16,2% (4,15%+12,05%).

Згідно з частиною другою та третьою статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для повного або часткового скасування чи зміни рішення за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права, яке є підставою для скасування або зміни рішення, вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повно і всебічно встановлені судами на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування судових рішень та можливість ухвалення нової постанови у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 26 грудня 2017 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 (обліковий номер картки платника податків НОМЕР_1) право власності на 16,2% домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літ. А-2 загальною площею 118,7 кв. м, житловою площею 46,1 кв. м, Б - літня кухня, В - гараж, Г - сарай, Е - гараж, Ж - навіс,

Д - убиральня, Н - теплиця, Л - сарай, № 1-7, І, ІІ - споруди.

Визнати за ОСОБА_3 (обліковий номер картки платника податків номер НОМЕР_2) право власності на 83,8% домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літ. А-2 загальною площею 118,7 кв. м, житловою площею 46,1 кв. м, Б - літня кухня, В - гараж, Г - сарай, Е - гараж,