позивач - публічне акціонерне товариство "Банк Національний Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, у складі судді Усатова Д. Д., від 10 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області, у складі колегії суддів:

Фінагєєва В. О., Ігнатченко Н. В., Яворського М. А., від 17 січня 2017 року,

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство "БанкНаціональний Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "БанкНаціональний Кредит" (далі - ПАТ "Банк Національний Кредит", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 вересня 2013 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу, відповідно до умов якого банк прийняв від відповідача грошову суму в розмірі 978 300 грн терміном

до 05 березня 2016 року та зобов'язався повернути відповідачу депозит та проценти за користування депозитом на умовах та в порядку, передбаченими договором. Згідно з пунктом 2.3 депозитного договору, з урахуванням додаткової угоди від 18 лютого 2014 року, банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом

у розмірі 17% річних. У випадку дострокового розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 15 травня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору, у результаті чого банк повинен був сплатити відповідачу проценти за ставкою 2,0% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 15 травня

2015 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу, згідно умов якого банк прийняв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою. Проведеною перевіркою договору про внесення змін від 15 травня 2015 року до договору банківського вкладу від 27 серпня 2013 року, укладеного між сторонами, позивачем було виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених у пункті 1 частини третьої

статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 170 216,63 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ "Банк Національний Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк Національний Кредит" просило зобов'язати ОСОБА_3 повернути банку грошові кошти у розмірі 170 216,63 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 10 листопада 2016 року у задоволенні позову ПАТ "БанкНаціональний Кредит"відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги не доведені. Посилання позивача на пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу нікчемності спірного правочину визнано необґрунтованим, оскільки фактично сторони дійшли згоди щодо виключення з умов договору санкцій за дострокове розірвання договору за ініціативою споживача, тим самим усунувши дисбаланс договірних прав і обов'язків сторін.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 січня 2017 рокуапеляційну скаргу ПАТ "Банк Національний Кредит" відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що виплата відповідачу вкладу та нарахованих процентів за період від дня внесення коштів на депозитний рахунок і до дня, який передує поверненню, у розмірі, визначеному договором, відповідає закону і не є відмовою банку від власних майнових вимог.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк Національний Кредит" просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, судами неправильно застосовано положення статей 215, 216 ЦК України, статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є підставою для їх скасування.

У відзиві (запереченні) на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить залишити касаційну ПАТ "Банк Національний Кредит" без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на те, що спірний правочин було укладено посадовими особами ПАТ "Банк Національний Кредит", які мали необхідний обсяг повноважень на момент його укладання. Банк не відмовлявся від власних майнових вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що 27 серпня 2013 року між

ПАТ "Банк Національний Кредит" та ОСОБА_3 укладено договір банківського вкладу № 221478-ДР-01 "Стандартний", за умовами якого банк відкрив депозитний рахунок, а відповідач вніс на нього грошові кошти у розмірі 978 300 грн.

Відповідно до пункту 2.2 депозитного договору та додаткової угоди

від 20 лютого 2015 року депозит було розміщено з 23 серпня 2013 року по 05 березня 2016 року.

Згідно з пунктом 2.3 депозитного договору та додаткової угоди банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 17% річних.

Згідно із пунктом 3.5 договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за

10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику.

Пунктом 3.6 договору банківського вкладу від 27 серпня 2013 року визначено що банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника, відкритий у ПАТ "Банк Національний Кредит".

Згідно з пунктами 3.7, 3.8 договору від 27 серпня 2013 року у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. Якщо сума раніше сплачених вкладнику процентів перевищує суму процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою, ця різниця при поверненні депозиту утримується банком із суми депозиту, яка повертається вкладнику.

15 травня 2015 року між ПАТ "Банк Національний Кредит" та ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу

від 27 серпня 2013 року, відповідно до умов якого сторони погодили та виклали пункт 3.7 договору у наступній редакції: "У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22% річних".

15 травня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до банку з письмовою заявою про дострокове розірвання депозитного договору від 27 серпня 2013 року та просив виплатити суму депозиту та нараховані проценти.

На підставі постанови Правління Національного банку України

від 05 червня 2015 року № 358 "Про віднесення ПАТ "Банк Національний Кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня

2015 року № 114 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Національний Кредит", яким з 08 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Національний Кредит".

Згідно з постановою Правління Національного банку України від 28 серпня

2015 року № 563 розпочата процедура ліквідації ПАТ "Банк Національний Кредит".

ПАТ "Банк Національний Кредит" 02 жовтня 2015 року направив

ОСОБА_3 лист про те, що у відповідності до вимог статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженою особою було здійснено перевірку договору про внесення змін до договору банківського вкладу від 27 серпня 2013 року, укладеного 15 травня

2015 року між ПАТ "Банк Національний Кредит" та ОСОБА_3, та виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". У зв'язку із незастосуванням при розірванні договору перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою, банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 165 708,13 грн та 4 511,50 грн.

Відповідачу було запропоновано повернути банку вказані грошові кошти, однак він кошти не повернув.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто підпадають під правове регулювання глави 71 ЦК України (435-15) .

Відповідно до частин першої та третьої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України (435-15) ), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Частиною першою статті 1061 ЦК України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Частини третя та четверта статті 1061 ЦК України містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади.

У ЦК України (435-15) відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України.

' 'p' Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.

Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містить ознаки нікчемного правочину та є підставою застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-881цс17 та від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1121цс17.

Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

Наслідки нікчемності правочину настають для сторін у силу вимог закону.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, у порушення вимог статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, не встановив фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, не з'ясував, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та дійшов передчасного висновку про відхилення апеляційної скарги банку та залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "Банк Національний Кредит".

При цьому апеляційний суд не досліджував та не перевіряв обґрунтованість заявленого ПАТ "Банк Національний Кредит" розміру грошових коштів, які банк вимагає повернути від ОСОБА_3

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 січня 2017 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.