розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2016 року у складі судді Маценко Н. П. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року у складі суддів: Верланова С. М., Таргоній Д. О., Гуля В. В.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 744 тис. грн на строк до 22 серпня 2017 року зі сплатою 14,04 % річних.У рахунок забезпечення виконання кредитних зобов'язань 23 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів ОСОБА_1 належним чином не виконував, у зв'язку з чим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2013 року стягнуто заборгованість у розмірі 886 562 грн 82 коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Після прийняття вказаного рішення банк направив до боржника та інших осіб письмову вимогу про виселення протягом одного місяця, яка виконана не була.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив виселити відповідачів із квартири АДРЕСА_1.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що передана в іпотеку квартира не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, належить відповідачу за договором купівлі-продажу від 14 липня 2005 року. Банком не запропоноване інше житло для осіб, які проживають у квартирі, тому суд приходить до висновку про передчасність таких вимог банку і відсутність підстав для виселення відповідачів.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Установивши, що ОСОБА_5 в іпотеку передано квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, а належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2005 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів із зазначеної вище квартири без надання їм іншого постійного житла.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що стаття 40 Закону України "Про іпотеку" не передбачає обов'язок банку щодо надання іншого житла боржникам при їх виселенні із обтяженої іпотекою квартири. Крім того, рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради приймають органи місцевого самоврядування, а не банк. Судами не з'ясовано, до чиєї компетенції у спірних правовідносинах належить право надавати житло відповідачам.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Суди установили, що 23 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 744 тис. грн на строк до 22 серпня 2017 року зі сплатою 14,04 % річних.

У рахунок забезпечення виконання кредитних зобов'язань 23 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яканалежить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 липня 2005 року.

Взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів ОСОБА_1 належним чином не виконував, у зв'язку з чим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2013 року стягнуто заборгованість у розмірі 886 562 грн 82 коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

В іпотечній квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 з 20 вересня 2005 року, ОСОБА_2 з 28 серпня 2007 року, ОСОБА_3 з 28 серпня 2007 року, ОСОБА_4 з 28 серпня 2007 року.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

' 'p' Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

' 'p' Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення

допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Встановивши, що квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 придбано не за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечено іпотекою вказаного житла, суди дійшли правильного висновку про те, що за таких обставин не допускається виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради приймають органи місцевого самоврядування, а не банк, не впливають на законність судових рішень у справі, оскільки відповідно до статей 33, 36, 119 ЦПК України 2004 року, на позивача покладено обов'язок визначати співвідповідачів у справі, суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Звернувшись із позовом про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з іпотечної квартири, яка придбана не за рахунок кредитних коштів, позивач не заявляв клопотання щодо залучення до участі у справі органу місцевого самоврядування для вирішення питання щодо надання відповідачам іншого постійного житла. Суд позбавлений процесуальної можливості залучати осіб до участі у справі за власною ініціативою.

Відповідно до статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.