Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 501/5740/13-ц

провадження № 61-4951св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року у складі суддів: Журавльова О. Г., Ісаєвої Н. В., Комлевої О. С.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила: визнати спільним майном подружжя: трикімнатну квартиру № АДРЕСА_1 окреме нежитлове вбудоване приміщення площею 44,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири та на 1/2 частину окремого нежитлового приміщення; скасувати право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири та окремого нежитлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в період шлюбу (08 вересня 2001 року -22 листопада 2013 року) спільно із відповідачем вони придбали однокімнатну квартиру № АДРЕСА_3 яка в подальшому перепланована в трикімнатну квартиру із збільшенням загальної та житлової площі. Також за рахунок сімейного бюджету в період шлюбу придбано окреме нежитлове вбудоване приміщення площею 44,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2. Вказані об'єкти нерухомості оформлені на ім'я позивача, згоди щодо розпорядження та користування майном, яке перебуває у спільній сумісній власності, відповідач не надає.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 06 квітня 2016 року (у складі судді Пушкарського Д. В.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, але належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і фактом, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач була зобов'язана довести в судовому засіданні ті обставини, на які вона посилалася як на підставу позову, а саме те, що спірна переобладнана квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, але в судовому засіданні не надано належних та допустимих доказів у підтвердження вказаних обставин, тому ці обставини є не доведеними, відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню саме з підстав їх недоведеності. Майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Позивачем в судовому засіданні не доведено обставин того, що саме окреме нежитлове вбудоване приміщення, за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, АДРЕСА_2 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, набуто у спільну сумісну власність спільними зусиллями подружжя та за спільні сумісні кошти подружжя, тому позов в цій частині є недоведеним та не може бути задоволений.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання спільним майном подружжя окремого нежитлового вбудованого приміщення скасовано, позов в цій частині задоволено частково.Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 окреме нежитлове вбудоване приміщення площею 44,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2.Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину окремого нежитлового вбудованого приміщення площею 44,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2. Скасовано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину окремого нежитлового вбудованого приміщення. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до договору купівлі-продажу майна шляхом викупу від 09 листопада 2007 року, власником окремого нежитлового вбудованого приміщення є ОСОБА_2 Зі змісту пункту 14 абзацу 2 зазначеного договору він укладений за письмовою згодою дружини покупця - ОСОБА_3, викладеною окремою заявою. Згідно письмової заяви ОСОБА_3спірна нерухомість придбана за сумісні заощадження під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Оскільки надання цієї заяви передувало укладенню договору купівлі-продажу окремого нежитлового вбудованого приміщення, відповідач ОСОБА_2 був обізнаний та не заперечував проти того, що спірна нерухомість придбана за сумісні заощадження під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, тому вказане спірне майно вважається спільним майном подружжя, яке було придбане сторонами за рахунок належних подружжю коштів. Одночасно, рішення суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог щодо трикімнатної квартири відповідає зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, а доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позову та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження обґрунтовано тим, що апеляційний суд безпідставно визнав окреме нежитлове вбудоване приміщення об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки він придбав указану нерухомість за кошти, виручені ним за продаж земельної ділянки, належної йому на праві особистої приватної власності. Наявність заяви дружини про її згоду на придбання окремого нежитлового вбудованого приміщення не свідчить про її участь працею чи грошима у набутті цього майна.

В частині вирішення позову щодо поділу квартири судові рішення не оскаржуються та судом касаційної інстанції не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).

01 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В силу статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Суди установили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі із 08 вересня 2001 року по 22 листопада 2013 року.

На підставі договору купівлі-продажу майна шляхом викупу від 09 листопада 2007 року на ім'я фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 придбано окреме нежитлове вбудоване приміщення площею 44,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_4.

За змістом рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року (v017p710-12) у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України майно приватного підприємства є об'єктом спільної сумісної власності за умови, що його сформовано за рахунок спільної сумісної власності подружжя.

За змістом статті 65 СК України (у редакції, чинній станом на 09 листопада 2007 року) дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до вимог пункту 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) , правочини щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом при наявності письмової згоди другого з подружжя. Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на укладення такої угоди повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.

Пунктом 14 договору купівлі-продажу майна шляхом викупу від 09 листопада 2007 року визначено, що його укладено за письмовою згодою дружини покупця ОСОБА_3, викладеною окремою заявою.

Згідно нотаріально посвідченої письмової заяви ОСОБА_3 спірна нерухомість придбана за сумісні заощадження під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі (а. с. 146).

З огляду на зміст статті 65 СК України та вимоги 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що наявність нотаріально посвідченої письмової заяви ОСОБА_3 на придбання ОСОБА_2 окремого нежитлового вбудованого приміщення площею 44,9 кв. м. по АДРЕСА_2 у м. Іллічівську Одеської області свідчить про належність вказаного майна до спільної власності подружжя у зв'язку з придбанням за спільні кошти. Саме спільність грошових затрат у придбанні нежитлового приміщення зумовила необхідність отримання згоди ОСОБА_1 як дружини покупця на укладення договору.

Встановивши наведені обставини, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо поділу окремого нежитлового вбудованого приміщення площею 44,9 кв. м. по АДРЕСА_2

Нова оцінка доказів у справі виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України, а тому доводи касаційної скарги щодо незгоди із висновками судів про оцінку доказів у справі та придбання нежитлового приміщення за рахунок коштів від продажу земельної ділянки не становлять підставу скасування рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині.

Відповідно до статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2016 року у частині вирішення позову щодо окремого нежитлового вбудованого приміщення площею 44,9 кв. м. по АДРЕСА_2 без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В.М. Сімоненко

І. М. Фаловська

С. П. Штелик