розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Азевича В. Б., Мальованого Ю. М., Тимченко О. О.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк") про визнання частково недійсним кредитного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 21 серпня 2008 року між ним та Закритим акціонерним товариством "Акцент-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Акцент-Банк", укладено заяву позичальника (кредитний договір) № ACPYRC21170008, в якій зазначено, що банк зобов'язується надати позичальнику строковий кредит у сумі 17 215,54 грн строком на 36 місяців починаючи з 21 серпня 2008 року до 20 серпня 2011 року на придбання товару та 660,54 грн на сплату страхового платежу, зі сплатою за користування кредитом 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 1 505,00 грн та щомісячної винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 309,88 грн. Позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплати відсотки, винагороду, комісію в зазначені в заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (Стандарт) строки.

Позивач вважав, що умови кредитного договору, за якими він повинен сплатити банку, крім відсотків за користування кредитом, також одноразову та щомісячну комісію за надання фінансового інструмента та страхового платежу, є такими, що суперечать законодавству та по суті є несправедливими умовами договору, тому відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" ці умови договору є недійсними. Зазначав, що, встановивши в кредитному договорі сплату комісій та страхового платежу, банк не зазначив, які саме послуги за цією комісію надаються позичальнику, а сплата страхового платежу на поточний рахунок заздалегідь обраної банком страхової компанії також є порушенням Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) , якими передбачено добровільне страхування у конкретного страховика, яке не може бути передумовою інших правовідносин. У зв'язку з викладеним ОСОБА_4 просив визнати зазначені умови кредитного договору недійсними з моменту його укладення.

Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2016 року до участі у справі як співвідповідача залучено Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - ПрАТ "СК "Інгосстрах").

У квітні 2016 року ОСОБА_4 збільшив позовні вимоги, зазначаючи, що у судовому засіданні представник відповідача надав договір особистого страхування від 21 серпня 2008 року № ACPYRC21170008, який йому не був наданий під час підписання анкети-заяви позичальника 21 серпня 2008 року, а також меморіальні ордери від 21 серпня 2008 року № НSАV1В03РО, 03Р2, ВLFZ16LJ91 щодо перерахунку грошових коштів.

ОСОБА_4 вважав, що договір страхування та меморіальні ордери порушують права споживача, оскільки надруковані кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту. Крім того, за умовами пункту 12.5 договору особистого страхування від 21 серпня 2008 року № ACPYRC21170008 цей договір набуває чинності з моменту надходження повної суми відповідної частки страхового платежу, зазначеного у пункті 12.1 цього договору, за вказаними у пункті 12.2 реквізитами.

Відповідно до пункту 12.6 договору в разі несплати або неповної сплати відповідної частки страхового платежу цей договір не набуває сили (або припиняє свою дію) і ніякі виплати страхового відшкодування за ним не здійснюються. ОСОБА_4 вважав, що договір не набув чинності з 21 серпня 2008 року у зв'язку з тим, що банківська установа не перерахувала грошові кошти на зазначені у пункті 12.2 реквізити, оскільки меморіальний ордер № НSАV1В03РО містить інші реквізити перерахування. Копії меморіальних ордерів від 21 серпня 2008 року № НSАV1В03РО, 03Р2, ВLFZ16LJ91 та виписки оформлені неналежним чином та не відповідають нормативним вимогам до оформлення первинних документів.

ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір особистого страхування від 21 січня 2008 року № ACPYRC21170008, укладений між ним і ПАТ "СК "Інгосстрах", з моменту його укладання, а меморіальні ордери від 21 серпня 2008 року № НSАV1В03РО, 03Р2, ВLFZ16LJ91 - такими, що не мають юридичної сили.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 червня 2016 року в складі судді Ільяшевич О. В. з урахуванням ухвали Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 жовтня 2016 року про виправлення описки позов задоволено частково.

Визнано умову договору споживчого кредиту (заява позичальника) від 21 серпня 2008 року № ACPYRC21170008, укладеного між ПАТ "Акцент-Банк" та ОСОБА_4, щодо обов'язку позичальника сплачувати винагороду за надання фінансового інструмента щомісяця в сумі 309,88 грн недійсною з моменту укладення договору.

Визнано умову кредитного договору (заява позичальника) від 21 серпня 2008 року № ACPYRC21170008, укладеного між ПАТ "Акцент-Банк" та ОСОБА_4, щодо сплати одноразової винагороди за надання фінансового інструмента в сумі 1 505,00 грн недійсною з моменту укладання договору.

Визнано недійсною умову кредитного договору (заява позичальника) від 21 серпня 2008 року № ACPYRC21170008, укладеного між ПАТ "Акцент-Банк" та ОСОБА_4, щодо сплати страхового збору в сумі 660,54 грн з моменту укладання договору.

Визнано недійсним договір особистого страхування від 21 серпня 2008 року № ACPYLK21170008, укладений між ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" та ОСОБА_4, з моменту укладання договору.

У частині позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ "Акцент-Банк" про визнання меморіальних ордерів від 21 серпня 2008 року такими, що не мають юридичної сили, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що комісію банку не можна вважати витратами позивача за оформлення кредиту, оскільки ці витрати передбачені кредитним договором. Умови кредитного договору, за якими позичальник повинен сплатити банку, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну плату за управління кредитом, а також одноразову сплату за надання фінансового інструмента є несправедливими та недійсними з моменту підписання договору.

Додатковим рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 серпня 2016 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року з урахуванням ухвали Апеляційного суду Донецької області від 28 грудня 2016 року про виправлення описки рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасовано. У задоволенні позову про визнання частково недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору страхування відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин закон, що не діяв на момент їх виникнення.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання меморіальних ордерів такими, що не мають юридичної сили, не оскаржувалося та судом апеляційної інстанції не перевірялося.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на нормах законодавства та не відповідають обставинам справи, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд установив, що 21 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством "Акцент-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Акцент-Банк", укладено заяву позичальника (кредитний договір) № ACPYRC21170008.

У заяві позичальника зазначено, що відповідач зобов'язується надати позичальнику строковий кредит у сумі 17 215,54 грн строком на 36 місяців починаючи з 21 серпня 2008 року до 20 серпня 2011 року на придбання товару та 660,54 грн на сплату страхового платежу, зі сплатою за користування кредитом 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 1 505,00 грн та щомісячної винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 309,88 грн. Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплати відсотки, винагороду, комісію в зазначені в заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (Стандарт) строки.

На виконання зобов'язань банк відкрив позичальнику рахунок № НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості за кредитом, відсотками, винагородою та іншими платежами. Позичальник зобов'язався повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до заяви та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам.

Позичальник доручив банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту: в сумі 15 050,00 грн - на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу "Перерахування коштів згідно із рахунком-фактурою № 207 від 21 серпня 2008 року у тому числі ПДВ 2 508,33 грн; у сумі 1 505,00 грн - на поточний рахунок з призначенням платежу "Сплата одноразової винагороди за надання фінансового інструмента за кредитним договором № ACPYRC21170008 від 21 серпня 2008 року". Комісія за проведення розрахунків зі списання та/або зарахування коштів, внесених готівковим/безготівковим шляхом, становить 00,00 % від суми наданого кредиту.

Позивач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам (Розстрочка), тарифами складає між ним і банком кредитно-заставний договір, був ознайомлений і погодився з Умовами надання кредиту фізичним особам (Розстрочка). Банк надав повну інформацію про умови кредитування, що підтверджено підписом позивача.

Кредитний договір від 21 серпня 2008 року укладений для придбання товару - кухонного гарнітура.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень, який є загальнодоступним, відомо, що рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 05 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 січня 2014 року, відмовлено у позові ОСОБА_4 до ПАТ "Акцент-Банк" про визнання кредитного договору недійсним (а. с. 27-32 т. 1). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на зазначені судові рішення.

У рішенні Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 05 грудня 2013 року зазначено, що у липні 2013 року ОСОБА_4 з підстав порушення банком Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) звернувся до суду з позовом до ПАТ "Акцент-Банк" про визнання недійсними положень кредитного договору щодо сплати одноразової винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 1 505,00 грн, щомісячної винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 309,88 грн та 660,54 грн страхового платежу.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_4, заявлені у справі, яка зараз переглядається у касаційному порядку, є аналогічними вимогам, заявленим у липні 2013 року.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду справи. Підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі може бути лише наявність на час його ухвалення рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав (постанова Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-899цс16).

Оскільки на час ухвалення рішень у цій справі існувало судове рішення з приводу спору між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав, яке набрало законної сили, колегія суддів вважає, що рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року в частині визнання умов договору споживчого кредиту щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісяця винагороду за надання фінансового інструмента в сумі 309,88 грн, сплати одноразової винагороди за надання фінансового інструмента в сумі 1 505,00 грн та сплати страхового збору в сумі 660,54 грн слід скасувати, а провадження у справі у цій частині - закрити.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 збільшив позовні вимоги та просив визнати недійсним договір страхування.

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції зазначав, що відповідач не надав належних доказів на підтвердження сплати страхових платежів, а договір страхування був укладений на виконання зобов'язань за договором застави, який був визнаний недійсним рішенням Апеляційного суду Донецької області від 25 квітня 2014 року в частині застави майна.

Стосовно вимоги про визнання недійсним договору особистого страхування, суд апеляційної інстанції зазначав таке.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами першою-п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Саме на статтю 203, частину третю статті 215 ЦК України посилався суд першої інстанції як на правову підставу визнання договору страхування недійсним.

Проте суд першої інстанції не навів у рішенні підстав, з яких він виходив ухвалюючи рішення про визнання договору страхування недійсним, а вдався до аналізу відповідності за формою та змістом меморіальних ордерів чинному законодавству, зокрема Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (996-14) .

Суд першої інстанції помилково вважав, що відсутність в меморіальних ордерах відомостей про посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також нібито недоведеність відповідачами факту перерахуванню страхової виплати на рахунок страхувальника є підставами для визнання недійсним договору страхування, а внаслідок чого - визнання недійсною умову кредитного договору щодо сплати страхового платежу.

Отже, суд апеляційної інстанції вважав ці обставини підставами для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

За викладених обставин колегія суддів вважає рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові про визнання недійсним договору страхування законним і обґрунтованим.

Згідно з пунктом 5 цього договору об'єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані із життям, здоров'ям та працездатністю страхувальника та застрахованої особи.

Пунктами 12.2, 12.5, 12.6 договору особистого страхування передбачені підстави, з яких договір не набирає чинності або припиняє дію. Цими підставами є ненадходження або неповне надходження страхової суми на рахунок страхової компанії в обумовлені договором строки. Несплата страхового платежу не тягне за собою недійсність договору страхування.

Договір особистого страхування укладений на виконання договору застави, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та страхувальником 21 серпня 2008 року (пункт 5.1 договору страхування).

Відповідно до заяви від 21 серпня 2008 року позичальник доручає банку без додаткового узгодження перерахувати 660,54 грн страхового платежу на поточний рахунок Страхової компанії "Інгосстрах".

На підставі меморіального ордера від 21 серпня 2008 року № HSAV80821B03P0 банк перерахував 660,54 грн страхової премії Страховій компанії "Інгосстрах", призначення платежу - № ACPYRC21170008, ОСОБА_4, за договором від 21 серпня 2008 року.

ПрАТ "СК "Інгосстрах" не заперечувало, що страховий платіж за договором особистого страхування від 21 серпня 2008 у сумі 660,54 грн цього ж дня надійшов на рахунок страхової компанії, отже, відбулося виконання договору.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, яка кореспондується з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На цей час строк договору страхування минув, ні у банку, ні у страхової компанії претензій щодо його виконання не виникало, страховий випадок з ОСОБА_4 не настав, отже, права ОСОБА_4 цим договором не порушені.

У частині позову про визнання меморіальних ордерів такими, що не мають юридичної сили, рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося та судом апеляційної інстанції не переглядалося. Суд касаційної інстанції ухвалені у справі рішення в цій частині також не переглядає.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 410, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року в частині позову про визнання недійсними договору споживчого кредиту (заява позичальника) від 21 серпня 2008 року № ACPYRC21170008, укладеного між Закритим акціонерним товариством "Акцент-Банк" та ОСОБА_4, щодо обов'язку позичальника сплачувати винагороду за надання фінансового інструмента щомісяця в сумі 309,88 грн, сплати одноразової винагороди за надання фінансового інструмента в сумі 1 505,00 грн та сплати страхового збору в сумі 660,54 грн скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року в цій частині втрачають законну силу.