позивач	-	ОСОБА_4,
відповідач	-	ОСОБА_5,
треті особи:	-	Орган опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради міста Кривого Рогу Дніпропетровської області,
	-	Орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради міста Кривого Рогу Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Пустовіта О. Г. від 01 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П. від 03 травня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав.

В жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася дитина - ОСОБА_6 Після народження дитини стосунки між подружжям остаточно припинилися, а коли дитині виповнилося 2,5 місяці відповідач покинув сім'ю.

Відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, зокрема, не піклується про фізичний, духовний та культурний розвиток дитини, про навчання та підготовку сина до самостійного життя. Не надає достатньої матеріальної допомоги на утримання дитини, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням. Від сплати аліментів ухиляється. З жовтня 2014 року з дитиною не спілкується, не виявляє жодного інтересу до її виховання. Таким чином, відповідач нехтує своїми обов'язками, свідомо ухиляється від виховання сина та самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.

Враховуючи викладене позивач, з урахуванням уточнень, просила позбавити батьківських прав ОСОБА_5 щодо їх сина - ОСОБА_6

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2017 року рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції на предмет доведеності та обґрунтованості позову є правильними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Порушення відповідачем вимоги законодавства щодо виховання дитини не носять системного, умисного характеру, тому відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу цивільно-правової відповідальності- позбавлення батьківських прав.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовані норми матеріального права, а також порушені норми процесуального права. Судами неповно дослідженні обставини справи. Висновки судів не відповідають матеріалам справи, а висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав є лише рекомендацією та не має вагомого юридичного значення. Судами не взято до уваги того, що відповідач не спростував факту нехтування своїми батьківськими обов'язками та свідомого ухилення від виховання дитини.

Правом на подачу відзиву (заперечення) на касаційну скаргу відповідач та треті особи не скористалися.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 травня 2018 року вказану справу передано на розгляд Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 150 СК України встановлені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема, встановлено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Статтею 164 СК України визначені підстави позбавлення батьківських прав відповідно до яких мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27лютого 1991 року) встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт оскарження заявником заяви про позбавлення батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина (справа "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року). Зазначав, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. При цьому звертає увагу на те, що позивач у цій справі намагався побачити дитину та оскаржував заяву про позбавлення батьківських прав і цей факт міг свідчити про його інтерес до дитини.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Судами установлено, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 14 березня 2014 року. У період шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року у цивільній справі № 216/5743/15-ц, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

На момент звернення до суду малолітній син разом із матір'ю проживають окремо від відповідача, за місцем їх реєстрації, у квартирі АДРЕСА_1

Висновком Виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради від 11 березня 2016 року № 7/29-771 визнано недоцільним позбавляти батьківських прав ОСОБА_5 відносно його сина - ОСОБА_6, оскільки батько бажає приймати участь у вихованні сина та зобов'язався його матеріально забезпечувати.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, що не виконують батьківських обов'язків та те, що позивачем не надано доказів того, що відповідач навмисно ухилявся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що судами попередніх інстанцій не наведено мотивів відмови у задоволенні позову та ухвалено судові рішення на основі висновку органу опіки та піклування, який носить рекомендаційний характер. Однак суди встановили відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками і те що, батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, тому судами винесено рішення про відмову у задоволенні позову з урахуванням інтересів дитини для забезпечення її якнайкращого розвитку.

Крім того, Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами попередніх інстанції надано належну правову оцінку, на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) ,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2017 року залишите без змін.