Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач	-	публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
відповідач	-	ОСОБА_6,
треті особи:	-	ОСОБА_7,
	-	Орган опіки та піклування Вознесенської міської ради Миколаївської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області у складі судді Лузан Л. В. від 25 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Галущенка О. І., Лисенка П. П., Самчишиної Н. В., від 16 травня 2016 року.

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, Орган опіки та піклування Вознесенської міської ради Миколаївської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 липня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Укрпромбанк") та ОСОБА_7 укладено кредитний договір про надання кредитних коштів у розмірі 20 358,00 доларів США.

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника ОСОБА_6 за договором від 29 липня 2008 року передала банку в іпотеку належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1.

ПАТ Дельта Банк" є правонаступником прав та обов'язків ТОВ "Укрпромбанк" в частині кредитних зобов'язань боржника та набуло право вимоги щодо повернення кредитного боргу на підставі договору відступлення права вимоги від 13 травня 2013 року

Внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань утворилась заборгованість, розмір якої, станом на 28 липня 2015 року складає у гривневому еквіваленті 271 445,00 грн.

Посилаючись на ці обставини, наявність заборгованості позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на будинок.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в разі визнання в судовому порядку за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого в декілька разів більше розміру забезпечених ним вимог, іпотекодавець буде позбавлений можливості отримати різницю, оскільки ні законодавством ні іпотечним договором не передбачено механізму її повернення за цим же судовим рішенням, а кредитор гарантій повернення різниці не надав. Враховуючи те, що поновлення права одного суб'єкта спірних правовідносин не повинно мати наслідком порушення прав іншого, а також зважаючи на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки є крайнім заходом впливу на боржника, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку, тому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законодавства і підстав для його скасування немає.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, банк посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що судами не враховано того, що договір має виконуватися належним чином та законодавством передбачений механізм повернення іпотекодавцю різниці від реалізованого майна.

У запереченнях на касаційну скаргу, поданих у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_6 просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з умовами частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 29 липня 2008 року між ТОВ "Укрпромбанк" та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 98-0041010/ФКВ-08, відповідно до якого кредитодавець надав останньому кредитні кошти в сумі 20 358,00 доларів США на строк до 28 липня 2023 року, а відповідач зобов'язався вчасно повернути суму кредиту шляхом внесення щомісячних платежів згідно узгодженого сторонами графіку, а також сплачувати проценти, комісію за користування ним в розмірі, визначеному кредитним договором. Наслідками порушення умов договору в частині своєчасного виконання зобов'язань позичальником є право банку вимагати дострокового повернення кредиту.

В порядку забезпечення виконання умов кредитного договору від 29 липня 2008 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області посвідчено договір іпотеки між банком та ОСОБА_6, відповідно до якого остання передала банку в іпотеку належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1.

Порядок та способи звернення стягнення сторони визначили у розділі 4 договору іпотеки.

Зокрема, відповідно пункту 4.3 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з порядком задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченим п.4.4 даного договору, а саме останній вправі задовольнити свої вимоги, зокрема, шляхом прийняття предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання.

13 травня 2013 року між ТОВ "Укрпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань на користь позивача, внаслідок чого останній набув право вимоги за кредитними договорами, які укладено між ТОВ "Укрпромбанк", а також договорами, якими забезпечено зобов'язання, в тому числі за вищевказаними договорами. Відомості про таке відступлення внесені до Державного реєстру іпотек у передбаченому законом порядку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 19 лютого 2015 року ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 разом з господарськими будівлями становить 723 310,00 грн, що в кілька разів перевищує загальний розмір заборгованості за кредитом (274 101,18 грн).

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено того, що порушення ОСОБА_7 основного зобов'язання за вищевказаних обставин завдає збитків ПАТ "Дельта Банк", змінює обсяг його прав, крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки є крайнім заходом впливу на боржника.

Проте повністю з такими висновками судів попередніх інстанцій щодо підстав для відмови у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" погодитися не можна.

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України (435-15) передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року по справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій не врахували того, що сторони укладаючи іпотечний договір, передбачили спосіб позасудового врегулювання спору (пункт 4 Іпотечного договору).

Оскільки суди попередніх інстанцій не врахували вказаного та відмовили у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" з інших неправильних підстав, тому у задоволенні позову слід відмовити саме з наведених підстав (наявність застереження в іпотечному договорі про позасудове врегулювання спору).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме відмовлено у задоволенні позову з неправильних підстав, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" з наведених у постанові підстав.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) ,

Постановив:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, Орган опіки та піклування Вознесенської міської ради Миколаївської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, відмовити.