розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

У лютому 2017 року ОСОБА_4звернуласьдо суду з позовом до ОСОБА_5 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька строком на один рік.

Позов обґрунтованотим, що сторони перебувають у шлюбі з листопада 2013 року, від якого мають дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З січня 2017 року сторони разом не проживають, позивач перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трьохроків. Позивач має намір відвідати матір за місцем її проживання - Республіка Молдова, разом із дитиною,однак відповідач не надає згоду на тимчасовий виїзд дитини за кордон.

Посилаючись на те, що позивач і дитина є громадянами України, мають постійне місце проживання в Україні, відповідач безпідставно відмовляє у наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини до баби, ОСОБА_4 просила позов задовольнити.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 червня 2017 року позов задоволено. Надано дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон строком на один рік до Республіки Молдова дитині ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди її батька ОСОБА_5

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до віку та стану здоров'я дитини відсутні перешкоди у тривалому її переїзді, що підтверджується медичною довідкою. Матір позивачамає у власності двокімнатну квартиру з усіма необхідними умовами для проживання, що підтверджується наданими документами, тому дитина буде забезпечена належними умовами за час перебування за кордоном. Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради 12 травня 2017 року надав дозвіл на виїзд дитини за кордон до Республіки Молдова у супроводі матері без згоди та супроводу батька строком на один рік.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 червня 2017 року змінено. Резолютивну частину рішення в частині надання дозволу та тимчасовий виїзд за кордон дитини без згоди та супроводу батька викладено у новій редакції. Позов задоволено частково. Надано ОСОБА_4 дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України у період з 25 грудня по 25 січня 2018 року до Республіки Молдова з малолітньою дитиною ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька ОСОБА_5

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що надання дозволу на виїзд дитини строком на один рік призведе до порушення прав дитини, а також батьківських прав відповідача, оскільки вони тривалий час будуть позбавлені права на особисті зустрічі, на піклування батька про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року, у якій просить скасувати вказане рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У березні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Заперечення до суду касаційної інстанції не надходили.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач просить надання права на тимчасовий, а не постійний виїзд дитини за кордон, тому відповідач матиме право на реалізацію законного права спілкування з дитиною.

До звернення позивачем до суду батько дитини не заявляв про порушення його батьківських прав.

Апеляційний суд не взяв до уваги, що позивач вимушена кожного разу звертатися до суду з позовом про надання дозволу на виїзд дитини за кордон, а також агресивну поведінку відповідача та погрози про ненадання ним дозволу на виїзд дитини за кордон.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторони перебували у шлюбі з листопада 2013 року, від якого мають дочку ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач і дитина є громадянами України (а.с.5-8, 10, 11, 54).

З січня 2017 року сторони у справі разом не проживають, позивач знаходиться у відпустці для догляду за дитиною до трьох років. Мати позивача проживає у Республіці Молдова, яку позивач має намір відвідати за місцем її проживання разом із дитиною, однак відповідач не надає дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон (а.с.13-17).

Відповідач заперечує проти виїзду дитини за межі України строком на один рік з тих підстав, що тривалий переїзд може спричинити шкоду здоров'ю дитини і призведе до порушення його права на здійснення батьківських прав на спілкування та виховання дитини на значний проміжок часу (а.с. 29-32).

12 травня 2017 року Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування надала дозвілна виїзд дитини за кордон до Республіки Молдова у супроводі матері без згоди батька строком на один рік (а.с. 77,78).

Ухвалюючи рішення про надання дозволу на виїзд дитини за кордон у період з 25 грудня по 25 січня 2018 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надання дозволу на виїзд дитини строком на один рік призведе до порушення прав дитини, а також батьківських прав відповідача, оскільки вони тривалий час будуть позбавлені права на особисті зустрічі, на піклування батька про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Верховний Суд зауважує, що з урахуванням установлених обставин та змісту резолютивної частини рішення суду апеляційної інстанції підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Пунктом 3 Правил передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

З огляду на вказані чинного законодавства та встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надання дозволу на виїзд дитини строком на один рік призведе до порушення прав дитини, а також батьківських прав відповідача, оскільки вони тривалий час будуть позбавлені права на особисті зустрічі, на піклування батька про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, тому обґрунтовано задовольнив позов частково та надав дозвіл на виїзд дитини на конкретний період, а саме з 25 грудня по 25 січня 2018 року.

Апеляційний суд виклав мотиви відхилення доводів позивача щодо зручності отримання дозволу на рік, зазначивши, що матеріали справи не містять доказів того, що батько дитини має бути обмежений на безперешкодне спілкування з дитиною.

Верховний Суд, зауважує, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, від 04 липня 2018 року, викладеному у справі №712/10623/17, такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. Такого висновку Велика Палата дійшла зурахуванням установлених судом обставин, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що у вказаній справі суд апеляційної інстанції надав дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон дитині у супроводі матері, визначивши конкретний період та виклавши відповідні мотиви.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,